264/1213/21
2/264/721/2021
(ЗАОЧНЕ)
"02" листопада 2021 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А. М., за участю секретаря судового засідання Собакінських С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У березні 2021 року позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м. Маріуполя. Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади м.Маріуполя від 08.02.2021 року у вказаній квартирі зареєстровані відповідачки. Ордер на квартиру АДРЕСА_1 було видано ОСОБА_3 , 1976 р.н., відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 , ОСОБА_3 - є квартиронаймачем, дата вибуття 28.03.2017 року, ОСОБА_5 - чоловік квартиронаймача, дата вибуття 07.09.1999 р., ОСОБА_1 - донька квартиронаймача та ОСОБА_2 - онука квартиронаймача, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . З листа Департаменту освіти Маріупольської міської ради № 39.12/6191 від 17.02.2021 року, вбачається, що ОСОБА_2 , фактично проживає по АДРЕСА_2 , та навчається у ЗДО № 140. Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади м.Маріуполя від 18.11.2020 року у вказаній квартирі з 28.03.2017 р. зареєстрована відповідачка ОСОБА_3 по теперішній час. Згідно акту обстеження житлового приміщення від 23.10.2020 р., проведеного комісією у складі головного спеціаліста відділу обліку та приватизації житлового фонду управління міського майна департаменту по роботі з активами - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у присутності мешканця квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_9 , встановлено, що квартира АДРЕСА_4 розташована на третьому поверсі п'ятиповерхового будинку. Зі слів сусідів, зареєстровані у квартирі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі не проживають більше одного року, квартира зачинена та ніким не використовується. За вказаною адресою мається заборгованість, а саме за даними ЖКП «КК Кальміуська» - 3085,27 грн. та КП «Комунальник» - 910,45 грн., ККП «Маріупольтепломережа» - 29436,80 грн., КП «МВУВКГ» - 5900,36 грн. На теперішній час реєстрація відповідачів, які фактично не проживають у житловому приміщенні, перешкоджає виконавчому комітету Маріупольської міської ради, як органу, який наділений повноваженнями з управління об'єктами жилого фонду, розпорядитися жилими приміщеннями, виділивши їх у встановленому законодавством порядку, особам, які потребують поліпшення житлових умов.
На підставі викладеного, просить визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Представник позивача Мащенко Д.О. , яка діє в порядку самопредставництва на підставі рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 24.12.2019 року, у судове засідання не з'явилась, подала до суду письмову заяву, згідно якої заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, розгляд справи проводити у її відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися з невідомих підстав, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про час та місце розгляду повідомлялися належним чином, про причину неявки суд не повідомили, письмовий відзив на адресу суду не надали.
Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради Бартош Н.О., яка діє на підставі довіреності, у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та висновок про недоцільність визнання неповнолітньої дитини такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Ухвалою суду від 02.11.2021 року ухвалено провести заочний розгляд вказаної справи, оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, неодноразово не з'являвся до судового засідання, про причини неявки суд не повідомляв, відзив не подав, представник позивача не заперечувала проти заочного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.4 ст.223 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст.18 Житлового кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Відповідно до ст.15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів на території району, міста, району в місті здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад, здійснюють контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, видають ордери на жилі приміщення.
Згідно ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів міських рад належать повноваження щодо управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебуває у комунальній власності відповідних територіальних громад, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності.
Стаття 71 Житлового кодексу України передбачає, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст.72 ЖК України не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, є підставою для визнання осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним.
Відповідно до інформаційної довідки № 229830077 від 27.10.2020 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунальної форми власності територіальної громади м. Маріуполя.
Відповідно до листа ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» № 75/43158 від 29.10.2020р. право власності на квартиру АДРЕСА_1 , - не зареєстровано.
Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади міста Маріуполя від 08.02.2021 р. у квартирі АДРЕСА_1 з 18.12.2012 року по теперішній час зареєстрована відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ордер № 006542 від 03.09.1999 року на квартиру квартиру АДРЕСА_1 , було видано ОСОБА_3 , 1976 р.н.
Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 , ОСОБА_3 - є квартиронаймачем, дата вибуття 28.03.2017 року, ОСОБА_5 - чоловік квартиронаймача, дата вибуття 07.09.1999 р., ОСОБА_1 - донька квартиронаймача та ОСОБА_2 - онука квартиронаймача, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно акту обстеження житлового приміщення від 23.10.2020 р., проведеного комісією у складі головного спеціаліста відділу обліку та приватизації житлового фонду управління міського майна департаменту по роботі з активами - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у присутності мешканця квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_9 , встановлено, що квартира АДРЕСА_4 розташована на третьому поверсі п'ятиповерхового будинку. Зі слів сусідів, зареєстровані у квартирі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі не проживають більше одного року, квартира зачинена та ніким не використовується.
З листа Департаменту освіти Маріупольської міської ради № 39.12/6191 від 17.02.2021 року, вбачається, що ОСОБА_2 , фактично проживає по АДРЕСА_2 , та навчається у ЗДО № 140.
З листа № 69.23/38 від 04.01.2021 р., наданого КП «Комунальник» за квартирою АДРЕСА_1 , вбачається наявна заборгованість в сумі 910,45 грн.
З листа № 280 від 16.11.2020 р., наданого ЖКП «КК «Кальміуська», за квартирою АДРЕСА_1 , вбачається наявна заборгованість у розмірі 3085,27 грн.
З листа № 61.3.4/1107 від 13.01.2021 р., наданого ККП «Маріупольтепломережа», за квартирою АДРЕСА_1 , вбачається наявна заборгованість у розмірі 29436,80 грн.
На теперішній час, реєстрація відповідачів, які фактично не проживають у спірному житловому приміщенні, перешкоджає виконавчому комітету Маріупольської міської ради, як органу, який наділений повноваженнями з управління об'єктами жилого фонду, розпорядитися жилими приміщеннями, виділивши їх у встановленому законодавством порядку, особам, які потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їх діти, батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Зазначені правила статей 71 та 107 ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перше з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім'ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення.
Крім того, відповідно до частини другої статті 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Положення цієї статті застосовуються до правовідносини, які виникли між власниками житла (на праві приватної власності) та членами їх сім'ї.
При вирішенні спорів про виселення з наданням іншого житла або без такого при користуванні гуртожитками або квартирами, які не належать користувачеві на праві приватної власності, а також між власниками житлового приміщення (за умови наявності права приватної власності на таке жиле приміщення) з вимогами виселення осіб, які не є членами сім'ї власника, положення статті 405 ЦК України не застосовуються.
Згідно статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За вимогами ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користуванням житловим приміщенням.
Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Частиною 3 ст.29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
На підставі того, що у відповідності до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства та ст.29 ЦК України, місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, вирішення питання щодо користування дитиною житловим приміщенням окремо від них суперечить чинному законодавству та інтересам дитини.
В силу ст.160 СК України місце проживання дитини визначається по місто проживання батьків.
Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирані місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Зазначення Органом опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про недоцільність визнання неповнолітніх дітей, такими що втратили право користування жилим приміщенням обумовлюється метою діяльності такого органу - захистом прав, свобод і законних інтересів дітей. Одним із прав такої служби є п.5.7 Положенням про управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради №7/22-2059 від 25.10.2017 року, відповідно до якого управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради має право представляти в судах та інших органах, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності інтереси дітей, пов'язані, зокрема, із захистом житлових, прав дітей.
Надаючи висновок до суду, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради діє виключно в інтересах дітей та дотримання такої позиції відповідає завданню цієї служби.
Аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Інтереси дітей не порушуються з огляду на те, що вони в спірній квартирі не проживають, а залишення неповнолітніх дітей зареєстрованими в спірній квартирі суперечитиме ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України.
У відповідності до ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд звертає увагу на те, що вищевказаний висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради взагалі не обґрунтований жодними фактичними обставинами справи або обставинами, які Орган встановив під час складання висновку. Загальне посилання на захист житлових прав дитини не є належним обґрунтуванням висновку.
Крім того, суд зазначає, що ні Конституція України, ні Конвенція про права дитини, ні Цивільний кодекс України (зокрема, статті 316, 317, 319, 321 вказаного Кодексу), ні Сімейний кодекс України, ні Житловий кодекс УРСР, ні Закон України «Про охорону дитинства», ні Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не встановлюють особливостей позбавлення дитини права користування житлом, яке вона набула як член сім'ї власника житла. Вказане право за своєю правовою природою є правом користування чужим майном і позбавлення цього права відбувається в порядку статей 316, 317, 319, 321 ЦК незалежно від віку особи.
Оскільки судом встановлено, що відповідачі не проживають у квартирі АДРЕСА_1 , за відсутності будь-яких домовленостей із представником власника та законних підстав на збереження за ними житла, ніяких обов'язків щодо утримання квартири не несуть, що перешкоджає позивачеві у здійсненні прав щодо майна, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Пунктом 1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з позовом було сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн., тому суд вважає необхідним стягнути на користь позивача вказану суму судового збору з відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 280-283, ст.ст.15, 18, 71, 72 ЖК України, Законами України «Про місцеве самоврядування», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд,
Позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте Іллічівським районним судом м.Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача , яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене повністю або частково позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Іллічівський районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: А. М. Іванченко