Ухвала
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 423/3908/18
провадження № 61-8575св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Попаснянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Роман Миколайович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 03 липня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 28 січня 2020 року,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Попаснянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільхового Р. М., про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька ОСОБА_2 , який перебував на обліку у Попаснянському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та отримував страхові виплати.
Після смерті батька позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким до складу спадщини входить сума пенсії, що належала пенсіонеру і залишилися недоотриманою у зв'язку з його смертю.
У відповіді Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на запит приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільхового Р. М., страхові виплати ОСОБА_2 не нараховувались і не виплачувались. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на невиплачені страхові виплати, які знаходяться у Попаснянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області.
Позивач вважав, що за відсутності правових підстав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області не нарахувало та не виплатило страхові виплати ОСОБА_2 за період з 01 лютого 2016 року до 11 грудня 2017 року, що перешкоджає реалізації права спадкоємця на отримання належного спадкодавцю спадкового майна.
Позивач просив суд визнати право власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані страхові виплати за період з 01 лютого 2016 року до 11 грудня 2017 року та зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати і виплатити щомісячні страхові виплати, належні спадкодавцю.
Заочним рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 03 липня 2019 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів звернення ОСОБА_2 у період з 01 лютого 2016 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, який знаходиться на підконтрольній Україні території, із відповідною заявою для продовження дії довідки про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи не звертався, а, отже не набув права на страхові виплати за заначений вище період, тому права на виплати вказаних страхових сум немає у позивача. Вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати страхові суми неотримані за життя спадкодавцем, знаходяться за межами цивільного процесуального та цивільного законодавства України.
Постановою Луганського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 03 липня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), яка полягає в тому, що постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», не є законом, не встановлюють відмінних від передбачених Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» особливостей проведення страхових виплат у період проведення АТО на території, тимчасово непідконтрольній органам державної влади, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили;
зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади;
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року зазначала, що позивач має право сам вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову. При розгляді даної справи суди цю позицію безпідставно не врахували;
спадкодавець ОСОБА_2 у 2014 році переїхав у м. Харків, де зареєструвався як внутрішньо переміщена особа, але у зв'язку із погіршенням здоров'я після перенесеного інфаркту головного мозку потребував постійного стороннього догляду і не міг самостійно пересуватися. Це стало причиною того, що він не зміг звернутися до Фонду соціального страхування за переоформленням виплати страхових виплат за місцем тимчасового перебування у м. Харкові як внутрішньо переміщена особа. У зв'язку із хворобою ОСОБА_2 у 2015 році був перевезений до міста Стаханов (нині Кадіївка), де за ним доглядав його син до самої смерті потерпілого;
ОСОБА_2 на день смерті проживав на території, яка не контролюється органами державної влади, а тому звернутися до Фонду соціального страхування про продовження страхових виплат не міг як за станом здоров'я, так і через об'єктивні обставини, незалежні від його волі.
У вересні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
На підставі пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року справу № 243/13575/19 за позовом ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - УВД ФССУ в Донецькій області) про зобов'язання нарахувати страхові виплати та виплатити їх у порядку спадкування передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована необхідністю відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20).
Так, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20), аналізуючи положення статей 1219, 1227 ЦК України, зазначила, що потрібно розрізняти право на відшкодування у зв'язку з трудовим каліцтвом, яке нерозривно пов'язане із особою і не входить до складу спадщини, та право на суми відшкодування у зв'язку із трудовим каліцтвом, нараховані за життя спадкодавцю, але не отримані ним за життя. Колегія суддів вважала, що при вирішенні спорів про право на отримання коштів у порядку статті 1227 ЦК України визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. Право на призначення певних виплат згідно зі статтею 1219 ЦК України за висновком колегії суддів до складу спадщини не входить. З огляду на викладене колегія суддів не вбачала підстав для визнання за позивачкою права на отримання страхових виплат, оскільки як спадкоємець вона не має права на те, що за життя спадкодавця йому не нараховано, а останній дій відповідача із ненарахування спірних страхових виплат не оспорював.
Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20).
Разом з тим? у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існує протилежний висновок щодо застосування положень статей 1218, 1219, 1227 ЦК України у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 243/8684/19-ц (провадження № 61-22401св19) зазначено, що не є підставою для припинення страхових виплат особі ненадання їй довідки про взяття на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про подальше здійснення відповідних нарахувань. При цьому колегія суддів виходила із того, що право на отримання страхових платежів закріплено за особою на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і може бути обмежено лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. З огляду на викладене колегія суддів зробила висновок про те, що незвернення особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території після припинення нарахування страхових виплат унаслідок невзяття такої особи на облік як внутрішньо переміщеної не припиняє право її спадкоємців на отримання таких виплат на підставі статті 1227 ЦК України у порядку спадкування за законом.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважала, що зазначений правовий висновок має бути застосований до спірних правовідносин.
Отже, наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду принципово різного підходу до розуміння і тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2021 року справу № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) прийнято до розгляду.
У справі, яка переглядається, правовідносини є подібними з тим, що є предметом спору у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20), оскільки вирішення спору залежить від застосування положень статей 1218, 1219, 1227 ЦК України у подібних правовідносинах.
За таких обставин, з огляду на пункт 10 частини першої статті 252 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтями 260, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 423/3908/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Попаснянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільхового Романа Миколайовича, про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров