79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.11.2021 справа № 914/2244/21
За позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів,
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю « 222 плюс», м. Львів,
про: стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію 93 713,05 грн, 1633,31 грн - пені, 439, 32 грн - 3 % річних, 1088,70 грн - інфляційних нарахувань
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання А. П. Полянський
За участю представників сторін:
від позивача: О.О.Філь - представник;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю « 222 плюс» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію 93 713,05 грн, 1633,31 грн - пені, 439, 32 грн - 3 % річних, 1088,70 грн - інфляційних нарахувань.
Ухвалою суду 28.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.09.2021. В подальшому розгляд справи відкладено на 01.11.2021.
В судовому засіданні представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді щодо своєчасної та повної оплати теплової енергії.
В жодне судове засідання представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом. Причини неявки в судове засідання відповідач не повідомив.
Копії ухвал суду Відповідачу у справі надсилались на адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань проте надіслана відповідачу поштова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Приписами ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 08.07.2019 у праві №904/10192/14, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Крім того, суд зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
З огляду на вказане учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Таким чином, відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на адресу відповідача копії ухвал у справі, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.
В судовому засіданні 01.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2020 між позивачем Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю « 222 плюс» був укладений Договір № 6445/Л про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір).
Відповідно до умов договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов'язувалось постачати теплову енергію в гарячій воді до приміщень, розташованих за адресою: м. Львів, вул. О. Теліги, 21, а відповідач зобов'язувався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби опалення та вентиляції - в період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади.
Згідно пунктів 3.2.1, 3.2.2 договору споживач теплової енергії зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку №1 до даного договору, не допускаючи їх перевищення. Виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.
Пунктом 5.1 договору визначено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку при їх наявності, а за відсутності - розрахунковим способом.
Пунктами 6.1, 6.2 договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами. Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження (п.6.3 договору).
Відповідно до п. 7 договору за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язань, крім випадку письмової відмови сторони.
Згідно з пп. 7.2.3 договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Так, позивачем, на виконання вимог договору надавались послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді, однак відповідач свої зобов'язання за договором про надання послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді щодо своєчасної та повної оплати теплової енергії виконував неналежно.
У зв'язку з наявністю заборгованості позивач направив відповідачу поштою два примірника актів звірки взаємних розрахунків від 16.06.2021 №129/08 за використану теплову енергію, станом на 16.06.2021, з проханням повернути підписаний примірник акта.
Докази погашення заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Відтак, станом на 16.06.2021 заборгованість відповідача за період з 01.03.2021 по 31.05.2021 склала 93 713,05 грн, що і стало підставою для звернення з позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення вказаного боргу, 1633,31 грн пені, 439, 32 грн 3 % річних та 1088,70 грн інфляційних нарахувань.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, з якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або у триматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Так, відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче мас настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 6445/Л від 25.11.2020 підтверджена належними доказами, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо сплати заборгованості в строк до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови укладеного договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 93713,05 грн підлягають до задоволення.
Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (статті 216, 218 Господарського кодексу України).
Штрафними санкціями згідно з частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Підпунктом 7.2.3 договору передбачено відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 1633,31 грн, яка розрахована за період з 16.04.2021 по 31.052021, та є такою, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 439,32 грн трьох процентів річних за період 16.04.2021-15.05.2021 на суму 83745,79 та період 16.05.2021 - 15.06.2021 на суму 91376,31 та 1088,70грн - інфляційних втрат за період травень 2021 року, суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків трьох процентів річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні є нараховані вірно, відтак є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, у силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в заявлених розмірах.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2270 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232,233,236,237,238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « 222 плюс» (юридична адреса: 79044, Львівська область, місто Львів, вулиця Конотопська, будинок 11, квартира 3, код ЄДРПОУ 43063418) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (юридична адреса: 79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Д. Апостола, будинок 1, код ЄДРПОУ 05506460) - 93713,05 грн основного боргу, 1633,31 грн пені, 1088,70 грн інфляційних втрат та 439,32 грн 3% річних та 2270 грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.11.2021.
Суддя Березяк Н.Є.