01 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 915/513/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Огородніка К.М.,
учасники справи:
позивач - Миколаївського обласного центру зайнятості в особі відокремленого підрозділу Первомайська міськрайонна філія Миколаївського обласного центру зайнятості
відповідач - Управління Держпраці у Миколаївській області
розглянувши матеріали касаційної скарги Управління Держпраці у Миколаївській області
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 20.05.2021
у складі судді: Ткаченко О.В.,
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
від 14.09.2021
у складі колегії суддів: Діброва Г.І., (головуючий), Принцевської Н.М., Ярош А.І.,
за позовом Миколаївського обласного центру зайнятості в особі відокремленого підрозділу Первомайська міськрайонна філія Миколаївського обласного центру зайнятості
до Управління Держпраці у Миколаївській області
про стягнення 56 410, 28 грн.
Управління Держпраці у Миколаївській області (далі - заявник) 04.10.2021 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі № 915/513/21 Господарського суду Миколаївської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 915/513/21 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Огороднік К.М, суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021.
В прийнятті касаційної скарги Управління Держпраці у Миколаївській області слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2270,00 грн., а тому п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 56 410, 28 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 56 410, 28 грн., що менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2021 рік).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції суд посилається на постанову Верховного Суду від 09.07.2018. При цьому, починаючи з 2018 року двічі змінювався Закону України "Про державну службу", було введено оцінювання державних службовців та порядок звільнення державних службовців, які не пройшли оцінювання. За таких умов вважав, що суд апеляційної інстанції зробив не вірні висновки, посилаючись на практику 2018 року.
Проте, такі доводи Управління Держпраці у Миколаївській області не можуть бути взяті до уваги Судом з огляду на те, що предметом спору у даній справі є відшкодування шкоди у розмірі 56 410, 28 грн., а не оцінювання державних службовців чи правомірність їх звільнення.
Крім того, правова позиція Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є сталою, зокрема викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, постанові від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19, постанова від 06.07.2018 у справі № 921/220/17-г/16.
Колегія суддів зазначає, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
За таких обставин, касаційна скарга Управління Держпраці у Миколаївській області не може бути розглянута судом касаційної інстанції, а в її прийняті слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Держпраці у Миколаївській області скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі № 915/513/21.
Касаційну скаргу скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі № 915/513/21 повернути скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
К.М. Огороднік