Дата документу 02.11.2021 Справа № 336/426/16-ц
Справа № 22-ц/807/2858/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрюк О.В.
Є.У.№ 336/426/16 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
02 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської А.В.,
секретар: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 24 травня 2021 року,
У січні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа- Банк», звернулося до суду із позовом, в якому зазначив, що 30.05.2012 сторони уклали кредитний договір №321АІ10120530001, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 118 620,00 грн., на умовах: строк погашення 28.05.2019, відсоткова ставка за користування кредитними коштами є змінною, що визначено пунктом 2.7 вищевказаного договору кредиту, та на перший річний період складає - 17,80 % річних. Відповідач зобов'язаний виконати умови кредитного договору у повному обсязі, у тому числі, але не обмежуючись цим, повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у порядку та на умовах кредитного договору, щомісячних платежів, згідно встановленого графіку сплати кредиту.
У порушення умов договору та ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 23.11.2015 утворилась заборгованість у розмірі 222 474,73 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 105 910,74 грн., заборгованості за відсотками - 59 074,21 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 18 683,28 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 951,25 грн., інфляційних витрат за кредитом - 14 636,15 грн., інфляційних витрат за відсотками - 11 219,10 грн.
Посилаючись на вказані обставини, Банк просив суд про задоволення позову і відшкодування судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 24 травня 2021 року позовні вимоги АТ «Альфа Банк» задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 321АІ10120530001 від 30 травня 2012 року у розмірі 113 054,41 грн.
У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1695,93 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що матеріали справи не містять доказів видачі кредиту відповідачеві, а тому суд дійшов до безпідставного висновку про доведеність цих обставин, що є самостійною підставою для відмови у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Альфа - Банк» зазначило, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, у справі достатньо доказів на підтвердження факту виникнення спірних правовідносин між сторонами.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення адвоката Кузьмінова Д. В., який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з виходячи з такого.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 30.05.2012 ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №321АП0120530001, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 118 620,00 грн., на умовах: строк погашення - 28.05.2019, відсоткова ставка за користування кредитними коштами є змінною що визначено пунктом 2.7 вищевказаного договору кредиту, та на перший річний період складає - 17,80 % річних. Відповідач зобов'язався виконати умови кредитного договору у повному обсязі, у тому числі, але не обмежуючись цим, повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у порядку та на умовах кредитного договору, щомісячні платежі, згідно встановленого графіку сплати кредиту (а.с.5-16).
Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що кредит надається для оплати придбаного автомобіля марки КІА модель RIO, 2012 р.в. згідно з договором купівлі-продажу №157 від 22.05.2012, укладеним з ТОВ «Техноцентр-Навігатор».
Надання кредиту проводиться після укладення договорів застави транспортного засобу і договору поруки шляхом списання кредитором кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника та подальше перерахування на рахунок ТОВ «Техноцентр- Навігатор» як оплата за автомобіль згідно договору купівлі-продажу №157 від 22.05.2012 на підставі меморіальних ордерів (п.2.1 Кредитного договору).
25.05.2012 ОСОБА_1 придбав автомобіль КІА RIO 1396, 2012 р.в., номерний знак НОМЕР_1 та отримав у ВРЕР №1 м. Запоріжжя реєстраційне свідоцтво НОМЕР_2 (т.3, а.с.136).
08.04.2014 автомобіль було знято з реєстраційного обліку для реалізації на підставі довіреності, виданої гр.. ОСОБА_2 (т.3, а.с. 159)
Позичальник з березня 2013 року припинив вносити щомісячні платежі на погашення кредиту, внаслідок чого станом на 23.11.2015 утворилась заборгованість у розмірі 222474,73 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 105910,74 грн., заборгованості за відсотками в сумі 59074,21 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 18683,28 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 12951,25 грн., інфляційних витрат за кредитом в сумі 14636,15 грн., інфляційних витрат за відсотками в сумі 11219,10 гри., яку позивач просить стягнути з відповідача (а.с. 19-20).
26.04.2018 загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрсоцбанк» було прийнято рішення про заміну типу акціонерного товариства з публічного на приватне та про зміну найменування Банку з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк». АТ «Укрсоцбанк» є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «Укрсоцбанк». 10.09.2019 р. загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2020 року замінено первісного позивача ПАТ «Укрсоцбанк» на правонаступника - АТ «Альфа-банк».
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконав умови кредитного договору, має заборгованість як за тілом кредиту, так і за відсотками. Проте, нарахування Банком відсотків, пені, а також інфляційних витрат, після спливу визначеного цим договором строку кредитування є безпідставним.
Позивач з рішенням суду першої інстанції погодився і в апеляційному порядку його не оскаржував.
Відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України розмір і порядок отримання процентів за договором позики встановлюється договором.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).
За змістом статті 549 ЦК України під пенею розуміється грошова сума, яку боржник має передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання, що встановлюються у відсотковому відношенні до простроченої суми за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання
Вказаний висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої палати Верховного суду від 31.10.2018 р. у справі № 202/4494/16
За змістом п.4.4 кредитного договору, укладеного між сторонами, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.6, 3.3.7 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Згідно розрахунку вимог банку (а.с.19), останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 28.02.2013.
Згідно п. 1.1.1 кредитного договору погашення кредиту буде здійснюватись у порядку, визначеному графіком, до 30 числа (включно) кожного місяця, починаючи з червня 2012 .
Таким чином, останнім днем своєчасної оплати щомісячного платежу є 30 число
місяця, з наступного дня заборгованість вважається простроченою.
Отже з 31.03.2013 почався перебіг 90-денного строку невиконання (неналежного виконання) відповідачем умов кредитного договору щодо погашення заборгованості за кредитом, який сплив 28.06.2013 та 29.06.2013 настав строк повного повернення кредиту.
За розрахунком Банку, доданим до позовної заяви, загальний розмір заборгованості за тілом кредиту становить 105 910, 74 грн. Розмір відсотків, нарахованих Банком в межах строку кредитування, тобто до 01.07.2013, становить 7 143,67 грн. (т.1 а.с.19).
Вказана сума заборгованості обґрунтовано стягнута судом першої інстанції з позичальника на користь Банку.
Оскільки позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову за вимогами про стягнення інфляційних втрат, в зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог є неспроможними.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Із розрахунку заборгованості за кредитом видно, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та здійснював погашення за кредитом в період з 02.07.2012 по 28.02.2013 на загальну суму 8 472,84 грн. (т.1 а.с.19).
За умовами кредитного договору кредит надавався позичальнику для придбання автотранспорту шляхом списання кредитором кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника та подальше перерахування на рахунок ТОВ «Техноцентр-Навігатор» як оплата за автомобіль згідно договору купівлі-продажу.
25.05.2012 ОСОБА_1 придбав автомобіль КІА RIO 1396, 2012 р.в., номерний знак НОМЕР_1 та отримав у ВРЕР №1 м. Запоріжжя реєстраційне свідоцтво НОМЕР_2 (т.3, а.с.136).
Зважаючи на те, що позичальник у відповідності з умовами кредитного договору придбав автомобіль та зареєстрував його на своє ім'я, протягом 8 місяців після укладення кредитного договору вносив щомісячні платежі на погашення кредиту, в суді першої інстанції не оспорював факт отримання кредитних коштів, а тільки заперечував проти нарахуванні відсотків після закінчення строку кредитування, доводи апеляційної скарги про недоведеність факту надання кредиту є безпідставними.
ОСОБА_1 не надав доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, у суді першої інстанції визнавав факт укладення кредитного договору і отримання коштів, тому доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду, а свідчать лише про незгоду апелянта із рішенням суду.
Не надання позивачем копії платіжного доручення до позовної заяви не є підставою для висновку про недоведеність позовних вимог.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2021 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2021 року.
Головуючий: І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська