Дата документу 02.11.2021 Справа № 310/3287/21
Справа № 22-ц/807/2990/21 Головуючий у 1-й інстанції: Вірченко О.М.
Є.У.№ 310/3287/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
02 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської А.В.,
секретар: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Бердянська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 червня 2021 року,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Бердянська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , спадкоємцями якого були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідні заяви. 18 жовтня 2016 року спадкоємці уклали договір про розподіл спадкового майна. Під час оформлення права власності на спадкове майно їй стало відомо про наявність обтяження у вигляді арешту нерухомого майна спадкодавця, яке було внесено до державного реєстру заборон на підставі постанови державного виконавця державної виконавчої служби у м. Бердянську та Бердянському районі. Відділу ДВС відмовив їй у знятті арешту зі спадкового майна з підстав відсутності виконавчого провадження, в межах якого було винесено відповідну постанову, що перешкоджає спадкоємцям реалізувати права власників, передбачені ст. 319 ЦК України. Враховуючи зазначене, позивачка просила зняти арешт з майна, належного ОСОБА_4 , зареєстрований як архівний запис про заборону відчуження всього невизначеного майна, реєстраційний номер обтяження 4768533, дата реєстрації 06 квітня 2007 року, реєстратор - Бердянська державна нотаріальна контора, підстава обтяження - постанова бланк АА761352, заявник Державна виконавча служба у м. Бердянську та Бердянському районі.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Судове рішення мотивовано тим, що зняття арешту з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, може проводитися в порядку контролю за виконанням судового рішення по цивільній справі у цивільному судочинстві шляхом оскарження відповідних дій виконавця чи шляхом подання адміністративного позову. Оскільки державний виконавець не вчинив належну виконавчу дію щодо арештованого майна, то позивачка повинна була вирішувати це питання або шляхом пред'явлення позову до стягувача про звільнення майна з-під арешту, або шляхом оскарження дій державного виконавця в порядку ст.447 ЦПК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, позов заявлено до неналежного відповідача.
Не погоджуючись з рішенням суду,ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В своїх доводах ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції надав невірну юридичну оцінку доказам по справі, неправильно визначився із характером спірних правовідносин та застосував норми права, які в даному випадку не підлягають застосуванню. Окрім того, скаржниці вказала на те, що її посилання в позові на конкретну норму права, яка не підлягає застосуванню не є підставою для відмови у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу державний виконавець Бердянського ВДВС ПС МУ МЮ (м.Дніпро) Іскра О.С. вказала, що неможливо надати інформацію стосовно підстав виникнення арешту нерухомого майна від 06.04.2007 №4768533, накладеного Бержянською нотаріальною конторою на підставі постанови, бланку АА 761352 від 03.04.2007, просила ухвалити рішення на розсуд суду.
Бердянська державна нотаріальна контора відзив на апеляційну скаргу не надала, в.о. завідувача Постол Н. в заяві просила розгляд апеляційної скарги проводити без участі третьої особи.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника ОСОБА_1 адвоката Антонова О.М., який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 17 червня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Якимівського районного управління юстиції Запорізької області).
18 жовтня 2016 року між спадкоємцями померлого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про розподіл спадкового майна відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України у спадковій справі № 320/2008, відкритій після смерті ОСОБА_5 .
Згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів від 19 жовтня 2016 року № 177647180 на підставі постанови державної виконавчої служби у м. Бердянську та Бердянському районі на все нерухоме майно ОСОБА_4 було накладено арешт.
Вважаючи, що порушено її право, ОСОБА_1 звернулась до Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції управління Міністерства (м. Дніпро) з відповідною заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_4 , на яку отримала відповідь про те, що зняти арешт та заборону на відчуження з майна відділ не має можливості.
Листом від 21 січня 2020 року № 619 відповідач повідомив, що станом на 21 січня 2020 року в Бердянському МРВ ДВС виконавчі провадження щодо ОСОБА_4 не перебувають, однак в Бердянському міськрайонному відділі ДВС ГТУЮ у Запорізькій області перебувало виконавче провадження № 41921756 з примусового виконання виконавчого листа від 23 січня 2014 року, виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про зобов'язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку вартістю 216 грн. № 394/1 площею 0,06 га, розташовану в ОСК «Гроно» в м. Бердянську, межі якої визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 354419. Вказане виконавче провадження завершено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 (фактичне повне виконання рішення) 27 лютого 2014 року. Згідно наказу «Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» № 1829/5 від 07 червня 2017 року строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1).
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п. 10 ч. 1 ст. 34 цього Закону (ч. 2).
Згідно роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 2 постанови «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 року позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У пункті 5 даної постанови роз'яснено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 (касаційне провадження № 12-85гс19) зроблено висновок, що при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (касаційне провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Таким чином, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов'язковими для застосування судами.
Аналіз викладеного свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, проте поза увагою суду першої інстанції залишилось таке.
Установивши, що позивач є спадкоємцем боржника у виконавчому провадженні, суд першої інстанцій не врахував того, що ця особа не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення першої інстанції - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Доводи адвоката Антонова О.М. про те, що ОСОБА_1 оскаржує дії виконавчої служби як державного реєстратора, а тому обраний спосіб захисту порушеного права є ефективним, є безпідставними.
Вищевказаними нормами права передбачений порядок скасування заходів обтяження майна, який є ефективним способом захисту порушеного права. Такі висновку суду узгоджуються із усталеною судовою практикою.
Разом із тим, оскарження дій державного реєстратора за відсутності спору про право власності віднесено до адміністративної юрисдикції, про що зазначено у поставі В6еликої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №234/4405/17.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2021 року у цій справі скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Бердянська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2021 року.
Головуючий: І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська