Справа № 357/6282/21
2/357/3223/21
Категорія 17
28 жовтня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В.П.,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
за участю представника позивача - адвоката Святецького В.І., відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У червні 2021 року АТ «Альфа-Банк» (далі - «позивач») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - «відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 75 788,96 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. В свою чергу 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Згідно вищезазначених угод (договорів) відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2608/1007/88-031 від 23.10.2007 року, що було укладено між АКБ «ТАС-Комербанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа Банк».
23.10.2007 року між АКБ «ТАС -Комербанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2608/1007/88-031 відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 26 000 дол. США. Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі надавши грошові кошти. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконала в результаті чого утворилась заборгованість.
19.01.2016 року Апеляційним судом Київської області прийнято рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2608/1007/88-031 від 23.10.2007 року з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» в розмірі 257 629 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 54 коп.
В результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду від 19.01.2016 року за період з 26.03.2018 року по лютий 2021 року в розмірі - 75 788,96 грн., яка складається з заборгованості 3% річних - 22 974,91 грн. та заборгованості інфляційних витрат - 52 814,06 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі в розмірі 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 26.07.2021 року було відкрито провадження у даній справі, судом постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а. с. 61).
28.10.2021 року у судовому засіданні представник позивача - адвокат Святецький В.І., надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, підтримав заявлені вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі.
28.10.2021 року в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала в повному обсязі. Пояснила, що дійсно в 2007 році вона уклала кредитний договір з АКБ «ТАС-Комербанк» , який пізніше став ПАТ «Сведбанк», а пізніше кредитором став АТ «Альфа Банк». На її адресу від Альфа Банку приходили листи про погашення заборгованості і вона поступово погашала борг цьому банку, потім почали зростати платежі, вона намагалася врегулювати з банком погашення заборгованості, але банк у 2015 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. 19.01.2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення на користь банку і стягнув з неї заборгованість за тілом кредиту, відсотками, пенею та судові витрати. Вона погасила всю заборгованість одним платежем 11.03.2021 року, що підтверджується квитанціями, які вона подала суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23.10.2007 року між АКБ «ТАС - Комербанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2608/1007/88-031 відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 26 000 дол. США (а.с.5-7).
19.01.2016 року Апеляційним судом Київської області прийнято рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2608/1007/88-031 від 23.10.2007 року з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» в розмірі 257 629 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 54 коп. (а.с.14-15).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України у конструкції ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою є цивільно-правовими.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішення Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року про стягнення заборгованості.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
У постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 Верховний Суд дійшов такого правового висновку, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Наведена вище правова позиція підтримується висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
У постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 викладена схожа правова позиція Верховного Суду України: нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Враховуючи відповідні висновки Великої Палати Верховного суду, приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову що стосуються стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову повністю.
Згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України, судові витрати, які поніс позивач при зверненні до суду, підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 270,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місце знаходження: вул. Велика Васильківська, 100 м. Київ, 03150, Код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, п/р № НОМЕР_2 ) суму заборгованості у розмірі 75 788,96 грн., судові витрати у розмірі 2 270,00 грн., а всього стягнути 78 058 (сімдесят вісім тисяч п'ятдесят вісім) гривень 96 копійок.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційну скаргу може бути подано до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 01.11.2021 року.
СуддяВ. П. Цукуров