Дата документу 02.11.2021
Справа № 937/4927/21
Провадження № 2/937/2727/21
02 листопада 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді: Іваненко О.В.,
за участю секретаря: Захарової І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марущенко Андрій Михайлович до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс», за участю третьої особи: Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тараса Володимировича, Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марущенко А.М. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс», за участю третьої особи: Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тараса Володимировича, Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» будь які фінансові зобов'язання відсутні. Він укладав кредитний договір з іншою фінансовою установою ТОВ «Український промисловий банк». Приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. було відкрито виконавче провадження №65443001. Згідно зазначеної постанови 22.09.2020 року Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. був вчинений виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №3581, за яким звернено стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» заборгованості в сумі 1259423,98грн. Вищевказаний виконавчий напис вчинений з численним порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню. Він має заперечення щодо розміру суми заборгованості на яку було винесено виконавчий напис нотаріуса, що нівелює положення про безспірність заборгованості. Тому він просить суд визнати виконавчий напис Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. від 22.09.2020 року №3581, щодо стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» заборгованості в розмірі 1259423,98грн., таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з відповідача судові витрати.
В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, але надали заяву про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримують в повному обсязі
Представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» в судове засідання не з'явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштовим повідомленням за зареєстрованим місцем розташування. До Мелітопольського міськрайонного суду повернулося повідомлення про отримання поштового повідомлення. Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та не надійшло. Суд вважає причини неявки відповідача в судове засідання неповажними. Згідно наданого відзиву відповідач зазначив, що доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а позивачем у позові не зазначено жодної обставини, яка б свідчила протилежне.
Третя особа Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. в судове засідання не з'явився, по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштовим повідомленням за зареєстрованим місцем розташування. До Мелітопольського міськрайонного суду повернулися конверти з відміткою листоноші «по закінченню терміну зберігання» так як адресат не отримує поштове повідомлення. Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та заперечень проти позову не надано. Ухвала суду про витребування доказів не виконана.
Третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. в судове засідання не з'явився, по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштовим повідомленням за зареєстрованим місцем перебування. Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та заперечень проти позову не надано. Ухвала суду про витребування доказів не виконана.
Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні..
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено в судовому засіданні згідно матеріалів справи, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №103-04/К-07 від 11.10.2007 року. Правонаступником усіх прав та обов'язків ТОВ «Український промисловий банк» є ПАТ «Дельта Банк», правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «Дельта Банк» на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами №2273/К від 02.07.2020 року є ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс».
22.09.2020 року Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. здійснено виконавчий напис №3581, згідно з яким звернено стягнення з громадянки України - ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №103-04/К-07 від 11.10.2007 року, що підтверджується долученими до справи копіями.
Стягнення заборгованості проводилось за період з 02.07.2020р. по 01.09.2020р. Сума заборгованості складає 1259423,98грн., в т.ч.: 532995,52грн. - сума заборгованості за кредитом; 671977,06грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитом; 54151,40грн. - сума заборгованості за комісіями; 0,00грн. - сума заборгованості за штрафними санкціями; 300,00грн. - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису.
На підставі заяви представника ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса, Приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. відкрито виконавче провадження №65443001 щодо примусового виконання виконавчого напису №3581 від 22.09.2020 року, вчиненого Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. про стягнення з позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» заборгованості в розмірі 1259423,98грн.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду 04.06.2021 року у справі № 937/4927/21 (№ 2-з/937/132/21) в рамках розгляду заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову було вирішено зупинити стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса № 3581 від 22 вересня 2020 року вчиненого Приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Івано - Франківської області Личук Тарасом Володимировичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором № 103 - 04 / К - 07 від 11 жовтня 2007 року в загальній сумі 1 259 423,98 грн, що знаходиться в провадженні приватного виконавця Виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами. Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення. Розрахунок боргу, здійснений банком щодо наявності грошового зобов'язання позивача по кредиту, процентах, річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника.
При цьому, ст. 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
У п. 10 "Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.
З тексту оспорюваного виконавчого напису №3581 від 22.09.2020 року вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»).
Постановою Кабінету Міністрів № 622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
При прийнятті постанови 22.02.2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017 року, отже і п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня.
Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23.
В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
З викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусі, затверджений постановою Кабінет Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В., стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, укладених між позивачем та банком у простій письмовій формі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Великою Палатою Верховного Суду у п.34 постанови від 15 січня 2020 року по справі № 305/2082/14-ц зазначено, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави - презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Також суд вважає за можливе відзначити, що з аналізу цих міжнародних правових норм видно, що на ОСОБА_1 поширюється принцип презумпції невинуватості, оскільки його винуватість, тобто факти отримання кредиту, використання кредитних коштів, та невиконання ним взятих зобов'язань, мають бути доведені допустимими і належними доказами. В матеріалах наданих відповідачем відсутні будь-які докази надання банком розрахунки на підтвердження розміру заборгованості та наявності заборгованості, зокрема, на підставі яких був вчинений виконавчий напис, а отже, з виконавчого напису вбачається спір про право, та в даному випадку не можна говорити про безспірність стягнення на користь відповідача із позивача грошової суми. Приватним нотаріусом не зазначено, які він використовував документи для винесення виконавчого напису. Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Згідно роз'яснень , викладених у п.6 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні» справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Інакше кажучи, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у таких справах фактично жодним чином не впливають на нотаріусів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Розподіляючи судові витрати, суд виходить з положень ст.141 ЦПК України, та вважає необхідним стягнути з відповідача ТОВ «Росвен Інвест Україна» на користь позивача витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з позовними вимогами в сумі 908,00грн., 454,00грн, 454,00грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката має бути визначений умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Із матеріалів справи вбачається, що 25.05.2021 року між позивачем та адвокатом Марущенко А.М. було укладено договір про надання правової допомоги №12.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до договору №12 від 25.50.2021 року, протоколу узгодження гонорару адвоката від 25.05.2021 року, акту приймання передачі наданих послуг та квитанцій, загальна вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги складає 10782,50грн., яка фактично була сплачена позивачем, а тому підлягає стягненню на користь останнього з відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марущенко Андрій Михайлович до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс», за участю третьої особи: Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тараса Володимировича, Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Виконавчий напис Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тараса Володимировича (76000 м. Івано-Франківськ вул. М. Грушевського 19) від 22.09.2020 року, зареєстрований в реєстрі №3581, щодо стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ), який зареєстрований: АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» (код ЄДРПОУ 40340222, розташовано: 03035, м. Київ, вул. Солом'янська б.2) заборгованості за кредитним договором №103-04/К-07 від 11.10.2007 року в розмірі 1259423,98грн., визнати таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» (код ЄДРПОУ 40340222, розташовано: 03035, м. Київ, вул. Солом'янська б.2) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ), який зареєстрований: АДРЕСА_1 , судові витрати в сумі 908,00грн., 454,00грн, 454,00грн. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 10782,50грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Мелітопольського
міськрайонного суду О. В. Іваненко