Ухвала
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 221/2009/20
провадження № 61-16047ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) на свою користь 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями працівників прокуратури Донецької області.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 22 серпня 1996 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 22 червня 2010 року № 227 о/с його було призначено на посаду першого заступника начальника міського відділу - начальника кримінальної міліції Докучаєвського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. 29 лютого 2012 року Прокуратурою Донецької області відносно нього було порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України. Цього ж дня його було затримано та 01 березня 2012 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 09 квітня 2012 року кримінальну справу було перекваліфіковано на частину третю статті 364, частину першу статті 190 Кримінального кодексу України. 23 квітня 2012 року справу було направлено до суду. Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2012 року кримінальну справу було повернуто прокурору для організації попереднього розслідування та усунення недоліків, вказаних в постанові суду. 29 грудня 2012 року Прокуратурою Донецької області винесено постанову про закриття кримінального провадження за частиною першою статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Отже, він перебував під слідством з 29 лютого 2012 року по 29 грудня 2012 року. Також його було звільнено з роботи і тривалий час він намагався довести незаконність свого звільнення, та лише у червні 2015 року Донецьким окружним адміністративним судом було винесено остаточне рішення про скасування наказу про звільнення його з роботи. За час перебування під слідством через велике душевне хвилювання в нього погіршилися стосунки з родичами та оточуючими, порушилися нормальні життєві зв'язки. Це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також наразі не анульовані відомості щодо притягнення його до кримінальної відповідальності. Зазначені обставини заважають йому працевлаштуватися, обійняти гідну посаду та отримувати належну заробітну плату. Незаконними діями працівників Прокуратури Донецької області йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 200 000 грн.
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 200 000 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Зобов'язано ДКСУ списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти в розмірі 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури і ДКСУ задоволено частково. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2021 року змінено в частині розміру стягнутої моральної шкоди. Стягнуто з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 100 000 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Виключено з резолютивної частини рішення місцевого суду абзац 3 щодо зобов'язання ДКСУ списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
28 вересня 2021 року ДКСУ подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким змінити боржника у справі з ДКСУ на Державний бюджет України.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.
Ціна позову в цій справі становить 200 000 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тобто справа № 221/2009/20 є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ДКСУ мотивувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та має виняткове значення для ДКСУ, так як прийняття рішень про стягнення коштів саме з ДКСУ як з юридичної особи призведе до порушення її прав, нецільового використання бюджетних коштів та заподіяння збитків державі.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник не зазначив норми (норм) права щодо застосування якої (яких) необхідно сформувати єдину правозастосовчу практику, а також не навів прикладів неоднакового застосування судами норми (норм) права у подібних правовідносинах, тому доводи касаційної скарги про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики не заслуговують на увагу.
Навпаки, у касаційній скарзі заявника зазначено про наявність відповідних правових висновків Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц).
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Стягнення коштів з держави на відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями осіб, які виконують функції держави, не є збитками, а свідчить про виконання позитивного обов'язку держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ДКСУ про зупинення виконання рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2021 року та постанови Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 21 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко