Дата документу 03.11.2021
Справа № 501/3494/21
2/501/1380/21
03 листопада 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1 , місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_1
до
відповідача ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2
предмет та підстави позову: про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
учасники справи - не з'явилися
І.Виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) з вимогою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтувала тим, що квартира АДРЕСА_3 належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування.
У квартирі зареєстрований, але не проживає відповідач.
На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Заяви ( клопотання) учасників справи.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
Відповідач надав заяву, в якій визнав позовні вимоги, просив розглянути справу у його відсутності.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування (а.с.9-12).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується копією довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб, виданої відділом реєстрацій обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 09.11.2020 (а.с.12).
V. Оцінка Суду.
А. Загальні принципи.
В даній ситуації Суд звертає увагу, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В свою чергу в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Отже, в даній конкретній ситуації визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.
Окремо Суд звертає увагу, що питання щодо позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу 1 Конвенції, які стосуються захисту права власності.
Але враховуючи конкретні обставини справи, зміст позовних вимог та надані сторонами докази, Суд вважає за недоцільне розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу 1 Конвенції.
Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (пункт 47 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.
1). Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».
Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідача законом» Суд враховує, що право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом врегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК), а порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами регламентовано нормами Житлового кодексу України кодексу України (далі ЖК).
Зокрема, відповідно до вимог частини другої статті 405 ЦК член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
2). Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.
Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».
3). Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).
Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Отже, Суд при співставленні «балансу інтересів» враховує, що спірна квартира має статус користування жилими приміщеннями, в якому регулюється главою 6 ЖК та відповідними нормами ЦК.
Відповідач зареєстрований у спірній квартирі, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось.
Відповідно до статті 14 ЦК цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтями 15, 16, 20 ЦК передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.
Згідно із частиною першою статті 156 ЖК та частиною першою статті 405 ЦК члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Проте, як було зазначено вище, відповідно до вимог частини другої статті 405 ЦК, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не проживає в спірній квартирі більше одного року.
Надані позивачем докази, Суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
З іншої сторони відповідачем в судове засідання не надано доказів, що він проживає в спірній квартирі, користується нею, доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в квартирі.
При цьому, тривала відсутність відповідача свідчить про те, що він має інше місце проживання, а матеріали справи свідчать проте, що він не є власником житла, а тому визнання відповідача, втратившим право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату ним житла взагалі і в свою чергу буде захищати права власників, користувачів такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».
Виходячи з вищевикладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Крім того, суд бере до уваги визнання позову відповідачем.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Системний аналіз ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дає підстави для висновку про те, що зняття з реєстрації можливе при винесенні судом рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Згідно п.26 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, рішення суду є безумовною підставою для зняття з реєстрації особу, що визнано судом такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 206, 258-259, 263-265 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складено 03 листопада 2021 року.
Суддя Іллічівського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко