02 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 460/982/21 пров. № А/857/14232/21
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Матковської З.М., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Борискін С.А. у м. Рівне) у справі № 460/982/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо непризначення ОСОБА_1 з 20.01.2021 пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», протиправними.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 20.01.2021 пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо відмови в призначенні йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Серед іншого повідомляв, що пенсійним органом при винесенні спірного рішення безпідставно не зараховано до його страхового стажу, зазначені у трудовій книжці період роботи, з підстав заповнення такої трудової книжки з порушенням вимог чинного законодавства. Таким чином, відповідач необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у нього необхідного для призначення пільгової пенсії страхового стажу - 19 років. Наголошував, що пенсійним органом не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання додаткових документів для підтвердження спірного стажу його роботи.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , з 20.01.2021, пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», протиправними. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - з 20.01.2021.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірні записи трудової книжки позивача виконано без виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця.
Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних, та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.
Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що трудовою книжкою позивача належним чином підтверджено періоди його роботи в Куп'янському цукровому комбінаті, радгоспі «Старосільське», Острозькому районному виробничому об'єднанні по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства, Дроздинському лісництві та радгоспі «Косівщинський».
Відтак дії відповідача при відмові у включенні спірних періодів роботи до стажу позивача є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що в розумінні ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», наданими пенсійному органу документами у позивача не підтверджується наявність у нього необхідного страхового стажу (19 років). Для призначення пенсії не враховано відомості трудової книжки позивача, оскільки така заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач 16 жовтня 1964 року народження, є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 01.10.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.8).
Відповідно до змісту такого посвідчення позивач має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції від 19.12.1991 із змінами і доповненнями від 01.07.1992) для осіб, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого, добровільного відселення за умови, що вони постійно проживали на день аварії або на 01.01.1993 у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні добровільного відселення - не менше трьох років.
20.01.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.34).
Листом від 03.02.2021 за № 1700-0304-8/4212 пенсійним органом відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, оскільки згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 5 років 7 місяців 29 днів. Водночас, до страхового стажу не зараховано періоди його роботи, зазначені в трудовій книжці позивача, оскільки така заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (а.с.18-19).
Згідно з розрахунком страхового стажу позивача, пенсійним органом для розрахунку його пенсії враховано 5 років 7 місяців і 29 днів страхового стажу (а.с.20).
Позивач вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон № 796).
Статтею 49 Закону №796 визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 55 цього Закону, особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення.
Факт постійного проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по даний час, зокрема станом на 01.01.1993, а також досягнення нею необхідного пенсійного віку для призначення пільгової пенсії визнається відповідачем та не є спірним у справі.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач вказував на відсутність у позивача необхідного страхового стажу роботи, зокрема зазначав, що його страховий стаж складає 5 років 7 місяців 29 днів замість необхідного - 19 років.
Відтак, спірним у межах правовідносин цієї справи є наявність у позивача страхового стажу, достатнього для призначення пільгової пенсії.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частина 2 ст. 24 Закону № 1058 передбачає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п. 3 цього Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Таким чином, з системного аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що в разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або їх неправильному чи неточному оформленні за періоди роботи до 01 січня 2004 року, зарахування таких періодів роботи до страхового стажу здійснюється на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.8.1 розділу 8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (чинної на момент внесення до трудової книжки позивача першого запису) контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (ЗП УРСР, 1973 р. № 21, ст.115).
Так, пункт 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» передбачав, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу змісту вказаних вище норм права вбачається, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а тому, як наслідок, не може впливати на його особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім цього, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п .4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до загального стажу.
Колегія суддів зазначає, що у зв'язку із зверненням позивача про призначення пенсії за віком відповідач зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а (провадження № К/9901/11030/18).
Крім цього, у постанові від 21.022018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
Як встановив суд першої інстанції та слідує з матеріалів справи, що до стажу позивача не зараховані періоди його роботи, зазначені в його трудовій книжці серії НОМЕР_2 , оскільки, як вказує відповідач вказана трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (зі змінами та доповненнями (а.с.12-14, 35-41).
До страхового стажу не зараховано період роботи позивача в Куп'янському цукровому комбінаті з 04.04.1981 по 13.11.1981 та з 13.04.1982 по 17.11.1982, оскільки відтиски печаток на першій сторінці (титульний аркуш) трудової книжки та після записів про звільнення №2, 4 не читаються. При цьому, відповідачем наголошено, що в наказах з особового складу відомостей про прийняття та звільнення позивача не виявлено, в відомостях про нарахування заробітної плати інформації про позивача не виявлено.
Також до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в радгоспі «Старосільське» Рокитнівського району Рівненської області з 12.01.1987 по 22.02.1989, в Острозькому районному виробничому об'єднанні по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства з 17.03.1989 по 16.03.1990, в радгоспі «Старосільске» з 09.04.1990 по 18.11.1996, в Дроздинському лісництві Володимирецького району Рівненської області з 25.11.1996 по 29.07.1999.
Також відповідачем не зараховані періоди роботи позивача в радгоспі «Косівщинський» Сумської області, де він працював у період відпусток, що відповідачем не спростовано, а саме: з 19.07.1992 по 11.08.1991, з 19.07.1991 по 12.08.1991, з 30.07.1993 по 27.08.1993, з 05.08.1994 по 31.08.1994, з 20.07.1995 по 11.08.1995, з 19.07.1996 по 08.08.1996, з 26.07.1997 по 19.08.1997, з 21.07.1998 по 20.08.1998, з 13.07.1999 по 05.08.1999, 3 26.07.2000 по18.09.2000, з 22.07.2001 по 29.08.2001, з 19.07.2002 пo 10.08.2002, з 28.07.2003 по 29.08.2003, з 24.07.2004 пo 07.09.2004 та з 27.07.2006 по 03.09.2006.
Підставою незарахування зазначених періодів в радгоспі «Косівщинський» відповідач вказав те, що згідно з записами трудової книжки він працював у 1990-1996 роках в радгоспі «Старосільський» та у 1996-1999 в Дроздинському лісництві, хоча такі періоди також були не враховані.
Судом встановлено, що спірні записи трудової книжки позивача виконано без виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця.
Колегія суддів зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежному заповненні його трудової книжки немає, судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання надання пенсії, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. При цьому, будь-яких доказів на спростування достовірності внесених до трудової книжки позивача записів про періоди роботи або відсутності підстав для їх зарахування до страхового стажу відповідачем суду не надано та судом у ході розгляду справи не здобуто.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 зазначив, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних, та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що трудовою книжкою позивача належним чином підтверджено періоди його роботи в Куп'янському цукровому комбінаті, радгоспі «"Старосільське», Острозькому районному виробничому об'єднанні по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства, Дроздинському лісництві та радгоспі «Косівщинський».
На переконання суду, ОСОБА_1 одночасно з поданням заяви про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку надав всі наявні у нього на дату звернення документи для призначення пенсії.
Так, судом також встановлено, що згідно з наданою позивачем архівною довідкою Острозької районної державної адміністрації Рівненської області від 25.04.2019 №К-46/04-01 ОСОБА_1 з наказом Острозького районного виробничого об'єднання по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства від 17.03.1989 №24-к прийнятий на роботу шофером 3 кл. з 17.03.1989. Згідно з наказом Острозького районного виробничого об'єднання по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства від 16.03.1990 № 20-к позивач звільнений з роботи з 16.03.1990 (а.с.15).
Періоди роботи в радгоспі «Косівщинський» підтверджені також довідкою від 65/1 від 20.10.2020 (а.с.16).
Суд вважає, що, в будь-якому випадку, позивач не може бути позбавлений свого права на включення при обрахунку страхового стажу періодів роботи лише з підстав наявності недоліків у відповідних записах у його трудовій книжці, так як відповідні періоди підтверджені відповідними довідками, які є чинними, ніким не скасованими та недійсними не визнавалися. Відповідальності за правильність і повноту записів у трудовій книжці позивач не несе.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний зазначеному висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має страховий стаж більше 19 років, що підтверджено копією трудової книжки та відповідними довідками; позивач досягнув віку, визначеного ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі № 460/982/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді З. М. Матковська
Р. М. Шавель