,
Іллічівський районний суд м.Маріуполя
Справа № 264/5547/21
3/264/2331/2021
03.11.2021 р. м. Маріуполь
Суддя Іллічівського районного суду м. Маріуполя Кузнецов Дмитро Володимирович, розглянувши матеріали, які надійшли з Відділу поліції №1 Маріупольського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає у АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
11 серпня 2021 року до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшов матеріал про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серія ААБ № 153045 від 07 серпня 2021 року 07 серпня 2021 року о 10 годині 40 хвилин в Кальміуському районі міста Маріуполя на автодорозі М14 на блок-посту перехрестя с.Лебединське ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 2101, номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння, тест №750, чим порушив пункт 2.9.а Правил дорожнього руху.
ОСОБА_1 свою провину не визнав, надав письмові пояснення, в яких категорично заперечував факт керування транспортним засобом у вказаний в протоколі період часу. Наголошував, що за кермом був його знайомий. Під час затримання та продуття алкотестеру свідків не було на місці. Вказував про відсутність будь-яких доказів причетності до вчинення адміністративного правопорушення.
За таких підстав просив закрити провадження у справі внаслідок відсутності в його діях провини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі внаслідок відсутності складу правопорушення з наступних підстав.
17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядаються, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
ОСОБА_1 ставиться у провину порушення вимог п. 2.9 а ПДР України, згідно з яким водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З аналізу наведених норм слідує, що для звинувачення особи у вчиненні зазначеного правопорушення необхідно, перш за все, встановити факт управління нею транспортним засобом, а вже потім надавати оцінку проведеному тестування або медичному обстеженню на виявлення стану алкогольного сп'яніння.
На підтвердження викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин працівником поліції надано рапорти двох солдат Національної гвардії, які зазначили про зупинку на блок-посту автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .
Проте, суд не може сприймати покази свідків за письмовими поясненнями, якщо на їх допиті в судовому засіданні наполягає обвинувачений, оскільки в основу судового рішення дозволяється покласти покази свідків, які безпосередньо були допитані в судовому засіданні.
Однак в судове засідання вказані свідки не прибули.
Також матеріали справи не містять жодних доказів, зокрема відео фіксації, керування ОСОБА_1 транспортним засобом ВАЗ 2101, номерний знак НОМЕР_1 , та його зупинки перед пред'явленням вимоги про проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Водночас у письмових поясненнях та наданому протоколі ОСОБА_1 заперечував факт керування автомобілем.
За таких підстав, доказів, які б могли об'єктивно та достеменно спростовувати версію захисту та свідчити про те, що ОСОБА_1 07.08.2021 року керував транспортним засобом, суду не надані.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).
Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на викладене, за відсутності інших об'єктивних джерел фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню в цій справі, дані, що відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Враховуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини та презумпцію невинуватості, передбачену статтею 62 Конституції України, в матеріалах справи відсутні будь-які переконливі та достовірні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не надані такі докази і в ході судового розгляду, що виключає склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, суд не знаходить підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП через відсутність в його діях складу даного адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 247 п. 1, 283, 284 КУпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити, внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення.
На постанову протягом 10 днів з моменту її винесення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області.
Суддя: Д. В. Кузнецов