26 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1626/21 пров. № А/857/15255/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рута» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Рута» про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,-
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Рута» в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарської санкцій у розмірір 37 611,11 грн. (тридцять сім тисяч шістсот одинадцять гривень 11 коп.) та 157,92 грн (сто п'ятдесят сім гривень 92 коп.) пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства «Рута» на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 37611,11 грн. (тридцять сім тисяч шістсот одинадцять гривень 11 коп.) адміністративно-господарських санкцій та 157,92 грн (сто п'ятдесят сім гривень 92 коп.) пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Рута» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийнято з порушенням норм матеріального та процесукального права, тому просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає, що в нього відсутній обов'язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Вимоги до особливостей організації робочого місця для інвалідів передбачено ст. 18 Закону № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), відповідно до якої забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто, вказана норма вказує на імперативний обов'язок саме особи, якій встановлено інвалідність шляхом безпосереднього звернення або до: 1) підприємств, установ, організацій чи до 2) державної служби зайнятості.
Вказана норма є імперативною та розширеному тлумаченню не підлягає.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, ч. 4 ст. 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Згідно з ч. 5 ст. Закону № 875-ХІІ особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
З аналізу наведених правових норм, вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, зокрема займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 у справі № 818/565/17, відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій (копія постанови додається).
ПП «Рута» своєчасно інформувала державні органи про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю та своєчасно подала звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ (річна).
При цьому, ні жодна особа, якій встановлено інвалідність, ні Міжгірська районна філія Закарпатського обласного центру зайнятості не зверталися до Приватного підприємства «Рута» з метою працевлаштування інвалідів протягом 2020 року, відтак, ПП «Рута» не відмовляло у працевлаштуванні інвалідів протягом 2020 року.
Приватне підприємство «Рута», у порядку досудового врегулювання спору, зверталася до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з відповіддю на лист-вимогу щодо сплати адміністративно-господарських санкцій від 07.04.2021 скасувати вимогу щодо сплати адміністративно- господарських санкцій у розмірі 37611,11 грн, викладену у листі від 04.03.2021 № 03-05/209. Однак, така вимога залишена позивачем без жодної відповіді та реагування.
Щодо підтвердження своїх доводів у даній частині апелянт надав суду відповідь Міжгірської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 12 квітня 2021 року № 319-05 «Про надання інформації на адвокатський запит», зокрема зазначивши про те, що протягом 2020 року особи з інвалідністю для працевлаштування на приватне підприємство «Рута» Міжгірською філією не направлялися.
Отже, як вже зазначалося, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, зокрема займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
Крім того зазначає, що наказом директора ПП «Рута» від 22 березня 2021 року «Про прийняття на роботу» прийнято на роботу ОСОБА_1 на посаду інженера-будівельника за сумісництвом, на 0,5 ставки посадового окладу 6000,00 грн (згідно штатного розпису), з 23 березня 2021 року.
Даного працівника прийнято за сумісництвом, оскільки він також є Фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері архітектури (КВЕД 71.11), про що надавався суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Даному працівнику встановлена інвалідність, що вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісію серії АВ № 0007901 від 12.12.2019 №76 інвалідність встановлена на строк до 01 січня 2023 року, група інвалідності - третя.
Вказаний працівник і раніше працював на ПП «Рута» і йому також була встановлена інвалідність за попередні періоди, копії наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи та копії довідок до актів огляду медико-соціальною експертною комісією додавалися до відзиву на позовну заяву.
Відтак, вказані обставини та надані докази не можуть свідчити про порушення відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів.
Відповідно до Наказу директора ПП «Рута» № 16 від 01 липня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису» затверджено штатний розпис із внесеними змінами та введено в дію з 01.07.2020 року в кількості 10 штатних одиниць, місячний фонд оплати праці 50510,00 грн (копія наказу та штатного розпису додаються).
Законодавство не встановлює періодичності подання звіту про наявність вільних робочих місць для інвалідів.
Добросовісно виконуючи свої обов'язки щодо інформування фонду соціального захисту інвалідів (позивача), відповідач подав звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, чим виконав свій обов'язок щодо подання звітності про зайнятість та працевлаштування.
Також апелянт зазначає, що Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
В той же час нормами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що саме до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, тому що саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Тобто, міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів передбачена частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» має наставати в разі або:
1) в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або
2) в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3, 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Аналогічні за змістом висновки відображені в Постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 802/707/17-а.
Крім того, апелянт вказує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення.
При цьому, об'єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров'я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам).
Не заслуговують на увагу доводи позивача на обов'язковість сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону № 875, оскільки ч. 1 ст. 20 Закону № 875 встановлено, що такі санкції сплачуються не тільки за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, але за призначене і не зайняте інвалідом.
Тобто, суб'єкт стягнення за цією нормою повинен був надати докази, що інваліди зверталися до підприємства з пропозицією укласти трудові договори, однак їм було відмовлено, тобто такі працівники не зайняли робочі місця.
У зв'язку з цим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.
Згідно ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що підтверджується матеріалами справи, встановлено, що 26.03.2021 ПП «Рута» подано до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПОІ річна «Звіт про зайнятість та працевлащтування інвалідів» за 2020 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 9 осіб та з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - відомість відсутня.
При цьому, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника - 75 222,22 грн. У поданому звіті відповідачем не зазначено суми адміністративно-господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Разом з тим, вказана сума відповідачем добровільно не сплачена.
У подальшому позивачем сформовано розрахунок адміністративно-господарських санкцій для відповідача про те, що за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, підприємство повинно сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати.
Згідно з розрахунком, сума адміністративно-господарських санкцій складає 37611,11 грн. та пені - 157,92 грн.
Розгялдаючи спір, судом першої інстанції правильно вказано, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).
Статтею 18 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки відповідач використовує працю найманих працівників, то суд першої інстанції правильно вважав, що на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону № 875-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб і інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 ст. 19 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно ч. 5 ст. 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Також частинами 9, 10 статті 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Таким чином, відповідач зобов'язаний реєструватися у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подавати цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Оскільки у відповідача у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становила 9 осіб, то середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів у 2020 році повинна складати 1 особу, водночас згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми № 10-ПОІ відповідачем не працевлаштовано жодної особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
При цьому, суд першої інстанції правильно зауважив, що відповідачем не надано протягом 2020 року до центру зайнятості чи до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів інформацію про вакансії, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, та не підвтерджно іншими доказами вжиття заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, згідно наданої центром зайнятості населення інформації відповідачем не було подано до Міжгірської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості звітності № 3-ПН за 2020 рік, тобто відповідачем не вжито заходів для повідомлення відповідного державного органу щодо наявності вакантних посад для осіб з інвалідністю.
Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Отже, з урахуванням викладеного, загальна сума несплачених адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів, складає 37611,11 грн. У зв'язку з простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідачеві нарахована пеня, сума якої на день подачі позову становить 157,92 грн.
З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що адміністративний позов підлягає повному задоволенню.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рута» залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року по справі №260/1626/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді В.В. Ніколін
О.М. Гінда
повний текст складено 03.11.2021