29 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 160/3383/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,
перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року
у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості, стягнення моральної шкоди, -
09 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідачів Державної фіскальної служби України (далі по тексту - ДФС України), Державної митної служби України (далі по тексту - ДМС України) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості, стягнення моральної шкоди.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ДФС України, ДМС України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості, стягнення моральної шкоди задоволений частково.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 21 вересня 2021 року відповідач ДФС України оскаржив його в апеляційному порядку.
Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки скаржником ДФС України до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано фізичною особою.
Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року апеляційна скарга ДФС України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року залишена без руху, у зв'язку з не відповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України та скаржнику ДФС України надано строк на їх виправлення протягом десяти днів включно з моменту отримання копії ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання суду апеляційної інстанції документа на підтвердження сплати судового збору.
Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що копія ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху отримана уповноваженою особою скаржника ДФС України 12 жовтня 2021 року, про що свідчить поштове повідомлення в матеріалах адміністративної справи.
Отже, останнім днем усунення недоліків апеляційної скарги, відповідно, є 22 жовтня 2021 року включно.
Однак, станом на 22 жовтня 2021 року включно, з урахуванням поштового перебігу, ухвала судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року протягом десяти днів включно з моменту її отримання скаржником ДФС України не виконана, зазначені недоліки протягом десяти днів включно з моменту її отримання не усунені.
Натомість, 27 жовтня 2021 року від представника скаржника ДФС України на адресу Третього апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про продовження ДФС України процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, в порядку статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування зазначеного клопотання про продовження ДФС України процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, представник скаржника ДФС України зазначає, що ДФС України немає можливості усунути недоліки апеляційної скарги у встановлений строк через неналежне фінансування з державного бюджету та відсутністю на рахунку грошових коштів, оскільки ДФС України є бюджетною, неприбутковою установою, не є розпорядником судового збору. Вважає дану обставину поважною причиною для продовження процесуального строку на усунення недоліків. З огляду на викладені обставини, які не залежать від волевиявлення скаржника ДФС України, просить суд апеляційної інстанції продовжити ДФС України процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Розглянувши клопотання скаржника ДФС України про продовження ДФС України процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, а також вивчивши наведені у ньому доводи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення через їх безпідставність та необґрунтованість, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до приписів частини 2 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Натомість, десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги є строком, встановленим законом, відповідно до приписів частини 2 статті 169 та частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, і, відповідно, вважаємо його достатнім для усунення недоліків апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника ДФС України на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Суд критично оцінює заявлене скаржником ДФС України клопотання про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник ДФС України виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов'язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Таким чином, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень, а неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису, а не шляхом подання до суду клопотання про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі», «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі по тексту - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про продовження процесуального строку сплати судового збору.
При цьому, скаржник має довести суду необхідність в продовженні процесуального строку, а також надати суду належні докази в обґрунтування обставин, що унеможливлюють виконання ухвали в строк, встановлений судом апеляційної інстанції.
Водночас, скаржник ДФС України не обґрунтовує, яким чином додатковий час сприятиме виконанню вимоги суду щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі, а також скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для про продовження процесуального строку сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.
Разом з тим, суд зауважує, що обов'язковість та можливість сплати судового збору у скаржника, відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, виникла з дати початку перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що, з урахуванням терміну для усунення недоліків апеляційної скарги, є більш ніж достатнім для здійснення сплати судового збору.
До того ж, в рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України» зазначено, що обов'язковість швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушення частини 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження та застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Отже, продовження скаржнику строку на усунення недоліків апеляційної скарги призведе до затягування провадження у справі та порушення розумних строків вирішення питання про відкриття провадження та/або повернення апеляційної скарги.
Таким чином, а ні станом на 22 жовтня 2021 року включно (останній день усунення недоліків апеляційної скарги) з урахуванням поштового перебігу, а ні станом на 29 жовтня 2021 року (день постановлення даної ухвали), з урахуванням поштового перебігу, скаржником ДФС України не виконано вимоги ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, недоліки апеляційної скарги не усунуто.
Враховуючи наявність вказаних недоліків апеляційної скарги, відсутність документа про сплату судового збору, у межах встановленого судом апеляційної інстанції строку, а також станом на 29 жовтня 2021 року включно (день постановлення даної ухвали), дана адміністративна справа не може бути розглянута Третім апеляційним адміністративним судом.
Відповідно до частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин апеляційна скарга ДФС України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у даній адміністративній справі підлягає поверненню скаржнику ДФС України.
Керуючись статтями 169, 298, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги - відмовити.
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості, стягнення моральної шкоди - повернути Державній фіскальній службі України.
Роз'яснити скаржнику, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук
суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай