Ухвала
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 308/13798/20
провадження № 61-15515ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Венжеги Максима Ростиславовича про арешт майна боржника,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Ужгородський ВДВС) Венжеги М. Р. від 02 грудня 2020 року про арешт майна боржника, винесену у виконавчому провадженні № 52313987.
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на виконанні в Ужгородському ВДВС перебуває виконавче провадження № 52313987 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3444/11, виданого 05 вересня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з нього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райфайзен Банк Аваль») заборгованості за кредитними договорами в розмірі 612 011,47 грн, держмита в розмірі 1 700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Він є поручителем, а не позичальником за кредитними договорами, жодних коштів від ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» не отримував, однак Ужгородський ВДВС проводить стягнення заборгованості виключно з нього. У виконавчому провадженні № 52313987 відбулася заміна стягувача з ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» на ОСОБА_4 , який є родичем боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тому між зазначеними особами існує домовленість, кінцевою метою якої є стягнення коштів виключно з нього. Постановою державного виконавця Ужгородського ВДВС від 18 жовтня 2016 року у виконавчому провадженні № 52313987 було звернуто стягнення на його заробітну плату. Більше чотирьох років з його заробітної плати проводиться стягнення в розмірі 20 % від усіх видів заробітку, у зв'язку з чим з нього стягнуто більше 100 000 грн. Натомість Ужгородський ВДВС не вчиняє дій щодо стягнення заборгованості з інших боржників. За наявності постанови про звернення стягнення на його заробітну плату в заступника начальника Ужгородського ВДВС не було підстав вживати два заходи забезпечення виконання судового рішення та виносити постанову про арешт його майна. Вартість часток у належних йому двох об'єктах нерухомого майна є більшою, ніж залишок боргу у виконавчому провадженні (512 011,47 грн), однак виконавець не оцінював майно та не встановлював вартість його часток.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, в задоволенні скарги відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що винесення 02 грудня 2020 року заступником начальника Ужгородського ВДВС Венжегою М. Р. у виконавчому провадженні № 52313987 постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 в межах суми стягнення 512 011,47 грн здійснено згідно з наданими йому повноваженнями та з дотриманням положень Закону України «Про виконавче провадження». Дії суб'єкта оскарження були спрямовані на практичну реалізацію положень чинного законодавства для належного виконання судового рішення про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання на всій території України.
14 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована обставинами, наведеними в його скарзі на рішення заступника начальника Ужгородського ВДВС. Заявник знову закцентував увагу на тому, що він є поручителем, а не позичальником за кредитними договорами, що з його заробітної плати вже стягнуто більше 100 000 грн заборгованості, при цьому стягнення боргу з інших боржників не здійснюється, що заступник начальника Ужгородського ВДВС не оцінював вартості його часток у майні, на яке накладено арешт. Крім цього, заявник вказав, що суди не дали оцінки його доводам про стягнення заборгованості лише з нього, що суперечить пункту 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» щодо дотримання при здійсненні виконавчого провадження засад справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 1291 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судами встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2011 року в справі № 2п-3444/11 задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитними кредитним договорам від 28 лютого 2007 року № 014/4080/31692 та від 03 грудня 2007 року № 014/4080/82/37141 в розмірі 612 011,47 грн, держмито в розмірі 1 700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
На виконання вказаного рішення суду Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 05 вересня 2011 року було видано виконавчі листи.
05 березня 2020 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісним кредитором) та Акціонерним товариством «ОКСІ Банк» (новим кредитором) було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами від 13 червня 2005 року № 014/4080/82/18164, від 28 лютого 2007 року № 014/4080/82/31692, від 03 грудня 2007 року № 014/4080/82/37141, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 .
Цього ж дня між Акціонерним товариством «ОКСІ Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами від 13 червня 2005 року № 014/4080/82/18164, від 28 лютого 2007 року № 014/4080/82/31692, від 03 грудня 2007 року № 014/4080/82/37141, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 .
Цього ж дня між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ОСОБА_4 було укладено договір відступлення прав вимоги № 05-03/20/1, на підставі якого товариство відступило новому кредитору - ОСОБА_4 права вимоги за кредитними договорами від 13 червня 2005 року № 014/4080/82/18164, від 28 лютого 2007 року № 014/4080/82/31692, від 03 грудня 2007 року № 014/4080/82/37141, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 , а також - за договорами поруки.
На виконанні в Ужгородському ВДВС перебуває виконавче провадження № 52313987 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3444/11, виданого 05 вересня 2011 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитними договорами в розмірі 612 011,47 грн, держмита в розмірі 1 700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2020 у справі № 2-3444/11 замінено сторону у виконавчому провадженні № 52313987, а саме стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - на його правонаступника ОСОБА_4 .
Із солідарного боржника ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість в розмірі 44 252,75 грн та виконавчий збір в розмірі 55 036,84. Виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_3 повернуто без виконання за заявою стягувача ОСОБА_4 .
Із солідарного боржника ОСОБА_2 стягнення не проводилося, а виконавче провадження відносно нього перебуває на виконанні.
Із солідарного боржника ОСОБА_1 стягнуто заборгованість в розмірі 90 863,39 грн та 6 346,33 виконавчого збору.
Отже, обов'язок солідарних боржників не виконаний у повному обсязі.
Станом на 18 грудня 2020 року сума боргу складає 478 715,36 грн.
02 грудня 2020 року заступником начальника Ужгородського ВДВС Венжегою М. Р. у виконавчому провадженні № 52313987 винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 , якою накладено арешт на все майно, в тому числі належні боржнику частки в нерухомому майні за такими адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення (512 011,47 грн) з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.
Відповідно до частини першої, пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою, абзацом 1 частини другої, частиною третьою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Частинами першою, другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
Відповідно до статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Встановивши, що постанова заступника начальника Ужгородського ВДВС Венжеги М. Р. від 02 грудня 2020 року про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 52313987 була прийнята відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та в межах його повноважень, а доводи скарги ОСОБА_1 не свідчать про порушення його прав як боржника у згаданому виконавчому провадженні, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Доводи ОСОБА_1 про те, що стягнення заборгованості в межах виконавчого провадження № 52313987 здійснюється лише з нього, що суперечить пункту 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» щодо дотримання при здійсненні виконавчого провадження засад справедливості, неупередженості та об'єктивності, не заслуговують на увагу, так як в межах цієї справи ОСОБА_1 оскаржив постанову заступника начальника Ужгородського ВДВС Венжеги М. Р. від 02 грудня 2020 року про арешт майна боржника, а наведені ним доводи не свідчать про те, що така постанова була прийнята з порушенням закону чи поза межами повноважень посадової особи органу державної виконавчої служби.
Аргументи заявника зводяться до його незгоди з невчиненням Ужгородським ВДВС виконавчих дій щодо інших боржників у виконавчому провадженні № 52313987, однак предметом його скарги не є оскарження бездіяльності посадови осіб Ужгородського ВДВС.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Венжеги Максима Ростиславовича про арешт майна боржника.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко