Постанова
Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 592/11830/20
провадження № 61-7145св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
третя особа - державний реєстратор комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовський Ростислав Георгійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 грудня 2020 року в складі судді Фоменко І. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Левченко Т. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про скасування запису про право власності.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 22 січня 2007 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 752/5-139, за умовами якого банк надав їй у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 31 450 доларів США, зі сплатою 12,7% річних. Кредит отримано на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, 22 січня 2007 року між банком та нею укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту вона передала належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
20 лютого 2019 року державним реєстратором Якубовським Р. Г. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу до АТ «Укрсоцбанк» права власності на вказану квартиру.
Реєстрація за банком права власності на належну їй квартиру проведена в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Вказане рішення державного реєстратора вважає незаконним, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, згоду на передачу предмета іпотеки у власність банку вона не надавала. Крім того, існує мораторій на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки, оскільки квартира використовується як місце її постійного проживання і іншого житла вона не має.
Ураховуючи наведене, позивач на підставі заяви про зміну предмета позову, просила скасувати державну реєстрацію права власності, номер запису 30443530 від 20 лютого 2019 року, здійснену на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовського Р. Г., за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов'язків якого є АТ «Альфа-Банк».
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановоюСумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності, номер запису 30443530 від 20 лютого 2019 року, внесену на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовського Р.Г., за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов'язків якого є АТ «Альфа-Банк». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що іпотечний договір не містить будь-якого застереження щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку», саме шляхом передачі права власності на предмет іпотеки без письмової згоди власника нерухомого майна. Відсутні докази направлення боржнику попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, під час реєстрації за банком іпотечної квартири державним реєстратором порушено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки в цей період діяла заборона, встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
22 квітня 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди належним чином не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновки судів про те, що іпотечний договір не містить будь-якого застереження щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є такими, що протирічать пункту 4.5.3 іпотечного договору, в якому чітко передбачені такі права іпотекодержателя. Відтак, сторони укладаючи іпотечний договір одночасно також уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя у формі іпотечного застереження в іпотечному договорі, що повністю відповідає вимогам статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».
Застосовуючи Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суди не перевірили наявність необхідних умов для його застосування, а саме: факт проживання позивача в іпотечній квартирі, відсутність у неї іншого житла, відсутність згоди власника на примусове відчуження майна. Крім витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який, зокрема, сформований 28 жовтня 2019 року, в той час як позов до суду подано у жовтні 2020 року, позивач не надала жодного доказу про те, що у неї або членів її сім'ї немає іншого житла, в тому числі належного їй на праві спільної сумісної власності.
В оскаржуваних судових рішеннях суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 760/16916/14-ц (провадження № 61-1727св17), від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 369/382/17, від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 03 квітня 2019 року в справі № 481/2174/14-ц (провадження № 61-4953св18), від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), від 09 грудня 2019 року в справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18).
Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, яка набула чинності з 16 січня 2020 року.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 22 січня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 752/5-139, за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 31 450 доларів США, зі сплатою 12,7% річних. Кредит отримано на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 22 січня 2007 року між цими ж сторонами укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано належну ОСОБА_1 вищевказану квартиру.
Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Способи звернення стягнення на предмет іпотеки визначені в пункті 4.5 іпотечного договору.
Згідно з пунктом 4.5.3 договору іпотеки іпотекодавець звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 листопада 2018 року в справі № 592/6485/17 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 22 січня 2007 року № 752/5-139 в розмірі 23 881,54 доларів США.
20 лютого 2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовським Р. Г. на підставі іпотечного договору від 22 січня 2007 року прийнято рішення № 45688016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу до АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 вересня 2020 року виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 23 881,54 доларів США, виданий на підставі рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 листопада 2018 року в справі № 592/6485/17 визнано таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що банк зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , тобто звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку. Відтак суд вважав, що зобов'язання ОСОБА_1 повертати банку кредит припинилося.
Правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк».
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , докази належності їй на праві власності будь-якого іншого нерухомого майна в матеріалах справи відсутні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» вона передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки одним з таких способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Тобто умовами іпотечного договору від 22 січня 2007 року, зокрема, пунктом 4.5.3 сторони визначили право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладений між сторонами іпотечний договір не містить іпотечного застереження, передбаченого статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки такі зроблені на підставі неповно встановлених фактичних обставин справи.
Доводи касаційної скарги заявника в цій частині є такими, що знайшли підтвердження під час вирішення справи в суді касаційної інстанції. Верховним Судом встановлено, що відповідно до умов іпотечного договору банк мав можливість задовольнити свої вимоги шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, проте за умови виконання частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Разом із тим, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження направлення боржнику ОСОБА_1 попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто банк реалізуючи своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку не виконав вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Касаційна скарга заявника не містить доводів на спростування зазначених висновків судів.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:-таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
Встановивши, що позивач не має у власності іншого нерухомого майна окрім спірної квартири, яка була передана в іпотеку, кредит у розмірі 31 450,00 доларів США наданий саме на придбання квартири, яка є єдиним місцем проживання позивача та його родини, загальна площа квартири становить 44,11 кв. м, суди дійшли обґрунтованого висновку, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
Посилання заявника на те, що застосовуючи Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суди не перевірили наявність необхідних умов для його застосування, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в їх оцінку.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, яка набула чинності з 16 січня 2020 року, не заслуговують на увагу, оскільки це не впливає на результат розгляду справи з урахуванням встановлених судами обставин справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів про те, що укладений між сторонами іпотечний договір не містить іпотечного застереження, передбаченого статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки такі зроблені на підставі неповно встановлених фактичних обставин справи, проте вважає, що вказані порушення норм права, в цьому випадку не є підставою для скасування правильних по суті та законних рішень, оскільки інші підстави, з яких було задоволено позов, зокрема, невиконання іпотекодержателем частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» та відчуження майна іпотекодавця без його на те згоди в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.
Тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 грудня 2020 року та постанова Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у частинах, що стосуються іпотечного застереження, передбаченого умовами іпотечного договору, яке передбачає право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, підлягають зміні, шляхом викладення мотивувальних частин судових рішень в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров