29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"19" жовтня 2021 р. Справа № 924/410/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюк І.В., при секретарі судового засідання Б.С.Виноградов розглянувши матеріали справи
за позовом фізичної особи - підприємець - Лучко Людмили Анатоліївни м. Кам'янець- Подільський, Хмельницька обл.,
до Кам'янець - Подільської міської ради місто Кам'янець-Подільський, Хмельницька область,
про стягнення 18 760 грн. 89 коп.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі.
До Господарського суду Хмельницької області 19.04.2021 надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємець - Лучко Людмили Анатоліївни м.Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., до Кам'янець - Подільська міська рада місто Кам'янець-Подільський, Хмельницька область, про стягнення 18 760 грн. 89 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.04.2021 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюка І.В.
Ухвалою суду від 23.04.2021р. залишено позовну заяву без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. На адресу суду 11.05.2021р. позивачем надано уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 14.05.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.06.2021 р.
14.06.2021р. судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на тридцять днів та про відкладення підготовчого засідання у справі на 27.07.2021 р.
У засіданні 27.07.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого провадження у справі, призначення справи до судового розгляду по суті на 03.08.2021року.
У засіданні 03.08.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого засідання по справі та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні на 13.08.2021року.
У засіданні 13.08.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви в судовому засіданні до 15.09.2021року.
Згідно довідки від 15.09.2021р. судове засідання по справі призначене на 15.09.2021р. не відбулось, оскільки суддя Заярнюк І.В. з 13.09.2021р. по 16.09.2021р. перебував на лікарняному у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.
Ухвалою суду від 21.09.2021р. судове засідання призначено на 19.10.2021 р.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду України від 07 грудня 2018 року у справі № 924/71/18 скасовано Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 04 червня 2018 року у справі № 924/71/18 та названу справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час повторного розгляду даної справи, господарським судом Хмельницької області було ухвалено рішення від 03 квітня 2019 року у справі № 924/71/18, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кам'янець-Подільської міської ради, Хмельницької області 85 891,14 грн. - збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Кам'янця-Подільського. Зокрема під час примусового виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 04 червня 2018 року у справі № 924/71/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Кам'янець-Подільської міської ради 98 603,66 грн. - збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Кам'янця-Подільського та 1 479,05 грн. відшкодування судового збору на користь прокуратури Хмельницької області, ОСОБА_1 на підставі меморіального ордера №11205F8NWD від 05 грудня 2018 року, під час процедури примусового виконання вищеназваного судового рішення, було перераховано на депозитний рахунок Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області - 110 390,98 грн.
Позивач наголошує на тому, що з урахуванням повторного ухвалення господарським судом Хмельницької області рішення від 03 квітня 2019 року з розгляду названої справи судом було задоволено позовні вимоги позивача в меншому розмірі, тобто в сумі 85 891, 14 грн. збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Кам'янця-Подільського. Зокрема вказане рішення суду було залишено без змін Постановою Північно- західного апеляційного господарського суду від 07 червня 2019 року та Постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду України від 13 грудня 2019 року. Фактично під час примусового виконання рішення від 04 червня 2018 року у справі № 924/71/18 ОСОБА_1 було переплачено по сплаті: збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Кам'янця- Подільського в сумі - 12 712,52 грн. (98603,66 грн. - 85 891, 14 грн.). Відповідно до положень ст.333 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 , після завершення розгляду названої справи КГС Верховного Суду України, звернулася до Господарського суду Хмельницької області із заявою про поворот виконання рішення.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 17 грудня 2020 року у справі №924/71/18 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні поданої заяви про поворот виконання рішення в частині переплаченої суми пайової участі 12 712,52 грн. з підстав прострочення ОСОБА_1 встановленого законом строку для подання названої заяви. Тому ОСОБА_1 вважає що втратила право на поворот виконання рішення за процедурою визначеною ст. 333 Господарського процесуального кодексу України. Стверджує, що відповідач з 05 грудня 2018 року безпідставно використовує належні ОСОБА_1 кошти та не бажає повернути їх у добровільному порядку.
У відзиві на позов відповідач наголошує на тому, що заява фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни (від 18.11.2020) про поворот виконання рішення суду у справі № 924/71/18 подана після одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної інстанції, тобто з дня набрання законної сили даного рішення, а тому заява мала бути подана до 07.06.2020 р. 24.06.2019 на виконання рішення видано відповідні накази.
Стверджує, що позивач не довів, що Відповідач безпідставно використовує кошти, тому кошти були стягнуті на підставі рішення суду у вигляді збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського. Просить суд відмовити у позові.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується надісланням ухвали суду від 21.09.2021р. на адресу позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника.
Будь-які не розглянуті судом клопотання, подані учасниками процесу в межах розгляду справи, в матеріалах справи № 924/410/21 відсутні.
Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми ч. ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представника позивача.
Обставини, які є предметом доказування у справі, та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 04.06.2018 у справі №924/71/18 позов заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Кам'янець-Подільської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000", фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни, фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини Валентинівни про стягнення солідарно 295811 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського, задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000", фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни, фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини на користь Кам'янець-Подільської міської ради 98603,66 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського. У решті позову відмовлено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000", фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни, фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини на користь прокуратури Хмельницької області по 1479,05 грн відшкодування судового збору.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 рішення господарського суду Хмельницької області від 04.06.2018 у справі №924/71/18 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.12.2018 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 та рішення господарського суду Хмельницької області від 04.06.2018 у справі № 924/71/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.04.2019 у справі №924/71/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2019 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 13.12.2019, частково задоволено позов заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Кам'янець-Подільської міської ради, м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000", м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни, м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини Валентинівни, м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області про стягнення солідарно 295811 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000" на користь Кам'янець-Подільської міської ради 147368,08 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни на користь Кам'янець-Подільської міської ради 85891,14 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини Валентинівни на користь Кам'янець-Подільської міської ради 62551,78 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам'янця-Подільського. У решті позову відмовлено. Також стягнуто на користь прокуратури Хмельницької області з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000" 2210,52 грн витрат зі сплати судового збору, з фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни 1288,37 грн витрат зі сплати судового збору, з фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини Валентинівни 938,28 грн витрат зі сплати судового збору.
24.06.2019 на виконання рішення видано відповідні накази.
На адресу суду 04.12.2020 від фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни надійшла заява (від 02.12.2020) про поворот виконання рішення суду, в якій просить поновити встановлений ч. 10 ст. 333 ГПК України строк для подання заяви, що пропущений з поважних причин та зумовлений обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби; з огляду на положення ст. 333 ГПК України та сплату коштів за рішенням господарського суду Хмельницької області від 04.06.2018 у справі №924/71/18, що у подальшому було скасоване в результаті нового розгляду справи, просить стягнути з Кам'янець-Подільської міської ради 12712,52 грн. та з прокуратури Хмельницької області 190,68 гривень.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2020 заяву фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни (від 02.12.2020) про поворот виконання рішення суду у справі №924/71/18 призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.12.2020.
Ухвалою суду від 17.12.2020р. відмовлено у поновленні фізичній особі-підприємцю Лучко Людмилі Анатоліївні строку на подання заяви про поворот виконання рішення суду у справі №924/71/18. Заяву фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни (від 02.12.2020) про поворот виконання рішення суду у справі №924/71/18 залишено без розгляду, оскільки відповідач 2 при поданні заяви про поновлення строку на подання заяви про поворот виконання рішення у справі не навів та не обґрунтував наявності будь-яких причин, зумовлених обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, які перешкодили йому звернутися до суду із відповідною заявою у передбачений законодавством строк.
В обґрунтування позовних вимог Позивач покликається також на те, що відповідач з 05 грудня 2018 року безпідставно використовує належні Лучко Л.А. кошти та не бажає повернути їх у добровільному порядку.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач з 05 грудня 2018 року безпідставно використовує належні ОСОБА_1 кошти та не бажає повернути їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Приписами ч.2 ст.4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Нормою ч.5 вказаної статті передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного). Нормою ч.3 вказаної статті визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2 ст.20 ГК України).
Згідно ч.3 ст.20 ГК України порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, унормовано положеннями розділу V ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Водночас законодавець в ГПК України визначив процесуальні наслідки скасування (визнання нечинним) судового рішення, яке на момент його скасування вже було виконано боржником - у вигляді здійснення повороту виконання цього рішення. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 26 жовтня 2020 року, справа № 914/508/17.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011 року № 3-рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.
Отже, поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту та поновлення прав боржника. Його суть полягає у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
Норми статті 333 ГПК України регламентують підстави, порядок та строки вирішення судом питання про поворот виконання рішення, що скасовано (визнано нечинним).
Серед підстав для здійснення повороту виконання рішення закон визначає, зокрема:
- cкасування (визнання нечинним) судового рішення судом апеляційної або касаційною інстанцією з одночасним: або закриттям провадження у справі, або залишенням позову без розгляду, або відмовою в позові повністю, або задоволенням позовних вимог в меншому розмірі (частина перша статті 333 ГПК України);
- скасування судового рішення після його виконання судом апеляційної або касаційною інстанцією з подальшим направленням справи на новий розгляд, у якому суд: або закриває провадження у справі, або залишає позов без розгляду, або відмовляє в позові повністю, або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі (частина друга статті 333 ГПК України)
За змістом частини п'ятої статті 333 ГПК України суд, у передбачених законом випадках, за наявності відповідної заяви сторони вирішує питання про поворот виконання рішення у разі його скасування, якщо це рішення виконано. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 26 жовтня 2020 року, справа № 914/508/17.
Відповідно до положень частини дев'ятої цієї статті ГПК України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої-третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
В частині десятій статті 333 ГПК України законодавець визначив строки, протягом яких може бути подана заява про поворот виконання - протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.
З огляду на зміст наведених норм статті 333 ГПК України, законодавець встановив відмінності при визначенні початку перебігу строку для подання стороною заяви про поворот виконання рішення в залежності від того, яке рішення ухвалює суд апеляційної або касаційної інстанції за результатами здійснення апеляційного/касаційного провадження, скасувавши рішення суду першої інстанції: приймає нове рішення - з дня ухвалення відповідного рішення судом апеляційної чи касаційної інстанції; повертає справу на новий розгляд - з дня ухвалення судом рішення при новому розгляді справи. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 26 жовтня 2020 року , справа № 914/508/17.
Звертаючись до визначеного законодавцем в частині десятій статті 333 ГПК України моменту, з яким пов'язується початок перебігу строку для подання стороною заяви про поворот виконання скасованого рішення у разі повернення справи на новий розгляд - з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи, Верховний Суд у Постанові від 26 жовтня 2020 року , справа № 914/508/17 зазначає про таке.
Поворот виконання рішення (у визначених процесуальним законом випадках - пункт 8.2) пов'язаний з фактом скасування (визнання нечинним) конкретного судового рішення у справі, яке до його скасування (визнання нечинним) було виконано боржником.
Відповідно до частини першої статті 233 ГПК України суди ухвалюють рішення (за результатом розгляду справи по суті судом першої інстанції - частина третя статті 232 ГПК України), постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 241 ГПК України, законної сили рішення господарського суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі ж подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Натомість, незважаючи на наведене розмежування законодавцем категорій "ухвалення судових рішень" та "набрання рішенням законної сили" з їх викладенням в окремих статтях ГПК України та незважаючи на відповідні відмінності щодо порядку та строків ухвалення судових рішень (стаття 233 ГПК України) та щодо порядку та строків набрання рішенням законної сили (стаття 241 ГПК України), для визначення початку перебігу строку для подання стороною заяви про поворот виконання скасованого рішення, у разі повернення справи на новий розгляд, закон вимагає набрання законної сили відповідним рішенням (частина друга статті 333 ГПК України), ухваленим при новому розгляді справи.
Правильність цього висновку узгоджується з іншими нормами ГПК України (стаття 241 цього кодексу тощо) з огляду на допустимість за процесуальним законом наслідків подальшого апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом відповідного рішення суду першої інстанції, ухваленого при новому розгляді справи, а саме - скасування цього рішення, що знівелює підстави для повороту виконання рішення, визначені, зокрема частиною другою статті 333 ГПК України, та знівелює саму суть повороту виконання рішення, що закладена законодавцем в цю категорію.
Відповідно ж до ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
В той же час, як вбачається із ухвали Господарського суду від 17.12.2020р. відмовлено у поновленні фізичній особі-підприємцю Лучко Людмилі Анатоліївні строку на подання заяви про поворот виконання рішення суду у справі №924/71/18. Заяву фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни (від 02.12.2020) про поворот виконання рішення суду у справі №924/71/18 залишено без розгляду, оскільки відповідач 2 при поданні заяви про поновлення строку на подання заяви про поворот виконання рішення у справі не навів та не обґрунтував наявності будь-яких причин, зумовлених обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, які перешкодили йому звернутися до суду із відповідною заявою у передбачений законодавством строк.
При цьому, судом роз'яснено, що залишення заяви без розгляду не позбавляє права заявника повторного звернення із заявою про поворот виконання рішення суду та про поновлення строку на подання заяви про поворот виконання рішення суду, із зазначенням причин пропуску такого строку та обґрунтування їх поважності.
Таким чином, Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення безпідставно стягнутих коштів невірно тлумачиться вказана ухвала суду, оскільки в силу приписів ст.333 ГПК України, залишення заяви без розгляду не позбавляє права заявника повторного звернення із заявою про поворот виконання рішення суду .З підстав наведеного судом спростовуються та не беруться до уваги доводи Позивача про неможливість повторного подання заяви про поворот виконання рішення суду з підстав залишення без розгляду господарським судом заяви про здійснення повороту виконання судового рішення, оскільки нормами чинного законодавства таке обмеження не передбачено.
Таким чином, суд зазначає, що залишення без розгляду судом заяви Позивача про поворот виконання рішення суду у справі № 924/71/18 зумовлена недостатністю поданих Заявником доказів наявності причин пропуску строку звернення до суду та обґрунтування їх поважності, що не позбавляє його права на повторне подання такого клопотання після усунення обставин, які спричинили залишення без розгляду судом заяви.
Окрім того, суд дійшов висновків про те, що посилання Позивача на безпідставність стягнення коштів (на момент такого стягнення) в користь Відповідача не відповідають дійсності, оскільки, як встановлено судом та підтверджується наявними у справі доказами, таке стягнення відбулось на підставі наказу суду про примусове виконання рішення та постанови, які скасовано Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у вказаній справі.
При цьому суд зазначає про відсутність правових підстав до застосування встановленого главою 83 Цивільного кодексу України правового механізму повернення безпідставно набутого майна, набутого без достатньої правової підстави, оскільки такий застосовується відносинах зобов'язального права, а не у відносинах, пов'язаних із здійсненням процесуальних прав учасника справи. Аналогічну правову позицію закріплено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.04.2018р. у справі 910/13013/17, від 04.05.2018р. у справі №927/468/17.
В той же час, посилання Позивача на статтю 5 ГПК України щодо можливості вибору суду визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону відхиляються та не беруться судом до уваги, оскільки така можливість передбачена у випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду. В той же час, чинним процесуальним Законом визначено ефективний та дієвий спосіб захисту порушеного права Боржника на повернення стягнених коштів у випадку скасування судового рішення, - шляхом подання до суду заяви про поворот виконання судового рішення.
Також суд наголошує, що стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 18 червня 2020 року, справа № 915/940/18.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Близькі за змістом висновки щодо застосування положень статті 1212 ЦК України містяться у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №910/10643/19. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).
Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз положень статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року , справа № 910/9213/19.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності» доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020 р.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі дійсні правовідносини між Сторонами, беручи до уваги обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права суд дійшов висновків про те, що в позові слід відмовити повністю.
Ухвалення рішення не виключає процесуальні права Позивача, передбачені ч.1 ст.119 ГПК України.
Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України. Повний текст складено 29.10.2021р.
Суддя І.В. Заярнюк
Віддрук. 3 прим.:
1 - до справи,
2- Позивач: Фізична особа - підприємець - Лучко Людмила Анатоліївна
адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1
3- Відповідач: Кам'янець-Подільська міська рада
адреса електронної пошти: vikonkom@kam-pod.gov.ua