264/8080/21
2-о/264/247/2021
"02" листопада 2021 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д.В., за участю секретаря судового засідання Кушнаренко Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересована особа Кальміуський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті,-
02 листопада 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулась до суду із зазначеною заявою, в обґрунтування якої вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території у с. Григорівка Тельманівського району Донецької області померла мати ОСОБА_1 . ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка постійно проживала у АДРЕСА_1 , причина смерті - хронічна судинно-мозкова недостатність, церебральний атеросклероз. Факт смерті підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 132 від 30.09.2021 року, виданою БУ «Центральна районна лікарня Тельманівського району». Самостійно отримати свідоцтво про смерть матері в органі реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_1 можливості не має, оскільки видане лікарське свідоцтво про смерть не відповідає вимогам чинного законодавства. У зв'язку з вищевикладеним заявниця була вимушена звернутися до суду та просила встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Григорівка Тельманівського району Донецької області.
Заявниця ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась.
Представник заявниці за довіреністю Лисенко В.М. у судове засідання не з'явилась, надала заяву, в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи - Кальміуський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти заявлених вимог не заперечував.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зі змісту ст.4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами ст.317 ЦПК України встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до суду за межами такої території України.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 16.11.1957 року, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
14 вересня 1974 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 , актовий запис № 12, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу, видане 14.09.1974 року Луковською селищною радою Тельманівського району Донецької області. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище ОСОБА_7 .
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 .
30 вересня 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована у АДРЕСА_1 , померла у вказаному населеному пункті.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_3 заявниця надала лікарське свідоцтво про смерть № 132 від 30.09.2021 року, видане БУ «Центральна районна лікарня Тельманівського району», з якого вбачається, що причиною смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є хронічна судинно-мозкова недостатність, церебральний атеросклероз.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно якої с. Григорівка Тельманівського району Донецької області відноситься до такої території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження в повному обсязі внаслідок проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до п.1 Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно з ч.1-2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На сьогоднішній час лікарське свідоцтво про смерть, видане медичним закладом тимчасово окупованої території, не визнається на території України, а тому не є підставою для реєстрації смерті на території України.
Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті.
Таким чином, керуючись ст.ст.4, 12, 77, 81, 259, 263-268, 317 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», суд,
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересована особа Кальміуський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Петрівка Олександрівського району Донецької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - хронічна судинно-мозкова недостатність, церебральний атеросклероз, місце смерті - с. Григорівка Тельманівського району Донецької області, Україна.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: Д. В. Кузнецов