21 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18959/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, О. Р. Кібенко,
за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021р.
у складі колегії суддів: В. В. Шапран - головуючий, Л. Г. Сітайло, В. В. Андрієнко
та на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2021р.
суддя: В. І. Пінчук
за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксорікс"
про визнання договору недійсним
за участю представників:
від позивача: О. А. Ананійчук
від відповідача-1: А. М. Кас'яненко
від відповідача-2: не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося з позовом до ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" та ТОВ "Люксор Трейд" (нове найменування - ТОВ "Ксорікс") про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ від 30.07.2020, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір укладено неуповноваженими особами, оскільки представники сторін під час його підписання діяли з перевищенням своїх повноважень, передбачених статутами.
Також АТ КБ "Приватбанк" вказувало на наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу з огляду на відсутність економічної мети у відповідачів від його укладення, а також те, що даний правочин є фраудаторним, тобто таким, що укладений на шкоду кредитору.
2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/18959/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, у задоволені позову АТ КБ "Приватбанк" відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд встановив, що зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.
Господарський суд першої інстанції також дійшов висновку, що відповідачами були здійсненні дії, які свідчать про наступне схвалення спірного договору, а саме покупцем було набуто право власності на майно обумовлене спірним договором - цінні папери, а продавцем отримано розрахунок за продані цінні папери.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, виходив із того, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів не порушуються права та оспорювані законом інтереси позивача.
Суд вказав, що ані станом на дату подання позову, ані станом на день ухвалення рішення місцевого господарського суду, не було жодних доказів того, що позивач був кредитором по відношенню до відповідача-1, що не дає підстав для висновку про те, що спірний договір є фраудаторним правочином.
Так суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу цінних паперів не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки такі інтереси у нього відсутні, враховуючи також те, що останній не є стороною оспорюваного правочину.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
АТ КБ "Приватбанк", не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга подається на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, та скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій у даній справі не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 24.06.2015 у справі №907/544/14 (№3-231гс15), від 10.06.2015 у справі №6-449цс15, від 25.06.2020 у справі №34/5005/525/2012, від 10.06.2020 у справі №922/1903/18, від 15.04.2020 у справі №922/1903/18, від 16.01.2020 у справі №910/14522/18, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 14.01.2020 у справі №489/5148/18, від 19.10.2016 (провадження 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16- ц, від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 17.07.2019 у справі №299/396/17, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Скаржник зазначає, що AT КБ «Приватбанк» подаючи відповідну позовну заяву прагнуло, щоб сторона правочину, а саме відповідач-1, перебував у певному правовому становищі, що передувало укладанню оскаржуваного правочину, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації прав AT КБ «Приватбанк» на витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача-1, фактичним власником якого є позивач, так як оскаржуваний правочин було вчинено виключно з метою звернення стягнення на майно відповідача-1 з підстав формування штучної заборгованості останнього перед третіми особами.
4. Позиції інших учасників справи
ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою та безпідставною, та просить залишити без змін рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій.
5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
30 липня 2020 року між ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" як покупцем та ТОВ "Люксор Трейд" (нове найменування - ТОВ "Ксорікс") як продавцем укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ.
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери, передбачені пунктом 1.2 договору. Загальна сума договору становить 125 850 000,00 грн (п. 1.3 договору).
31 липня 2020 року між покупцем та продавцем було підписано акт приймання-передачі цінних паперів по договору, у відповідності до якого ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" прийняло від продавця цінні папери згідно з переліком, визначеним п. 1.2 договору.
04 серпня 2020 року між відповідачами складено та підписано акт про вексельний платіж, відповідно до умов якого ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" у рахунок своїх зобов'язань перед ТОВ "Люксор Трейд", що випливають із договору купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ від 30.07.2020, передав ТОВ "Люксор Трейд" в рахунок оплати цінних паперів 10 простих векселів на суму 12585000,00 грн кожен, загальною сумою 125850000,00 грн. Також вказаним актом сторони погодили, що з моменту його укладення та підписання зобов'язання оплатити за поставлені цінні папери у покупця припиняються та виникає новий обов'язок оплатити передані векселі.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів посилався на те, що його укладено неуповноваженими особами, оскільки представники сторін під час його підписання діяли з перевищенням своїх повноважень, передбачених статутами. Також АТ КБ "Приватбанк" вказувало на відсутність вчинення сторонами правочину реальних дій, направлених на його виконання, та наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу з огляду на відсутність економічної мети у відповідачів від його укладення, а також на те, що правочин є фраудаторним, тобто укладеним на шкоду кредитору.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", яке не є стороною оспорюваного правочину, зазначає, що відповідачі внаслідок укладення договору порушили права банку як кредитора ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт".
В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що 10.06.2016 між ТОВ "Ардена" як іпотекодавцем та АТ КБ "Приватбанк" як іпотекодержателем в забезпечення виконання ТОВ "АЕФ" зобов'язань за кредитним договором №4А13578Д від 20.09.2013 укладено договір іпотеки майнового комплексу загальною площею 17206,70 кв. м за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня (Голосіївський), 70.
04 серпня 2017 року внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, АТ КБ "Приватбанк" звернуло стягнення на предмет іпотеки та зареєструвало в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на відповідне нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №215133358 від 06.07.2020.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №910/15803/19 визнано недійсним договір іпотеки від 10.06.2016 та скасовано реєстраційні дії про реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за АТ КБ "Приватбанк".
Позивач зазначає, що за наслідком ухвалення постанови було відновлено право власності на 40/100 відсотків майнового комплексу за ТОВ "Ардена" та на 60/100 відсотків майнового комплексу за ТОВ "Артіс", а 28.07.2020 здійснено відчуження зазначеного об'єкту нерухомого майна на користь ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт".
Верховним Судом 14.01.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2020 і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, на переконання позивача, правова підстава вибуття майнового комплексу з володіння банку як власника, відпала.
Позивач вказує на те, що у відповідачів була відсутня економічна мета від укладення оспорюваного правочину, а часткове вчинення відповідачем-1 дій на виконання договору призвело до виникнення обов'язку по оплаті векселів. Тому, єдиним реальним змістом господарської операції з купівлі-продажу цінних паперів з використанням векселів, як засобу платежу, є лише створення штучних безспірних зобов'язань щодо оплати векселів, які б надали змогу звернути стягнення на майно - майновий комплекс, що перебуває у володінні ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт".
6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів не порушуються права та охоронювані законом інтереси АТ КБ "Приватбанк".
Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.
У даній справі позивач не є стороною укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу і оспорює його як заінтересована особа, у зв'язку з чим підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
У вирішенні питання щодо недійсності правочину серед іншого необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. (Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 у справі №903/741/19).
Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Однак, відмовляючи у задоволенні даного позову, ні суд першої інстанції, ні апеляційної інстанції не дослідили належним чином питання щодо порушення прав позивача укладенням оспорюваного договору, а також не надали оцінки діям відповідачів в контексті критерію добросовісності.
Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання ТОВ "АЕФ" зобов'язань за кредитним договором №4А13578Д від 20.09.2013, АТ КБ "Приватбанк" 04.08.2017 звернуло стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2016 та зареєструвало в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на відповідне нерухоме майно - майновий комплекс загальною площею 17206,70 кв. м за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня (Голосіївський), 70.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №910/15803/19 визнано недійсним договір іпотеки від 10.06.2016 та скасовано реєстраційні дії про реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за АТ КБ "Приватбанк".
28.07.2020 здійснено відчуження зазначеного об'єкту нерухомого майна на користь ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт".
14.01.2021 Верховним Судом у справі №910/15803/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2020 і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
З наведених вище обставин вбачається, що майно було відчужено на користь ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" в період дії постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №910/15803/19, яка в подальшому була скасована Верховним Судом.
Тобто фактично майно вибуло з власності АТ КБ "Приватбанк" під час дії судового рішення, яке було в подальшому скасоване.
Власником даного майна стало ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт".
Укладаючи спірний договір купівлі-продажу цінних паперів від 30.07.2020 №300720/02-БВ та підписуючи акт про вексельний платіж, ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" взяло на себе зобов'язання в рахунок оплати цінних паперів оплатити векселі загальною сумою 125 850 000,00 грн.
За доводами позивача, єдиним реальним змістом господарської операції з купівлі-продажу цінних паперів з використанням векселів, як засобу платежу, є лише створення штучних безспірних зобов'язань щодо оплати векселів, які б надали змогу звернути стягнення на майно - майновий комплекс, що перебуває у володінні ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт".
Проте апеляційний суд при з'ясуванні наявності у позивача порушеного права чи інтересу обмежився лише посиланням на те, що АТ Комерційний банк "Приватбанк" не є стороною спірного правочину та не є кредитором ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт", та ухилився від дослідження питання щодо наслідків такого правочину, як вони вплинули або можуть вплинути на права та інтереси позивача.
Судами не надано оцінку дійсним намірам сторін при укладенні спірного правочину та поведінці відповідачів з урахуванням сукупності обставин щодо вибуття майна з власності позивача.
Позивач стверджує, що ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" вчинило дії, спрямовані на створення завідомо штучного боргу шляхом емісії простих векселів, що були передані ТОВ "Ксорікс" в рахунок погашення заборгованості, яка утворилася внаслідок укладеного Договору купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ. Позивач стверджує, що зобов'язання за договором та за векселями за жодних обставин ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" не могло б виконати в строк. І єдиною метою такого правочину є подальше звернення стягнення на єдине майно ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" - майновий комплекс загальною площею 17206,70 кв. м за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня (Голосіївський), 70.
Відмовляючи в задоволенні позову господарські суди попередніх інстанцій поверхнево дослідили обставини справи, не врахували всіх особливостей спірних правовідносин, не з'ясували всіх фактичних обставин справи та не надали оцінку усім доводам учасників справи.
Господарськими судами попередніх інстанцій не дотримано вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів.
Вказане призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді судам необхідно аргументовано прийняти або відхилити наступні доводи позивача та надати оцінку доказам, наданим позивачем, на підтвердження цих доводів:
1) щодо значного завищення вартості цінних паперів, що були предметом спірного правочину - інвестиційних сертифікатів ТОВ "Брента Капітал" (пайовий венчурний інвестиційний фонд "Пегас інвест"); позивачем надано докази, які, на його думку, свідчать про належність інвестиційних сертифікатів до категорії так званих "сміттєвих" цінних паперів, тобто таких, що не мають реальної ринкової вартості, через що торгівля цими цінними паперами на фондовому ринку була заборонена регулятором через два місяці після вчинення спірного правочину - рішенням НКЦПФР від 29.09.2020 №571;
2) щодо відсутності розумної економічної мети вчинення спірного правочину у ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт"; позивач стверджує, що відповідач-1 є мікропідприємством, яке не має активів, крім спірної нерухомості, не має джерел доходу, воно придбало за 125 850 000 грн інвестиційні сертифікати, обіг яких через два місяці було заборонено регулятором, без будь-якої зрозумілої мети, тоді як відповідач-1 не пояснює мету придбання цих цінних паперів та можливість їх подальшого використання у власній господарській діяльності;
3) щодо відсутності у ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" можливості розрахуватися за випущеними векселями АА 2855202, АА 8555203, АА 2855204, АА 2855205, АА 2855206, АА2855207, АА 2855208, АА 2855209, АА 2855210, АА 2849845 на загальну суму 125 850 000 грн, дата складання яких була 04.08.2020, а дата погашення - 10.08.2020; позивач доводить, що у відповідача-1 були відсутні грошові кошти для здійснення розрахунку і не було підстав для розумного очікування їх надходження у майбутньому, тобто вже на момент укладення спірного правочину відповідачу-1 було достеменно відомо про об'єктивну неможливість провести розрахунки; відповідач-1 не пояснив, яким чином він сподівався через 6 календарних днів розрахуватися за зазначеними векселями; навіщо було використовувати вексельний розрахунок, якщо строк оплати придбаних цінних паперів за договором був визначений до 31.08.2020.
4) щодо усвідомленної спрямованості спірного правочину на шкоду позивачу - позивач доводить, що спірний правочин був укладений з єдиною метою - сформувати штучну заборгованість у ТОВ "Промислова корпорація "Пром Експорт" за векселями, якими проведено розрахунок за спірним правочином, і в подальшому звернути стягнення в судовому порядку на нерухоме майно відповідача-1, власником якого вважає себе позивач і яке вибуло з його власності поза його волею; що унеможливіть в майбутньому витребовування позивачем об'єкта нерухомості у його набувача в порядку ст. 388 ЦК України, що свідчить про очевидну фраудаторність спірного правочину (спрямованість на шкоду іншим особам).
Верховний Суд також звертає увагу на те, що фраудаторний правочин не обов'язково має ознаки фіктивного, він може бути спрямований на настання реальних юридичних наслідків. Тому передача майна чи здійснення оплати за спірним договором можуть свідчити про відсутність ознак фіктивності, але не свідчать про відсутність ознак фраудаторності правочину. Тому при новому розгляді суди мають надати правову оцінку спірним правовідносинам на предмет наявності ознак фіктивності та/або ознак фраудаторності спірного правочину.
7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути встановлені Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції та часткове задоволення касаційної скарги.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити усі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2021р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021р. у справі №910/18959/20 скасувати.
Справу №910/18959/20 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. Р. Кібенко