Єдиний унікальний номер 219/2746/21
Номер провадження 22-ц/804/2770/21
03 листопада 2021 року
м. Бахмут
справа № 219/2746/21
провадження № 22-ц/804/2770/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Держава Україна в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 219/2746/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,
на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 вересня 2021 року (суддя Феняк О.Р.), ухваленого в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 08 вересня 2021 року,-
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що вона користується правом на отримання пенсії за віком з 03.02.2008, перемістилась до м. Бахмут, де була взята на облік внутрішньо переміщених осіб у відповідному органі соціального захисту населення та на пенсійний облік у Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні ПФУ. З 01.02.2017 відповідач - Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області припинив виплату пенсію позивачу, рішення про припинення виплати пенсії не отримувала. У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з вимогою про поновлення виплати пенсії, однак така заборгованість за період з 01.02.2017 по 01.08.2018 не була виплачена.
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій останнього протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, який 18.01.2019 було задоволено, бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області визнано протиправною, зобов'язано відповідача виплатити заборгованість по пенсії з 01.02.2017 по 01.08.2018 року. Апеляційна скарга не була подана, рішення суду набрало законної сили 19.02.2019. Донецьким окружним адміністративним судом 13.03.2019 був виданий виконавчий лист по справі № 200/14607/18-а.
02.04.2019 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області було відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення суду у вказаній справі. У зв'язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (код ЄРДПОУ 34898944) (наказ Міністерства юстиції України № 3173/5 від 16 жовтня 2019 року «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України») виконавче провадження підлягало передачі до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
23.04.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) була прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження. Обґрунтування прийняття такого рішення: пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» - «фактичне повне виконання рішення».
Позивач вважав, що внаслідок протиправної бездіяльності обох відповідачів, яка полягає в тому, що орган пенсійного фонду протиправно не виплатив позивачеві пенсію за період з 01.02.2017 по 01.08.2018, а орган виконавчої служби, в якому працює головним державним виконавцем Масалаб А.І., в порушення статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» не забезпечив виконання судового рішення в повному обсязі, безпідставно завершив виконавчі дії та повернув виконавчий лист до суду, як такий, що «фактичного виконаний в повному обсязі», тобто проігнорувавши свої основні обов'язки щодо вжиття передбачених законодавством заходів щодо примусового виконання ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчинення виконавчих дій задля забезпечення обов'язковості виконання судового рішення, адекватної та справедливої сатисфакції позивач за тривале безпідставне грубе порушення своїх фундаментальних прав не отримав і тому вважав, що відповідачі за цим позовом повинні відповідати за завдану їй моральну шкоду.
Протиправність дій відповідача Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/14607/18-а, що набрало законної сили. Протиправність дій відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), на думку позивача, підтверджується постановою державного виконавця від 23.04.2020 про закінчення виконавчого провадження, за умови, що позивачу не були виплачені грошові кошти.
Враховуючи характер правопорушення, ступінь вини відповідачів, тривалість вимушених змін у житті позивачки, глибину її душевних страждань внаслідок протиправної бездіяльності відповідача - Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за минулий час та неналежного примусового виконання судового рішення відповідачем - Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), з урахуванням вимог розумності і справедливості, ОСОБА_1 просила стягнути з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на її користь відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності, у розмірі 10 000,00 грн; стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на її користь відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності, у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту спричинення їй моральних страждань внаслідок несвоєчасної виплати заборгованості з призначеної їй пенсії, зокрема на підтвердження погіршення її стану здоров'я, необхідності звертатися до родичів з проханням про фінансову допомогу, тощо
Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності (неправомірності) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця яким, як правило, є відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , посилається на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що державний виконавець закінчив виконавче провадження щодо виконання рішення у справі позивача через рік після його відкриття. При цьому рішення суду виконане не було, що, на думку скаржника, свідчить про неповноту та неефективність виконавчих дій, що порушує закріплений в Конституції України принцип обов'язковості судових рішень. З посиланням на абзац 2 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що дії державного виконавця позбавляють позивача можливості повторно звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою щодо примусового виконання судового рішення, а бездіяльність державного виконавця щодо незабезпечення виконання судового рішення є неправомірною та такою, що завдала моральної шкоди позивачу.
З огляду на практику Європейського Суду з прав людини, Великої Палати Верховного Суду, сам факт невиконання судового рішення з боку Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та неповне і неефективне здійснення виконавчого провадження Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, обґрунтовано презюмує завдання моральної шкоди позивачу. А тому, на думку скаржника, відмова судом першої інстанції в задоволенні позову через відсутність доказів завдання моральної шкоди є необґрунтованою.
Від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В відзиві зазначено, що скаржник передчасно посилається на протиправність бездіяльності відповідачів, оскільки вона не зверталася до суду за оскарженням постанови про закінчення виконавчого провадження або для встановлення бездіяльності державного виконавця. Крім того, позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували моральні страждання, приниження честі та гідності, а тому сам факт завдання позивачу моральної шкоди відсутній.
Від Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі паспорту НОМЕР_1 , що виданий Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області, є отримувачем пенсії за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 .
У період часу з 01.02.2017 року по 31.07.2018 року відповідачем Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області позивачеві не нараховувалася та не виплачувалася пенсія, у зв'язку з чим вона звернулась до суду із адміністративним позовом.
Згідно з копією рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/14607/18-а від 18.01.2019 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії позивачу з 01.02.2017 по 01.08.2018, зобов'язано відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію за вказаний період.
На підставі виконавчого листа №200/14607/18-а, виданого 13.03.2019 року Донецьким окружним адміністративним судом 02.04.2019 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області було відкрито виконавче провадження ВП № 58768974.
Постановою про закінчення виконавчого провадження від 23.04.2020 старшим державним виконавцем виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №200/14607/18-а, виданого Донецьким окружним адміністративним судом, закінчено. Підставою закінчення виконавчого провадження зазначено фактичне повне виконання рішення.
За даними позову, на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду заборгованість з пенсії на виконання рішення суду від 18.01.2019 не виплачена, що фактично не оспорюється відповідачем Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту спричинення їй моральних страждань внаслідок несвоєчасної виплати заборгованості з призначеної їй пенсії, зокрема на підтвердження погіршення її стану здоров'я, необхідності звертатися до родичів з проханням про фінансову допомогу, тощо.
Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності (неправомірності) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця яким, як правило, є відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можливо з таких підстав.
Відповідно до статей 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з вимогами частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статей 77, 81 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Для застосування положень статті 1167 ЦК України щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає, що доведенню підлягає факт, що таку шкоду позивачу було завдано саме неправомірними діями чи бездіяльністю Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, при наявності таких складових елементів як протиправна поведінка, настання шкоди, прямий причинний зв'язок між першим та другим елементом та вина особи, що заподіяла шкоду.
Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
В пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення».
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Аналогічного висновку дійшов Верховним Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 425/793/19.
Основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/2252/14, від 31.01.2018 у справі №813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №800/500/16, від 01.03.2018 у справі №9901/377/18, від 09 лютого 2021 року у справі №425/793/19.
Враховуючи наявність рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року, яке набрало законної сили 19 лютого 2019 року, та яким визнано протиправними дії відповідача Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача доведена, а вина в даному випадку презюмується і тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин, апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки протиправність дій відповідача - Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області підтверджена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року.
Звертаючись з позовом до суду в частині вимог до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, позивачка визначила розмір відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн, що була їй заподіяна, невиплатою пенсії, необхідністю нести значних зусиль, що привело до тривалих вимушених змін у житті, які негативно вплинули на її здоров'я.
В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Невиплата пенсії позивачу за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивача, яка є особою похилого віку є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, який змушений був звертатися за правовою допомогою та відстоювати свої порушені права в суді.
Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судами рішень на його користь, не може йому компенсувати його немайнових втрат, оскільки позивач був змушений звертатися до суду, з лютого 2017 року він не отримував пенсійні виплати, які були його єдиним засобом існування, протягом цього часу він неодноразово хворів, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до моменту їх отримання та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, колегія суддів вважає доведеним завдану позивачу Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, моральної шкоди з урахуванням позбавлення позивача пенсії, загальний розмір якої за період з 01 лютого 2017 року до 31 липня 2018 року становить 68 230,10 грн та інших вищезазначених обставин, зокрема тривалості неправомірних дій позивача, необхідності постійного пошуку коштів для задоволення своїх життєвих потреб, оплати комунальних послуг, що призводило до погіршення стану здоров'я, відчуття страху за своє майбутнє, приниження гідності, постійного стресу.
Апеляційний суд також враховує, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку органів державної влади завжди викликають негативні емоції.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , колегія суддів враховує обставини справи, ступінь вини відповідача, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, норми статті 23 ЦК України, і вважає, що сума 10 000,00 грн буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди. Крім того, такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади.
При цьому, невиконання рішення суду через відсутність фінансування, в даному випадку не має правового значення, оскільки визначальним для правильного вирішення спору є незаконність дій управління Пенсійного фонду по припиненню виплат ОСОБА_1 та завдання у зв'язку із цим позивачці втрат немайнового характеру. За умови належного виконання відповідачем покладених на нього державою функцій з пенсійного забезпечення позивача на належному рівні фінансування для виконання рішення суду, яким встановлена така незаконність, не потребувало би.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), апеляційне суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлено, що в провадженні відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходилось виконавче провадження № 58768974 з примусового виконання виконавчого листа № 200/14607/18-а, виданого 13 березня 2019 року Донецьким окружним адміністративним судом, про зобов'язання Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01 лютого 2017 року по 01 серпня 2018 року, відкрите постановою державного виконавця від 02 квітня 2019 року. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 23 квітня 2020 року старшим державним виконавцем виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 200/14607/18-а, виданого Донецьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення).
Звертаючись до суду з позовом в даній справі до відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), позивач зазначав, що невчинення посадовою особою державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій та закінчення виконавчого провадження і повернення до суду виконавчого документа як виконаного при тій умові, що позивачу так і не були виплачені грошові кошти (пенсія за минулий час), також призвело до невиконання державою свого обов'язку щодо виконання судового рішення, та, як наслідок, завдання позивачу моральної шкоди.
В цій частині позовних вимог суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності (неправомірності) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, яким, як правило, є відповідне судове рішення, що набрало законної сили або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Так, за статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувану визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягував, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 23 квітня 2020 року позивачем у справі не оскаржувалась та є чинною.
Отже, безпідставними є посилання скаржника на абзац 2 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та доводи апеляційної скарги про те, що дії державного виконавця позбавляють позивача можливості повторно звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою щодо примусового виконання судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди,так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами,що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Отже, шкода,завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
ОСОБА_1 в даній справі позов пред'явлений, зокрема до Держави України в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, неправомірними діями якого було завдано моральну шкоду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що «держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або є незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині позовних вимог до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Позовні вимоги в цій частині слід задовольнити, стягнувши на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат під час подання позову та за подання апеляційної скарги, її позов задоволено частково, то згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України вказані витрат компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 вересня 2021 року в частині позову до Держави України в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відшкодування моральної шкоди, скасувати.
Позов ОСОБА_1 в частині вимог до Держави України в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, 10 000,00 (десять тисяч) гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Судові витрати у справі компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: О.А. Мірута
Я.В. Хейло