Справа № 320/13806/20 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
02 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Собківа Я.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-25660-13 від 09 листопада 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана податкова вимога не містить фактів виникнення грошового зобов'язання, період, за який таке грошове зобов'язання виникло, та направлена несвоєчасно, що свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року даний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-25660-13 в частині нарахування недоїмки за 2014, 2015 та 2016 роки у розмірі 14 163,32 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення в частині нарахування боргу з єдиного соціального внеску за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 14 163,32 грн., з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що за даними інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області з 11 квітня 2015 року до 26 грудня 2019 року, з 26 грудня 2019 року до 31 грудня 2020 року перебував на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ у Солом'янському районі). При цьому, у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2016 року застосував спрощену систему оподаткування, у період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2020 року знаходився на загальній системі оподаткування, з 01 квітня 2020 року по 31 грудня 2020 року застосував спрощену систему. В інтегрованій картці платника обліковують автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраних систем оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску на загальну суму 49 752,06 грн.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч.4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 11 квітня 2005 року зареєстрований як платник податків (номер запису 22660000000005287). З 12 квітня 2005 року позивач зареєстрований як платник єдиного внеску.
31 грудня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (номер запису 2000730060005054675).
Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-25660-13, якою ОСОБА_1 відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 49 752,06 грн.
Вважаючи протиправною вказану вимогу, 23 листопада 2020 року позивач звернувся до ГУ ДПС у м. Києві зі скаргою.
Рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 11 грудня 2020 року №34925/6/99-00-06-03-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-25660-13 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись з такою вимогою відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з такого.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положеннями п. 6 ч. 1 статті 1 Закону України №2464 визначено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно пункту 4 ч.1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 ч.2 статті 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується, зокрема:
2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З 01 січня 2018 року Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внесено зміни, а саме: відповідно до абзацу З частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
В силу приписів ч. 4 статті 8 Закон №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно ч. 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).
Пунктом 3 Розділу VI Інструкція №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Положеннями п. 4 Розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Отже, з наведеного вбачається, що з 01 січня 2017 року позивач, як платник єдиного податку, зобов'язаний нарахувати та сплатити єдиний внесок, базою нарахування якого є сума доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а за відсутності доходу визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно, нездійснення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності не позбавляє її обов'язку щодо визначення бази нарахування суми єдиного внеску, який, в свою чергу не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки позивач перебував на обліку в органах ДПС як платник податків у період з 11 квітня 2005 року до 31 грудня 2020 року, то починаючи з 01 січня 2017 року він був зобов'язаний визначати базу нарахування єдиного соціального внеску, у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від факту здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу від неї.
Між тим, в апеляційній скарзі відповідачем наведено періоди виникнення заборгованості, які не можуть заявлятися до стягнення станом на час формування вимоги - 09 листопада 2019 року, з врахуванням положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання), а саме: щодо заборгованості за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 14 163,32 грн., яка складається з:
- І - IV квартали 2014 року по термінам сплати: 22 квітня 2014 року (1 267,95 грн.), 21 липня 2014 року (1 267,95 грн.), 20 жовтня 2014 року (1 267,95 грн.), 20 січня 2015 року (1 267,95 грн.);
- І - IV квартали 2015 року по термінам сплати: 20 квітня 2015 року (1 267,95 грн.), 20 липня 2015 року (1 267,95 грн.), 19 жовтня 2015 року (1 323,47 грн.), 19 січня 2016 року (1 434,51 грн.);
- І - IV квартали 2016 року по термінам сплати: 19 квітня 2016 року (909,48 грн.), 19 липня 2016 року (941,16 грн.), 19 жовтня 2016 року (957,00 грн.), 19 січня 2017 року (990,00 грн.).
В той же час, матеріали справи не містять жодного обґрунтованого розрахунку або витягу з інтегрованої картки платника податків, яка б підтверджувала підстави виникнення заборгованості з єдиного соціального внеску за 2014, 2015, 2016 роки. Жодних пояснень з даного приводу відповідач не навів і в апеляційній скарзі, а також не долучив до скарги відповідних доказів. Загалом скарга обґрунтована відповідачем таким чином, ніби суд повністю скасував податкову вимогу, що не відповідає дійсності. При цьому, пояснень в контексті наведених судом першої інстанції аргументів щодо часткового скасування вимоги апелянтом не надано.
Таким чином, оскільки у зазначений період у позивача був відсутній обов'язок щодо визначення бази оподаткування єдиного соціального внеску за відсутності здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу від неї, оскаржувана вимога відповідача є протиправною в частині нарахування позивачу грошових зобов'язань за 2014, 2015, 2016 роки, а тому підлягає скасуванню в цій частині, як вірно було зазначено судом в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 02 листопада 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Я.М. Собків