Справа № 333/3857/21
Провадження № 2/333/1750/21
Рішення
Іменем України
27 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого -судді Кулик В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Христової Н.К.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Дерманської К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу №333/3857/21 за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
25.07.2018 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 15 525 грн. 05 коп. і судові витрати, посилаючись на те, що 21.02.2013 року між позивачем і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, згідно з вимогами якого відповідач отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, викладеними на сайті банку, складає між ним і банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вищевказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. Однак, ОСОБА_2 порушує вимоги кредитного договору, а саме: не виконує в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту та відсотків, у зв'язку з чим станом на 25.06.2018 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 15 525 грн. 05 коп., яка складається з такого: 6 867 грн. 69 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 7 949 грн. 67 коп. - пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина); 715 грн. 48 коп. - штраф (процентна складова), тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю і суду пояснив, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 21.02.2013 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачем не вказано докази, якими обґрунтовуються заперечення проти вимог позивача. Представник позивача вважає, що форма кредиту відповідає вимог законодавства, оскільки умови кредитування прописані в Умовах доданих до заяви, з якими відповідач ознайомився. Відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг. Тобто Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Відповідачу також було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, що засвідчується його власним підписом в Заяві про приєднання. Заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку, складають Договір про надання банківських послуг. ОСОБА_2 було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , ключем до якого є пластикова картка, яку отримав відповідач, та мобільний телефон, який вказав позичальник в заяві. Позивачем були надані докази, що підтверджують факт укладення кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов'язань (копія кредитного договору; розрахунок заборгованості; копія паспорта відповідача, за яким був оформлений кредитний договір; виписка по рахунку; фото клієнта з карткою). До матеріалів позовної заяви долучено Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з якої чітко вбачається, що на момент оформлення кредиту банком встановлено поточну процентну ставку у розмірі 30,00% на рік, вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією. З виписки з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що останній користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Крім того, з виписки вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 23.07.2018 року, тобто до спливу строку позовної давності.
Відповідач, будучи повідомленим судом належним чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
Представник відповідача - адвокат Дерманська К.О. у судовому засіданні проти позову заперечувала у повному обсязі, просила суд відмовити у задоволенні позову з таких підстав. Із позовних вимог та доданих до заяви документів не вбачається факт отримання відповідачем кредиту від позивача, дана інформація не міститься і в самому розрахунку. В доданій позивачем Анкеті-заяві відсутня інформація щодо оформлення банківської картки, не визначено її виду та не зазначено про встановлення кредитного ліміту, тобто не зазначені умови, які мають бути зазначені при укладенні кредитного договору. Наданий позивачем розрахунок також не містить інформації про момент виникнення - отримання відповідачем кредитних коштів, а лише невідомо звідки нараховуються відсотки та штрафні санкції, починаючи з дати заяви. Надана позивачем довідка про видані відповідачу банківські карти не містить інформації ані щодо строків дії цих карток, ані щодо ідентифікації надання кредитних коштів на конкретний картковий рахунок. Зокрема, з наданої позивачем банківської виписки вбачається, що кредитний ліміт відсутній, користування фактичними картковими рахунками не здійснюється. Зокрема, з розрахунків, доданих до позовної заяви, а саме розрахунку заборгованості станом на 31.05.2015 року, можна зробити висновок, що фактично кредитні відносини припинилися та строк користування картковим рахунком, оформленим на підставі анкети-заяви від 21.02.2013 року закінчився 31.05.2015 року. Тому позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з даною вимогою. Також представник відповідача акцентувала увагу, що за позовними вимогами стягується навіть не кредитна заборгованість, а поміж відсотків за користування також штрафні санкції, а саме пеня у розмірі 7 949 грн. 67 коп. і подвійні штрафи у розмірі 750,00 грн. (процентна складова) та 500,00 грн. (фіксована частина). При цьому період нарахування штрафних санкцій з 01.06.2015 року по 25.06.2018 року. Крім того, єдиним доказом в підтвердження укладення нібито кредитного договору, позивачем до позовної заяви надається тільки анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 21.02.2013 року, із змісту якої вбачається виключно викладення контактних даних відповідача без визначення якими саме банківськими послугами він має намір скористатися. Анкета-заява не підтверджує факт укладання кредитного договору, в тому числі не містить інформації щодо ідентифікації умов такого кредитного договору, вид картки, без визначення якої неможливо визначити умови кредитування згідно з тарифами, відсоток за користування кредитного продукту, пільговий період використання кредитних коштів, відповідальність за порушення умови кредитування. До позовної заяви не надано доказів, що б підтверджували факт того, що саме ці документи: Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Ппозивача, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
21.02.2013 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з якою отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 8).
У заяві зазначено, що ОСОБА_2 згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До вказаної заяви позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 9) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 10-24).
Однак, зазначена вище анкета-заявка не містить відомостей про строк дії кредитного договору. Відсутня також інформація про розмір процентів за користування кредитним коштами, комісії, неустойки.
З анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку вбачається, що заявником не було визначено вид замовлених банківських послуг. В графі «Ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, виявляю бажання оформити на своє ім'я: карта «Універсальна», немає жодних відміток картку з яким саме тарифом має отримати відповідач, так як відповідно до наданих банком тарифів, їх існує чотири види: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract» та «Універсальна Gold» (а.с. 8).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором станом на 25.06.2018 року становить 15 525 грн. 05 коп., яка складається з такого: 6 867 грн. 69 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 7 949 грн. 67 коп. - пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина); 715 грн. 48 коп. - штраф (процентна складова).
Вирішуючи позовні вимоги, судом враховується правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 21.02.2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за відсотками, пеню і штрафи. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.02.2013 року, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (при цьому немає жодних відміток картку з яким саме тарифом мав отримати відповідач) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як на невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у Постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, суд дійшов висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач суду не надав, будь-яких клопотань про витребування доказів не заявляв.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.02.2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спору.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наданого позивачем до справи розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 складається із заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом, заборгованості за пенею і нарахованих штрафів. Заборгованість за отриманим кредитом відсутня. При цьому відповідно до умов та правил надання банківських послуг проценти нараховуються за користування кредитом, тобто на тіло кредиту. Однак, з розрахунку не випливає, що у ОСОБА_2 є заборгованість за тілом кредиту. При цьому відсотки нараховуються на заборгованість за кредитом.
Також позивачем у позові невірно зазначено розрахунок заборгованості, адже позивач вказує, що відповідач станом на 25.06.2018 року має заборгованість - 15 525 грн. 05 коп., з яких: 6 867 грн. 69 коп. - нараховано відсотків за користування кредитом, 7 949 грн. 67 коп. - нараховано пені, 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 715 грн. 48 коп. - штраф (процентна складова). Тобто, складові заборгованості, про яку зазначає позивач, у сумі складають 16 032 грн. 84 коп., а не 15 525 грн. 05 коп.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (наявність кредитної заборгованості у відповідача).
Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази і вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 8, 42 Конституції України, ст. ст. 610, 611, 612, 617, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 651, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 10-13, 77-80, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 01 листопада 2021 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя В.Б. Кулик