ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
13 жовтня 2021 року Справа № 923/870/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Обслуговуючого кооперативу Товариства водокористувачів "Топольок", с. Козачі Лагері, Олешківський район, Херсонська область, код ЄДРПОУ 26284839,
до: Олешківської міської ради м. Олешки, Херсонська область, код ЄДРПОУ 04059941,
про визнання дійсним договору купівлі-продажу.
За участю представників сторін :
від позивача - адвокат Шевченко О.А., ордер серії ХС №182307 від 24.06.2021;
від відповідача - не з'явився.
У відповідності до ч.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Обставини справи.
24 червня 2021 року Обслуговуючий кооператив Товариства водокористувачів "Топольок" звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Олешківської міської ради, в якій просить визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме артсвердловини та водонапорної вежі №17-250 від 26.04.2003, розташованої за адресою: Херсонська область, Олешківський район, село Козачі Лагері, вул. Шевченко, буд. 96-б, який укладено між ВАТ ім. Мічуріна і Обслуговуючим кооперативом Товариства водокористувачів "Топольок".
Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2003 року між ВАТ ім. Мічуріна і ТВ "Топольок" було укладено договір купівлі-продажу артсвердловини та водонапорної вежі №17-250 від 26.04.2003 за адресою: Херсонська область, Олешківський район, село Козачі Лагері, провул. Червоноармійський, 10. За твердженням позивача факт оплати зазначеного майна згідно договору підтверджується накладною. Вказує, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору, наразі ВАТ ім. Мічуріна припинено, у зв'язку з чим на сьогодні відсутня можливість посвідчити нотаріально договір купівлі-продажу артсвердловини та водонапорної вежі №17-250 від 26.04.2003. Позивач з посиланням на норми статей 11, 209,210, 220, 334, 640 Цивільного кодексу України просить суд визнати вказаний договір дійсним.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.06.2021 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.
Ухвалою суду від 29 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику час для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 02 липня 2021 року позовну заяву Обслуговуючого кооперативу Товариства водокористувачів "Топольок" з вимогами до Олешківської міської ради Херсонської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), належним чином завірені копії статутних та реєстраційних документів та позивачу відповідь на відзив.
За заявою позивача, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена на електронну адресу зазначену представником.
Матеріали справи містять докази вручення ухвали суду від 02.07.2021 відповідачу (т.1, а.с. 54).
16 вересня 2021 року на електрону адресу Господарського суду Херсонської області від Олешківської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.
При досліджені вказаного відзиву на позовну заяву судом встановлено, що останній не скріплено електронним цифровим підписом, про що складено відповідну довідку Відділом документального забезпечення роботи Господарського суду Херсонської області.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про електронний документ та електронний документообіг" електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Стаття 6 Закону передбачає можливість використання електронного підпису, але не встановлено його обов'язковості.
Водночас, у ст. 7 вказаного Закону встановлено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Що за своїм змістом відносить електронний підпис до обов'язкових реквізитів електронного документа.
Відповідно до приписів Закону України "Про електронні довірчі послуги", електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Відповідно до ч.8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України усі документи, які подаються до суду в електронній формі, повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
З урахуванням викладеного, оскільки відзив відповідача не скріплено електронним цифровим підписом, що підтверджується відповідною довідкою, складеною Відділом документального забезпечення роботи Господарського суду Херсонської області, вказаний документ не має статусу офіційного документу, а тому у суду відсутні правові підстави для розгляду станом на 16.09.2021 року зазначеного клопотання. З урахуванням зазначеного, суд залишає без розгляду відзив відповідача на позовну заяву, який надійшов до суду 16 вересня 2021 року.
Ухвалою від 16 вересня 2021 року суд закрив підготовче провадження у справі № 923/870/20 та призначив справу до судового розгляду по суті на 13 жовтня 2021 року о 10:00 год.
20 вересня 2021 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнає повністю та просить суд провести судове засідання без його участі.
Вказаний відзив відповідача суд прийняв до розгляду та залучив до справи.
У призначене судове засідання 13.10.2021 з'явився представник позивача.
Наслідки неявки у судове засідання учасника справи передбачені ст. 202 ГПК України.
Враховуючи, що явка відповідача не була визнана судом обов'язковою, а завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат, з огляду на подання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені строки, доказів в обґрунтування своєї позиції, жодних заяв про продовження/поновлення строків для їх подачі, відсутність заявлених учасником справи заяв чи клопотань, пов'язаних з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті спору без участі представника відповідача та прийняття рішення у справі за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
У судовому засіданні 13.10.2021 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представника позивача про орієнтований час складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,
Матеріали справи свідчать, згідно рішення Казачелагерської сільської Ради народних депутатів Цюрупинського району Херсонської області від 18.11.2002 № 91 надано дозвіл ВАТ ім. Мічуріна на продаж товариством водокористувачів "Струмок" та "Топольок " водонапірних веж та свердловин.
В подальшому, 26 квітня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством ім. Мічуріна (надалі - продавець) і Товариством водокористувачів "Топольок" (надалі - покупець або позивач) був укладений договір купівлі-продажу (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору продавець продає, а покупець купує артсвердловину з водонапорною вежею № 17-250, що знаходиться за адресою: село Козачі Лагері, провул. Червоноармійський, 10.
Сторонами Договору погоджено, що продавець зобов'язаний передати всю технічну документацію, що стосується артсвердловини з водонапорною вежею № 17-250, технічний паспорт та інше, в свою чергу покупець зобов'язаний оплатити вартість артсвердловини з водонапорною вежею № 17-250 у сумі 300,00 грн (п. 2.1. та п. 2.2. Договору).
На підтвердження факту оплати покупцем придбаного майна надано накладну № 13 від 26.04.2003.
За твердженням позивача, листом від 16 травня 2003 року ТВ "Топольок" зверталось до ВАТ ім. Мічуріна із заявою щодо узгодження дати нотаріального посвідчення Договору.
Позивач зазначає, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення Договору та з 07.10.2005 відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ВАТ ім. Мічуріна.
Позивач зазначає, що на сьогоднішній день можливість нотаріально посвідчити Договір втрачено, оскільки ВАТ ім. Мічуріна припинено 07.10.2005.
За твердженням позивача, оскільки Олешківська міська рада є правонаступником Казачелагерської сільської Ради, а дозвіл на продаж вказаного майна надавався Казачелагерською сільською радою, тому відповідачем у справі визначено Олешківську міську раду.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги ТВ "Топольок" не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Пунктом 1 ч.2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавств, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною 2 статті 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Матеріали справи свідчать, що між Відкритим акціонерним товариством ім. Мічуріна і Товариством водокористувачів "Топольок" 26 квітня 2003 року був укладений договір купівлі-продажу артсвердловини з водонапорною вежею № 17-250, що знаходиться за адресою: село Козачі Лагері, провулок Червоноармійський, 10.
Позивачем на підтвердження факту належного виконання умов Договору в частині сплати вартості майна за договором надано копію накладної № 13 від 26 квітня 2003 року.
Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу - визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме артсвердловини та водонапорної вежі № 17-250 від 26.04.2003 розташованою за адресою: Херсонська область, Олешківський район, село Козачі Лагері, вул. Шевченко, буд. 96-б.
Проте, суд звертає увагу, що у Договорі придбане майно знаходилось за адресою - село Козачі Лагері, провулок Червоноармійський, 10.
Суд також звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів щодо зміни адреси місцезнаходження придбаного майна за Договором.
Крім того, позивачем надано технічний паспорт від 16.06.2021 на Артскважину з водонапірною баштою № 17-250, з якого слідує, що вказане майно знаходиться за адресою Олешківський район, село Козачі Лагері, вул. Шевченко, буд. 96-б.
Отже, проаналізувавши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що придбане позивачем 26.04.2003 майно за Договором не має жодного відношення до майна, яке знаходиться за адресою - село Козачі Лагері, вул. Шевченко, буд. 96-б. Тобто майно, яке знаходиться за адресою - село Козачі Лагері, вул. Шевченко, буд. 96-б, позивачем не придбавалось.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що Казачелагерська сільська рада Олешківського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 04402333) була правонаступником Відкритого акціонерного товариства ім. Мічуріна. Суд вважає, що надане позивачем Рішення Казачелагерської сільської ради № 91 від 18.11.2002 (т., а.с. 24) не підтверджує цього факту.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Олешківська міська рада (код ЄДРПОУ 04059941) є неналежним відповідачем в даній справі.
Згідно ч. 2 ст. 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Таким чином, оскільки суд позбавлений можливості замінити первісного відповідача належним відповідачем, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, з іншим позовом, вказавши всіх належних учасників справи.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, як правило, викладені у останній за часом постанові.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах Суду 11 серпня 2020 року справа № 207/4472/15-ц, провадження № 61-41913св18, від 17 червня 2020 року справа № 128/2757/16-ц, провадження № 61-7762св18,16 лютого 2021 року справа № 2-4570/07 провадження № 61-17152св19, від 25 березня 2021 року справа № 638/9782/16-ц провадження №61-13872св20.
У цих постановах Верховного Суду зазначено, що «предметом спору за позовними вимогами є визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання за позивачем права власності на придбане за договором майно з підстав ухилення відповідача від нотаріального посвідчення даних договорів. Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним, у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається, (ч. 2 ст. 220 ЦК України). Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Аналогічну позицію зазначав і Верховний Суд України в п. 13 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 де роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін, вона також є чинною до теперішнього часу.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна не може бути визнано судом дійсним з підстав, передбачених статтею 220 ЦК України, оскільки такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, а набуті на його підставі права на нерухоме майно - державній реєстрації, отже, судовим рішенням не може бути підмінено як процедуру нотаріального посвідчення договору, так і державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Відповідний висновок викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справа № 221/5196/16-ц.
У контексті приписів ГПК України саме сторони мають доводити свої вимоги і заперечення; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій; збирання, перевірка доказів та встановлення обставин справи є повноваженнями суду, а не експерта. Тобто, з огляду на викладене, позивач має надати докази на підтвердження викладених обставин щодо дійсним договору купівлі-продажу.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.11.2021.
Суддя С.В. Нікітенко