Справа №443/1012/21
Провадження №2/443/1142/21
іменем України
02 листопада 2021 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Равлінка Р.Г.,
секретар судового засідання Рибакова І.І..,
провів у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Жидачеві розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,-
встановив:
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якій просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка позивачки ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтування позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 покликається на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 30.06.1990 відносився до суспільної групи робітничий двір, в якому були зареєстровані та проживали, вона, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка була головою двору. ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Городище Жидачівського району Львівської області помер її чоловік, ОСОБА_4 . Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на його майно, на яке вона претендує, як спадкоємець першої черги, у зв'язку з чим звернулася до нотаріуса, однак завідувач Жидачівською державною нотаріальною конторою своєю Постановою за вих.№ 34/02-31 від 28.01.2021 відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та порекомендував звернутися з даним позовом до суду. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати її чоловіка, ОСОБА_5 . ОСОБА_4 чоловік позивачки постійно проживав разом з матір'ю аж до її смерті у житловому будинку, відтак вважається таким, що фактично прийняв спадщину після смерті матері. Чоловік не заявляв відмову від прийняття спадщини після смерті матері, а навпаки, після смерті матері він звертався у нотаріальну контору з приводу оформлення на своє ім'я спадкового майна, зокрема коштів, які видавалися Львівським обласним представництвом Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» на ім'я матері в сумі 560 німецьких марок і згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.09.1996 чоловік позивачки ОСОБА_4 отримав спадкове майно у вигляді німецьких марок, які належали його матері. Вважаючи, що її спадкові права порушені позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінка Р.Г. від 04.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче засідання в порядку загального позовного провадження призначено на 24.09.2021 /а.с. 26-27/.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 24.09.2021 закрито підготовче провадження в справі. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засідання на 02.11.2021 /а.с.38-39/.
Розгляд справи по суті відбувся 02.11.2021 без участі сторін.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
Позивачка, ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач, ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає повністю та просить їх задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає повністю.
Відповідно до ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Частинами 1 та 4 статті 206 ЦПК встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах в підготовчому судовому засіданні тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з витягу з погосподарської книги №11 с. Городище, №84 від 09.02.2021 в АДРЕСА_1 станом на 30.06.1990 в житловому будинку, який не відноситься до суспільної групи господарств- колгоспний двір, відноситься до робітничих дворів, були зареєстровані і проживали ОСОБА_5 голова двору, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 син, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 - невістка /а.с.11/.
Відповідно до технічного паспорту на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 1989 рік, основна площа 52,7 кв. м. /а.с.13-14/.
Згідно записів, які наявні в будинковій книзі для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зареєстровані у зазначеному будинку. /а.с.15-16/
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 70 років, про що в книзі реєстрації про смерть 01.09.1994 зроблено запис №45 /а.с.9/.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, від 04.09.1996, зареєстровано в реєстрі за №1527, посвідченого державним нотаріусом Жидачівської ДНК Михайлюком Н.І., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 є її син ОСОБА_4 /а.с.17/.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років про що 23.07.2020 складено відповідний актовий запис №263 /а.с.10/.
Згідно довідки № 83 від 09.02.2021, виданої виконавчим комітетом Ходорівської міської ради ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований і проживав в АДРЕСА_1 , заповіту від ОСОБА_4 у Жирівському старостинському округу не посвідчувалось. До дня смерті і на день смерті ОСОБА_4 разом із ним проживали і були зареєстровані дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , які і надалі продовжують проживати в даному житловому будинку /а.с.12/.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , 19.07.1986 уклали шлюб, про що зроблено запис № 10, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » /а.с.21/.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації актів про народження 19.11.1993 зроблено запис № 27 /а.с.41/.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації актів про народження 28.11.1987 зроблено запис № 40 /а.с.42/.
Постановою завідувача Жидачівської ДНК Матусека В.В., № 34/02-31 від 28.01.2021, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 /а.с.8/.
Норми чинного законодавства та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство.
Так, у відповідності до законодавства, діючого до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Згідно з ст. 13 Закону Української РСР «Про сільську раду депутатів трудящих Української РСР» 1968 року зі змінами на вказані ради було покладено обов'язок здійснення обліку населення та ведення за встановленими формами погосподарських книг. Таким чином, записи у погосподарських книгах, визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності на житлові споруди.
Спеціальним нормативним актом, який визначав порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25.05.1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22.02.1995 № 48.
Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).
Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.
Оскільки спірний житловий будинок з господарськими спорудами відносився до суспільної групи робітничий двір, тому положення статей 120, 123 ЦК УРСР застосуванню не підлягають, оскільки майнові правовідносини господарства робітника були врегульовані загальними нормами цивільного, земельного та сімейного права. Він не мав статусу колгоспного двору, а тому немає підстав застосування до правовідносин у цій справі норм ЦК УРСР 1963 року, у тому числі за аналогією закону.
Відтак, слід керуватися вимогами Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року, за яким суб'єктами права спільної сумісної власності вважалося подружжя.
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (пункти 4, 5) кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 529 ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народжена після його смерті.
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно ст.526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Відповідно до ст.525 згаданого кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Таким чином, стосовно успадкування спірного будинковолодіння після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 суд застосовує законодавство, яке діяло на момент виникнення правовідносин, а саме ЦК УРСР від 18.07.1963.
Відповідно до вимог статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст.ст.1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її; спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Таким чином, ОСОБА_4 фактично успадкував спірне будинковолодіння після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки до дня смерті і на день смерті останньої проживав і був зареєстрований разом із матір'ю.
З врахуванням вище наведеного, а також визнання відповідачами позову, суд приходить до переконливого висновку в підставності позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_4 .
Відтак, враховуючи, що позивачка оформити право власності на спірний житловий будинок в нотаріальному порядку не має можливості, у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину; відповідачі проти задоволення позову не заперечують, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд вважає позов обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 4,5,12,13,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди по АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Р.Г. Равлінко