Справа № 465/7856/18 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Провадження № 22-ц/811/3159/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія: 84
28 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року, постановлене в складі головуючого судді Кузя В.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та судових витрат,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення коштів та судових витрат. Позов обґрунтовує тим, що він, позивач, та відповідачка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме та свідоцтва про право на спадщину за законом володіють приватизованою квартирою за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті матері ОСОБА_3 відкрилася спадщина за законом на належну їй 1/3 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 . За рішенням Франківського районного суду м. Львова у справі №465/5491/15-ц від 18.05.2016 року їм, сторонам, належить по 1/6 частки на правах спільної часткової власності та по 1/3 частки квартири на правах спільної сумісної власності. Відповідно до пункту 1 статті 1267 Цивільного кодексу України, розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Відповідно до пункту 2 статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Відповідно до пункту 1 статті 360 ЦК України утримання майна, що є у спільній частковій власності - співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Вказує, що за 2016, 2017, 2018 року відповідачка як співвласник квартири, заборгувала 2 434 грн. 60 коп. за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Відтак, просив стягнути з відповідачки заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, яка з урахуванням в подальшому уточнених позовних вимог, складає 2 600 грн. 25 коп., а також понесені судові витрати.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року відмовлено позивачу ОСОБА_1 у задоволенні уточнених позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та судових витрат за безпідставністю таких.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками кварти по АДРЕСА_1 . Остання проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач долучила до матеріалів справи, крім квитанцій про оплату витрат на утримання будинку та прибудинкової території повідомлення на оплату за житлово - комунальні послуги, із особистим підписом. Однак, на думку апелянта, таке повідомлення не є фінансовим документом та не відноситься до належного доказу в розумінні вимог статті 77 ЦПК України. Належним доказом є квитанції про оплату. Наведені відповідачем у відзиві суми оплати за 2017 рік в розмірі 439 грн. 67 коп. та у 2018 році - 937 грн. 76 коп. не відповідають долученим нею квитанціям. Згідно із додатком до заяви позивача від 11 квітня 2019 року, відповідачка ОСОБА_2 фактично оплатила за 2017 рік 725 грн. 04 коп., за 2018 рік - 647 грн. 89 коп.
Звертає увагу і на те, що в своєму рішенні суд покликається на попередній розрахунковий розмір заборгованості - 2 060 грн. 25 коп., а не на остаточну суму заборгованості в порядку регресу по оплаті комунальних послуг, яка відповідно до заяви позивача від 11 квітня 2019 року та додатку до цієї заяви становить 2 601 грн. 27 коп.
Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 частину заборгованості по оплаті житлово - комунальних послуг в сумі 2 601 грн. 27 коп., судові витрати в сумі 1 026 грн. 27 коп., а також судові витрати з розгляду апеляційної скарги в розмірі 1 057 грн. 20 коп. та поштові витрати в розмірі 35 грн. 00 коп.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Судом встановлено, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , а також мають зареєстроване місце проживання за цією адресою.
Предметом позову є стягнення позивачем в порядку регресу з відповідача половини сплачених ним коштів за житлово-комунальні послуги по цій квартирі за період 2016-2018 років.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду доказів, які б свідчили про те, що між сторонами визначено конкретний порядок, відповідно до якого вони, як співвласники, зобов'язані оплачувати кошти за утримання будинку та прибудинкової території, який відповідачкою є порушений. Крім того, не надано і відповідних документів, затверджених ЛКП, які б свідчили про те, що у відповідачки ОСОБА_2 існує заборгованість за неоплату будинку та прибудинкової території.
Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, з огляду на таке.
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із положеннями статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Стаття 360 ЦК України передбачає зобов'язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Таким чином, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).
Частиною першою - четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Аналогічні положення щодо обов'язку доказування і подання доказів містяться у статті 81 цього Кодексу.
Оскільки судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та частково не заперечується відповідачем, що позивач після прийняття спадщини сплатив комунальні послуги в сумі 5 200 грн. 50 коп., тобто поніс витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тому висновок суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку з його недоведеністю є таким, що не відповідає вимогам закону.
Близький за змістом висновок викладно в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 204/3354/15-ц (провадження № 61-18521св18)
З врахуванням розміру коштів, сплачених позивачем за житлово-комунальні послуги, з відповідача в порядку регресу підлягає стягненню половина сплачених позивачем комунальних послуг в розмірі 2 600 грн. 25 коп. Однак з урахуванням наданих належних та допустимих доказів про оплату ним у спірний період комунальних послуг на загальну суму 1866 грн. 52 коп., з відповідача слід стягнути різницю, яка становить 733 грн. 73 коп. (2600,25 - 1 866, 52)
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, то таке слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову. У зв'язку із цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 704 грн. 80 коп. судового збору, а за подання апеляційної скарги 1 057 грн. 20 коп.
Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню із ОСОБА_2 пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 198 грн. 82 коп., а витрати зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції у розмірі 298 грн. 24 коп.
Відповідно до частини п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 28 жовтня 2021 року.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 733 грн. 73 коп. заборгованості за сплачені житлово-комунальні послуги.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 198 грн. 82 коп. та витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 298 грн. 24 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2021 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич