Справа № 308/9201/20
Іменем України
26 жовтня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого: Джуги С.Д.
суддів : Кожух О.А., Бисаги Т.Ю.
за участю секретаря: Кекерчень М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2021 року у складі судді Малюка В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Центр Закарпатських розслідувань (ЦЕЗАР)» в особі директора Білецького Павла Павловича про захист честі, гідності та ділової репутації,-
встановив :
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Позов мотивовано тим, що 30.08.2020 р., о 05 годині 59 хвилин, в мережі Інтернет в соціальній мережі «Facebook», на офіційній сторінці Громадської організації «Центр Закарпатських розслідувань (ЦЕЗАР)», було розміщено публікацію дискредитуючого характеру, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 , який працює на посаді прокурора Тячівської місцевої прокуратури, наступного змісту:
«Кривавий прокурор Ігор Купар відбілює злочинців
Чи можливо, щоб особа яка скоїла ДТП в стані сп'яніння, в результаті якого під колесами авто загинув 19-річний юнак, не понесла жодної відповідальності, провадження стосовно неї було закрито, а докази знищені? Під процесуальним керівництвом прокурора Тячівського району Ігора Купара запросто. А враховуючи той факт, що це все коїлося під крилом нещодавно звільненого одіозного керівника обласної прокуратури Володимира Гаврилюка - і поготів.
Схема, яку вдало застосовує ОСОБА_2 , суперечить суті функцій прокуратури у принципі. Адже прокурор у кримінальних справах мав би представляти і підтримувати потерпілих і працювати над доведенням вини обвинувачених.
У даному випадку мова піде про застосування процесуальних дій з перекваліфікації тяжкого злочину на легкий в поданому до суду обвинувальному акті, з завчасно відомою прокурору безальтернативною перспективою закриття провадження судом, знаючи, що жоден суддя в такій афері приймати участі не буде та рішення по суті не прийматиме. Далі в суді прокурор роздуває щоки про винуватість особи в скоєнні більш легкого злочину (залишення в небезпеці без смертельних наслідків), очевидно знаючи, що провадження буде закрито. А після постановлення ухвали судом про закриття судового провадження за сфальшованими матеріалами, прокурор створює видимість принципової позиції під виглядом подання завідомо безперспективної апеляційної скарги. Звісно, до суду касаційної інстанції вже ніхто нічого не подає, та й навіщо... Як щось не так, то обурену громадськість завжди можна задурити, черговою лайкою в бік судової системи. Справа зроблена...
Так, літом 2019 року закарпатські та загальноукраїнські ЗМІ сколихнула звістка про чергову п'яну ДТП в Закарпатській області, в результаті якої під колесами п'яного мажора на «Mitsubishi Outlander» загинув 19-річний хлопець. Водій з місця пригоди втік. В подальшому відділом комунікації поліції Закарпатської області було повідомлено, що після проведення розшукових заходів автомобіль, причетний до аварії - «Mitsubishi Outlander», поліцейські розшукали. Кримінальне провадження відкрито за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (https ://zk. npu.gov. иа/.. ./policziya-z-yasovuje-obstavini-sme.../) (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого).
Так, досудове розслідування було розпочато та 15 липня 2019 року внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070180000196 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого cm. 286 ч. 2 КК України та здійснювалось Слідчим відділенням Тячівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області.
Досудовим розслідуванням по справі встановлено, що 15 липня 2019 року, близько 03 години 20 хвилин, водій, в нічний час доби, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи технічно-справним автомобілем марки «Mitsubishi Outlander», рухаючись по вулиці Народній, в селі Ганичі, Тячівського району в напрямку смт. Дубове, Тячівського району, біля будинку №392, діючи в супереч вимогам п.п. 2.3 «б», 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, не забезпечив безпеку дорожнього руху та здійснив наїзд на пішохода. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід від отриманих травм помер на місці пригоди.
Згідно висновку судово-медичної експертизи за № 104 та №251 від 28.08.2019 р. внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід, отримав тілесні ушкодження, які відповідно до Наказу № 6 МОЗ України п.п. 2.1.1 від 17.01.1995 р. відноситься до групи тяжких тілесних ушкоджень, так-як привели до настання смерті. Висновок судово-гістологічної експертизи, а саме: відсутність запально клітинної реакції в речовині головного мозку та легень, свідчить, що смерть громадянина настала менш ніж за 5 хвилин з моменту отримання тілесних ушкоджень, тобто останній не міг вижити при наданні йому негайної кваліфікованої медичної допомоги. Вказані тілесні ушкодження характерні для дорожньо-транспортної події, вкладаються у час пригоди та знаходиться у причинному зв'язку з фактом даної ДТП. Таким чином, судово-медичною експертизою чітко встановлено причинно-наслідковий зв'язок настання смерті в наслідок даної ДТП.
Здається винного встановлено, та питання притягення до відповідальності в вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років тільки питання часу. Але не все так просто як здається.
Як не дивно, але слідчим разом з прокурором було передано до Тячівського районного суду Закарпатської області обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному у Єдиний реєстр досудових розслідувань 15 липня 2019року за № 12019070180000196 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого уже зовсім інше правопорушення, а саме: ч. 1 cm. 135 КК України, тобто, по суті за легке правопорушення без смертельних наслідків. (Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, - карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк). Про що свідчить ухвала Тячівського районного суду від 30.09.2019 року у справі № З07/3020/19 http://www. reyestr. court, gov. ua/Review/84602793
Так, за явної участі прокурора тяжкий злочин було перекваліфіковано на легкий, який явно не відповідає фактичним обставинам, та який не було фактично вчинено.
Звісно, прокурору було достеменно відомо про те, що єдиним можливим рішенням суду на таке прокурорське свавілля є закриття судового розгляду. Про що й було винесено відповідну ухвалу Тячівським районним судом 23 жовтня 2019 року у справі № З07/3020/19 http://www. reyestr. court, gov. ua/Review/85128464.
Далі, прокурор очевидно створює видимість оскарження такого рішення водночас дбаючи в першу чергу про створення для себе алібі, щоб випадково самому не загриміти на лаву підсудних. Так, прокурор подає завідомо безперспективну апеляційну скаргу, результат якої є очевидним -відмова в задоволенні вимог прокурора Апеляційним судом Закарпатської області. Відповідна ухвала прийнята Закарпатським апеляційним судом 12 травня 2020 р. у справі № З07/3020/19 http://www. reyestr. court, gov. ua/Review/89261099.
Результатом такого прокурорського свавілля є виникнення у любителів п'яних покатушок відчуття вседозволеності та віра, що в числі працівників прокуратури Закарпатської області завжди знайдеться Купар, який охоче все «порішає», що й призводить до невтішних наслідків. Так, згідно статистичних даних за перше півріччя 2020 року Закарпатська область лідирує за кількістю аварій із травмованими, кількість ДТП із загиблими на дорогах Закарпаття збільшилась аж на 60 відсотків в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. З початку 2020 року у ДТП на території Закарпаття загинули 52 особи, https://pmg.ua/.../91900-па-zakarpatti-zrosla-kilkist-dtp-obl...
Декларації прокурора Купара І.І. та легкість вирішення квартирних https://public, nazk.gov. иа/.. Jf46dlc3e-3f01-4161-ae 78-b3d986... та земельних питань https://public.nazk.gov.ua/...Zc64ce429-f748-4316-ЬЗЗЗ-68df74... наштовхують на думку про те, що таке відбілювання злочинців у його практиці далеко не перше, однак зробимо все, щоб воно було останнім.
Так чи інакше, а з вищевказаного вбачається в діях закарпатського прокурора ОСОБА_1 наявність ознак складу злочину відповідальність за який передбачена статтею 366 (Службове підроблення), статтею 383 (Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення) та статтею 396 (Приховування злочину) Кримінального Кодексу України.
Про інші подвиги ОСОБА_4 - у наших наступних публікаціях. Заодно запрошуємо до слова самого героя цієї історії для коментаря про те, що мотивувало його замість захисту сторони потерпілих, стати на бік обвинувачених?»
Вказаною публікацією було принижено честь, гідність, ділову репутацію та високе звання працівника прокуратури.
Інформація, яка викладена у вищевказаній публікації, є недостовірною, негативною і такою, що підлягає спростуванню з огляду на наступне.
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні від 15.07.2019 року за №12019070180000196 за підозрою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не здійснювався, оскільки досудове розслідування проводилося слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області та обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 15.07.2019 року за № 12019070180000196 за підозрою ОСОБА_3 затверджувався та направлявся до суду не ОСОБА_1 , а начальником відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Закарпатської області Черничком В.В.
Після внесення відомостей до ЄРДР, ОСОБА_1 в якості прокурора у кримінальному провадженні, будь-які слідчі та процесуальні дії не проводились та відповідно зміна кваліфікації кримінального правопорушення фізично не могла бути проведена чи погоджена прокурором Тячівської місцевої прокуратури Купаром І.І.
В ході досудового розслідування було призначено судово-автотехнічну експертизу, відповідно до висновку якої в діях підозрюваного ОСОБА_3 відсутній склад злочину, передбачений ст. 286 КК України. Після направлення вказаного обвинувального акту до суду, такий разом із матеріалами кримінального провадження направлено до Тячівської місцевої прокуратури для підтримання публічного обвинувачення та прокурора Тячівської місцевої прокуратури Купара І.І. включено до групи прокурорів у вказаному кримінальному провадженні.
Купаром І.І. в якості прокурора прийнято участь лише у підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 23.10.2019 року, де потерпілим було заявлено клопотання про закриття кримінального провадження та судом прийнято рішення про його закриття, яке було оскаржено прокурором Тячівської місцевої прокуратури Купаром І.І. в апеляційному порядку. У задоволенні апеляційної скарги Закарпатським апеляційним судом відмовлено. Участь при розгляді апеляційної скарги прокурор Тячівської місцевої прокуратури не приймав.
Враховуючи викладене, вважає, що відомості зазначені у публікації ГО «Центр Закарпатських розслідувань (ЦЕЗАР)» містять інформацію, яка є недостовірною та ОСОБА_1 , будучи прокурором Тячівської місцевої прокуратури діяв виключно в межах своїх повноважень та його дії були прямо протилежні тим діям, які описані у вказаній публікації.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач просив визнати недостовірною інформацію відносно нього, поширену в соціальній мережі «Facebook» на сторінці ГО «Центр Закарпатських розслідувань (Цезар)», яка була опублікована 30.08.2020 р., о 05 год. 59 хв. та зобов'язати ГО «Центр Закарпатських розслідувань (Цезар)» не пізніше дня від набранням рішенням у даній справі законної сили, спростувати вказану інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме через інтернет-сторінку в соціальній мережі «Facebook».
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2021 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати зазначене рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини викладені в позові, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив в заявленому позові.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в заявленому позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт поширення інформації відповідачем та порушення його особистих немайнових прав.
З такими висновками суду першої інстанції, погоджується і апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ч.1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно зі ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або ) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
В позовній заяві позивачем зазначено, що в мережі Інтернет в соціальній мережі «Facebook», на сторінці Громадської організації «Центр Закарпатських розслідувань (ЦЕЗАР)», 30.08.2020 р., о 05 годині 59 хвилин було розміщено публікацію дискредитуючого характеру, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 , який працює на посаді прокурора Тячівської місцевої прокуратури, наступного змісту: «Кривавий прокурор Ігор Купар відбілює злочинців...»
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що дана інформація належить відповідачу, саме ним дана інформація була поширена, і така інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
Як роз'яснено у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року (надалі Постанова), при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній осі будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до п.19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
В п.18 Постанови вказано, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що «Facebook» є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь - яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок. Оскільки, інтернет-мережа при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені і інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.
З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про не доведення позивачем, що відповідач є автором інформації, розміщеної на сторінці соціальної мережі «Фейсбук» (http://facebook.com), що вищевказана інформація розміщена саме відповідачем та поширена відповідачем.
Надані позивачем скріншоти тексту поширеної інформації в соціальній мережі «Facebook» не доводять факт її поширення саме відповідачем, оскільки будь-хто може зареєструватися у «Facebook» під будь-яким іменем і створити сторінку, на яку завантажити будь-які фотографії та інформацію, будь-якого змісту.
Долучені роздруківки сторінки веб-сайту в мережі «Facebook» з викладеним на ній текстом, що є у вільному доступі, не є доказами в розумінні статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України, так як найперше не є достовірними даними з яких можна встановити дійсні обставини, не є офіційними документами, достовірність інформації на зроблених скріншотах не підтверджена. Отже, не є письмовим і електронним доказом і не є доказом розміщення публікації в інтернет мережі саме відповідачем. Публікація тексту сама по собі не є доказом причетності саме відповідача до її висвітлення.
Крім того, в позовній заяві позивач не вказує, яка конкретно інформація є недостовірною, не зазначив конкретні твердження (фрази, цитати) , якими була принижена його честь, гідність та ділова репутація. Також в позовній заяві, зокрема в прохальній частині, позивачем не зазначено жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання слід визнати недостовірною, такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача та потребує спростування.
Суд, виходячи із засад (принципів) цивільного судочинства, закріплених в ч.3 ст.2, ст. ст. 12,13 ЦПК України, не вправі самостійно, на власний розсуд, виокремлювати з всього тексту, який міститься в долучених до позову скрін-шотах, певну інформацію та висловлювання і встановлювати, чи є вони такі, що порушують гідність, честь чи ділову репутацію позивача, оскілки це є виключно правом позивача.
Таким чином, у відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не подано належних і допустимих доказів, які б підтверджували поширення відповідачем конкретної негативної інформації щодо позивача, що негативна інформація щодо позивача, принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача, і порушує його особисті немайнові права або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Тобто, в даному випадку відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації.
Окрім того, у п. 12 Постанови роз'яснено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Позивачем не зазначається у позові та не ставиться питання про відповідальність власника веб-сайта, соціальної мережі «Фейсбук» за поширення оспорюваної інформації.
Зі змісту поданого позову вбачається, що позивач обґрунтовує порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду, посилаючись на те, на момент поширення інформації він перебував на посаді прокурора Тячівської місцевої прокуратури у Закарпатській області, однак не надав доказів на підтвердження даних обставин. Разом з тим суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Суд з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив докази, яким дав правильну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу.
З врахуванням наведенного, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2021 року .
Головуючий:
Судді: