Дата документу 02.11.2021
Справа № 937/4709/21
Провадження № 2/937/2669/21
«02» листопада 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Сметаніної А.В.,
за участю секретаря - Горбань Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з нього заборгованість за договором позики в сумі 8 800 доларів США.
В позові зазначено, що 03.09.2018 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача позику в сумі 8 800 доларів США, які зобов'язався повернути у строк до 10.09.2018. На підтвердження отримання грошових коштів відповідач написав розписку. У зазначений термін відповідач борг не повернув, на звернення позивача з проханням добровільно повернути гроші відповідач жодним чином не реагує. Станом на день подачі позову відповідач борг так і не повернув. Через те, що відповідач зобов'язання не виконав, уникає мирного вирішення спору, позивач вимушений був звернутися до суду з відповідним позовом.
В судове засідання позивач не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, у разі неявки відповідача просить суд винести заочне рішення. До заяви додав оригінал розписки від 03.09.2018, складену відповідачем на підтвердження отримання грошових коштів у позику, а також їх не повернення.
Відповідач в судове засідання, призначене на 02 листопада 2021 року на 10.00 годину, не з'явився з невідомої суду причини, конверт з судовою повісткою та іншими документами, направлений за адресою його місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, повернувся до суду, причина повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою», про що зазначено в довідці поштового відділення.
У відповідності до ч.10 ст. 130 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказі за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини неявки, відзив на позовну заяву не подав, позивач не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення, тому суд, з урахуванням вимог ст. 280 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, ухваливши заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України з урахуванням заяви позивача про слухання справи за його відсутності та у зв'язку з неявкою відповідача фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається з вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Судом встановлено, що 03 вересня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 8 800 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 10.09.2018.
Вказані факти підтверджені розпискою ОСОБА_2 від 03.09.2018 (а.с.46), оригінал якої було надано позивачем до матеріалів справи.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України у справі № 6-63-цс 13 від 18 вересня 2013 року письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Вказані висновки містяться також і в інших постановах Верховного Суду.
В постановах Великої Палати Верховного Суду: 723/304/16-ц від 23.10.2019 року; № 464/3790/16-ц від 16.01.2019 року, викладено правові позиції, відповідно до яких суди повинні досліджувати договір позики чи розписку на наявність усіх ознак притаманних борговому документу. Лише за їх наявності та відсутності факту погашення боргу суд може стягнути суму коштів на користь позикодавця.
Таким чином, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. Згідно умов укладеного договору останньою датою повернення вищевказаних коштів є 10.09.2018.
В постановах Великої Палати Верховного Суду: 723/304/16-ц від 23.10.2019 року; № 464/3790/16-ц від 16.01.2019 року викладено правові позиції, відповідно до яких наявність боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боржник отримав кошти та не повернув їх. При цьому у самому тексті розписки може міститися інформація з приводу суми, строку та плати за користування позикою. Даний висновок слід враховувати, як кредитору так і боржнику. Адже, за відсутності розписки у позикодавця йому буде дуже складно підтвердити факт видачі позики та як наслідок її повернення. При цьому, якщо позичальник розрахується з кредитором, проте, не отримає від останнього оригінал своєї розписки або не попросить написати зустрічну, то не зможе довести факт погашення позики і доведеться платити один і той же борг двічі.
Отже, факт написання відповідачем власноручної розписки, оригінал якої знаходиться у позивача, є підтвердженням отримання відповідачем грошової суми, вказаної в розписці та за умовами ст. 545 ЦК України вказує на відсутність виконання грошового зобов'язання відповідачем в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З вимог ст. 525 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення: «валютні цінності»: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; «іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах; «валютні операції»: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; «резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; «нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ).
В частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно частини четвертої статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором, а саме доларів США.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку, що у визначений договором строк грошові кошти позивачу повернуті так і не були, відповідач умови договору не виконав, що свідчить про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики, а тому є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 8 800 доларів США.
Керуючись ст.ст.525, 526, 527, 530, 545, 610, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 133, 263-265, 280-282 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 03 вересня 2018 року у розмірі 8 800 /вісім тисяч вісімсот/ доларів США.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 02 листопада 2021 року.
Суддя Мелітопольського
міськрайонного суду
Запорізької області: А.В. Сметаніна