Ухвала
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 536/1041/20
провадження № 61-17574ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Русинчука М. М. розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права користування земельною ділянкою,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якому просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право постійного користування земельною ділянкою площею 9,5 га, яка розташована на території Омельницької сільської ради Полтавської області, що була надана у постійне користування ОСОБА_3 на підставі рішення Кременчуцької районної ради народних депутатів Кременчуцького району Полтавської області від 23 вересня 1994 року, державний акт серія ПЛ-73, виданий 14 листопада 1994 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 67.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , він є його єдиним спадкоємцем та прийняв спадщину подавши відповідну заяву нотаріусу Кременчуцького районного нотаріального округу Сапко О. Б.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), зокрема, відступлено шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, та зроблені такі висновки: «право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об'єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець».
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із застосуванням судом першої інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц. Зазначив, що ОСОБА_3 створив (зареєстрував) селянське (фермерське) господарство за час життя, перебування фермерського господарства в стані припинення не може бути підставою для задоволення цієї позовної заяви.
26 жовтня 2021 року (згідно з штемпелем на поштовому конверті) ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року та у вказаній справі, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц та застосованого судом першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, тим що СФГ «Курінного» перебуває на даний час в стані припинення, позивач позбавлений можливості визнати право на користування земельною ділянкою після смерті спадкодавця, який за життя набув право постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, тому зазначений висновок підлягає розширеному тлумаченню.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах і відповідно сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи, що скаржник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню скаржнику.
Керуючись статтями 185, 260, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права користування земельною ділянкою повернути скаржнику.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя М. М. Русинчук