Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 2-165/09
провадження № 61-11396св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні її правонаступником, посилаючись на те, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2009 року у справі № 2-165/09 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») заборгованість за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року № 2208 в розмірі 131 124,69 грн. 09 червня 2010 року Полтавським районним судом Полтавської області було видано виконавчий лист № 2-165/09 (22ц-84/2010) про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року № 2208, на підставі якого Полтавським районним відділом державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) відкрито виконавче провадження № 39579266. 29 травня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір № 000127-а про відступлення прав вимоги, за умовами якого товариство набуло прав вимоги за вказаним кредитним договором. Враховуючи викладене, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило замінити стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на нього у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-165/09, виданого Полтавським районним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року № 2208.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021 року у складі судді Потетій А. Г. закрито провадження з розгляду заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 12 листопада 2020 року у справі № 2-165/09 (провадження № 6/554/6/2020), яка набрала законної сили, було відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № 40766143, заінтересовані сторони ОСОБА_1 , Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми). Тому в цій справі провадження з розгляду заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково. Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги по своїй суті є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення. Розгляд заяви про заміну сторони виконавчого провадження не можна вважати вирішенням цивільного спору між сторонами, так як при вирішенні питання щодо заміни сторони виконавчого провадження суд вирішує не спір по суті, а наявність процесуального правонаступництва у спорі, який вже вирішений. Оскільки ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 12 листопада 2020 року, на яку послався суд першої інстанції, було відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів здійснення новим кредитором повної оплати ціни відступлення за договором від 29 травня 2018 року № 000127-а, то це товариство не позбавлене можливості повторно звернутися із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. За таких обставин суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі та не вирішив по суті питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
06 липня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу повністю на новий розгляд за встановленою підсудністю.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, ОСОБА_1 вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 800/442/18, в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17, від 19 червня 2019 року у справі № 759/488/17, від 26 червня 2019 року у справі № 127/22347/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 285/3912/18, від 19 листопада 2019 року у справі 640/5563/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 303/4229/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, від 14 квітня 2020 року у справі № 133/1967/17, від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19, від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, від 28 грудня 2020 року у справі № 308/12391/17. Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
20 серпня 2021 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Полтавського районного суду Полтавської області.
02 серпня 2021 року справа № 2-165/09 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2009 року у справі № 2-165/09 позовні вимоги ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитом в розмірі 105 100,39 грн, заборгованість за простроченими процентами - 11 101,40 грн, пеню - 10 000 грн, судові витрати - 1 730 грн, заборгованість за комісійною винагородою -3 192,90 грн, а разом стягнуто 131 124,69 грн. В задоволенні інших позовних вимог, в тому числі до ОСОБА_2 , відмовлено за безпідставністю. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про відшкодування завданої моральної шкоди і матеріальних збитків задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 120 000 грн, матеріальні збитки - 3 180 грн, а разом стягнуто 123 180 грн. Зобов'язано ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» повернути ОСОБА_1 легковий автомобіль марки NISSAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Достроково розірвано кредитні договори №№ 2208, 2208 КЛА та договір застави. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2010 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2009 року скасовано. Позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 91 796,59 грн, заборгованість за простроченим кредитом - 42 328,47 грн, заборгованість за простроченими процентами - 9 792,03 грн, заборгованість за простроченою комісійною винагородою - 4 789,35 грн, нараховану пеню - 10 000 грн, а всього - 158 706,44 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з кожного, на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» державне мито в сумі по 850 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи по 15 грн. В іншій частині позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про відшкодування завданої моральної та майнової шкоди відмовлено за безпідставністю.
На виконання вищевказаного рішення Апеляційного суду Полтавської області 09 червня 2010 року було видано виконавчий лист № 2-165/09 (22ц-84/2010).
За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень апеляційним судом встановлено, що на виконанні у Полтавському районному відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) з 20 листопада 2013 року перебуває виконавче провадження № 40766143, в якому боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
29 травня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір № 000127-а про відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги банку до позичальників, зазначених у додатку № 1, додатку № 2, додатку № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), в тому числі несанкціонованими овердрафтами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1, додатку № 2, додатку № 3 до цього договору.
В додатку № 1 до договору № 000127-а про відступлення прав вимоги від 29 травня 2018 року міститься реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, згідно з яким ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року № 2208, укладеним з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в сумі 6 637 556,92 грн.
За наведених обставин ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи з цих норм, зокрема пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, в тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення права вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі право бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні, не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 190/2119/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 та від 21 жовтня 2020 року у справі № 456/3808/14-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 2-1533/11.
Апеляційним судом також встановлено, що ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 12 листопада 2020 року у справі № 2-165/09 (провадження № 6/554/6/2020) було відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № 40766143, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми). Як на підставу для відмови в задоволенні вказаної заяви Октябрський районний суд міста Полтави послався на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення новим кредитором повної оплати ціни відступлення за договором від 29 травня 2018 року №000127-а про відступлення прав вимоги, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за вказаним договором, з чим пов'язане набуття ним як новим кредитором прав вимоги до боржників.
Ухвала Октябрського районного суду міста Полтави від 12 листопада 2020 року набрала законної сили 30 листопада 2020 року.
Закриваючи провадження з розгляду заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що є така, що набрала законної сили, ухвала суду за результатами розгляду заяви між тими самими сторонами, про той самий предмет заяви і з тих самих підстав.
При цьому суд послався на пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до якого суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить захистити його право.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/76452/17-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 953/803/20, від 21 липня 2021 року у справі № 752/6766/13-ц.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що провадження у справі № 2-165/09 за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було закінчено ухваленням рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2010 року, а звернення ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» із заявою про заміну сторони виконавчого провадження відноситься до процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судового рішення, яке має бути розглянуте в передбаченому законом порядку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що розгляд заяви про заміну сторони виконавчого провадження не можна вважати вирішенням цивільного спору між сторонами, так як при вирішенні питання щодо заміни сторони виконавчого провадження суд вирішує не спір по суті, а наявність процесуального правонаступництва у спорі, який вже вирішений. Тобто ухвала Октябрського районного суду міста Полтави від 12 листопада 2020 року, якою не вирішувався спір по суті, а відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження, не може бути підставою для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та закриття провадження у справі за заявою про заміну сторони виконавчого провадження, поданою цим товариством повторно.
В постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17, від 19 червня 2019 року у справі № 759/488/17, на які послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено правові висновки про те, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені статтею 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали). Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
В постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 308/12391/17, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зазначено, що у процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне. Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб'єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді. Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов'язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства. Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
В постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 133/1967/17, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права. Підстави та предмет позову визначаються позивачем самостійно та зазначаються у позовній заяві. При вирішенні питання тотожності позовів правове значення мають не ті підстави, якими позивач обґрунтовував позов при зверненні до суду, а підстави, за якими вирішено справу, враховуючи можливість зміни підстав позову за відповідною заявою позивача. При цьому при заміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який уже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Подібний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 800/442/18, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі.
Згідно з постановою від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції і передачу справи на розгляд до цього суду. Предметом касаційного оскарження у вказаній справі була постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд відмовляє у відкритті провадження у справі якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що відмовити у відкритті провадження на цій підставі можливо лише за сукупності усіх трьох ознак спору, а саме: а) спір між тими ж сторонами; б) спір з тим самим предметом; в) спір з тих самих підстав. Однак предмет та підстави позовів у справах № 910/16868/19 та № 910/3287/19 не є повністю ідентичними. Отже, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України є передчасним, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції у постанові, що переглядалася.
В постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Відмова у відкритті провадження у справі у цьому разі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який подано.
В постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 285/3912/18, від 19 листопада 2019 року у справі 640/5563/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 303/4229/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, на які послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Згідно з постановою від 26 червня 2019 року у справі № 127/22347/14-ц, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором, виходячи з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та відповідачем 11 червня 2008 року № 0101/0608/71-139, зокрема позивач не надав суду акт приймання-передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року або інший двосторонній документ, який би міг підтвердити перехід права вимоги за вказаним кредитним договором від Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та у подальшому до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, вказано про те, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
Вищенаведені правові висновки викладено Верховним Судом у справах, в яких предметом перегляду були відповідні судові рішення за наслідками розгляду заявлених позовних вимог, а також - за наслідками розгляду заяв про заміну сторони виконавчого провадження по суті. Натомість у справі, яка переглядається, предметом апеляційного розгляду була ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021 року, якою закрито провадження з розгляду заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження у справі, що вже вирішена Апеляційним судом Полтавської області 26 травня 2010 року. Крім того, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не заявляло позовних вимог, а просило вирішити питання процесуального правонаступництва у спорі, який вже вирішено.
Тобто вищевказані правові висновки сформульовано Верховним Судом за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. Тому доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених в зазначених постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке.
Межі розгляду справи апеляційним судом визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оскільки в цій справі апеляційним судом переглядалася ухвала суду першої інстанції щодо закриття провадження з розгляду заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження, то суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості давати оцінку зібраним у справі доказам і вирішувати по суті вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому апеляційний суд не робив висновків по суті заявлених вимог щодо заміни сторони виконавчого провадження, а передав справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко