ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
03 листопада 2021 року Справа № 923/744/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б., розглянувши справу
за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Маріупольського морського порту), м.Маріуполь
до відповідача: Приватного підприємства "Барс-Херсон", м.Херсон
про стягнення 6834,58 грн. за договором поставки
без виклику сторін
Позивач Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Маріупольського морського порту), м.Маріуполь звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "Барс-Херсон", м.Херсон про стягнення 6834,58 грн. за договором поставки.
Ухвалою від 04.06.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 26.06.2021 позовну заяву ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Маріупольського морського порту) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
09.08.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.
У зв'язку із перебуванням головуючого у справі судді у щорічній основній відпустці в період з 14.07.2021 по 20.08.2021 заяви по суті справи передано на розгляд судді 25.08.2021.
Ухвалою від 26.08.2021 відзив Приватного підприємства "Барс-Херсон" №2/07 від 20.07.2021 залишено без руху та встановлено відповідачу строк для усунення недоліків.
07.09.2021 відповідачем усунуто недоліки відзиву, про що подано відповідну заяву з додатковими доказами.
Ухвалою від 09.09.2021 відзив відповідача Приватного підприємства "Барс-Херсон" прийнято до розгляду та залучено до матеріалів справи.
Відповідач своїм правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористався, відповідне заперечення до суду не подав.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд -
Позивач Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Маріупольського морського порту), м.Маріуполь звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "Барс-Херсон", м.Херсон про стягнення 6834,58 грн. за договором поставки. Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначає, що 13.05.2020 між Маріупольською філією державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Приватним підприємством "Барс-Херсон" було укладено договір поставки №168-В-МАФ20 на поставку цементу.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, а саме порушенням строків поставки, останньому нараховану пеню і штраф, що передбачено умовами п.8.2.1 договору і склало 6834,58 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні. Обґрунтовуючи свою правову позицію зазначає, що ПП "Барс-Херсон" в порядку забезпечення виконання зобов'язання (ст.594 ЦК України) притримало товар до моменту погашення позивачем простроченої заборгованості за попередньо поставлені партії цементу.
У зв'язку з означеним, на думку відповідача, початком обчислення семиденного строку на поставку, з урахуванням погашення позивачем наявної заборгованості за попередні поставки 05.11.2020, є 06.11.2020, відповідно поставка мала бути здійснена до 13.11.2020.
Оскільки поставка товару здійснена 23.11.2020, то строк затримки склав лише 10 днів, а тому нарахування 7% штрафу за п.8.2.1 договору є безпідставним. При цьому, за розрахунком відповідача, розмір пені складає 663,55 грн.
За наведених обставин відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 13.05.2020 між Маріупольською філією державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Приватним підприємством "Барс-Херсон" укладено договір поставки №168-В-МАФ20.
За умовами п.п.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар "код 44110000-4 відповідно до "Єдиного закупівельного словника" ДК 021:2015 (СРV:2008) (Цемент), а Покупець прийняти і оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п.5.2. Договору, поставка кожної партії Товару на склад Покупця здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту отримання Постачальником письмового замовлення Покупця. Письмове замовлення на поставку Товару може надаватися під підпис уповноваженим представникам Постачальника або надсилатись Покупцем поштою (рекомендованим листом з повідомленням про одержання) або кур'єрською поштою (з повідомленням про одержання) на адресу Постачальника за поштовими реквізитами. Датою надання письмового замовлення вважається дата отримання представником Постачальника письмового замовлення або дата одержання замовлення, яка зазначена в поштовому повідомленні, або повідомленні кур'єра.
Відповідно до п.5.7, датою поставки кожної партії Товару вважається дата передачі Постачальником Покупцю Товару згідно з підписаною Сторонами видатковою накладною.
Відповідно до п.7.3.1. Договору, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товару у строки та порядку, встановлені цим Договором.
В п.п.8.1, 8.2, 8.2.1 Договору сторони дійшли згоди про те, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
У разі порушення договірних зобов'язань, за вимогою Покупця може встановлюватись наступна відповідальність Постачальника: за не поставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару - пеня в розмірі 0,1% від вартості не поставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення більше 30 днів додатково штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Згідно п.8.6, закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
За умовами п.12.1, цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками, якщо такі є, і діє до 31.12.2020, а в частині обов'язків, що виникли в період дії даного Договору і відповідальності за їх виконання, до повного виконання, проведеного належним чином, і за вимогою кредитора відшкодування збитків, сплати неустойки.
Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
07.10.2020 Маріупольською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на адресу Приватного підприємства "Барс-Херсон" було скеровано два замовлення від 05.10.2020 №№ 1959/17-02- 03/Вих/17 та 1961/17-02-03/Вих/17 (а.с.109, 110) на поставку двох партій Товару - цементу, загальною кількістю 20 т, за ціною 2764,80 без ПДВ, на загальну суму закупки 66355,20 грн. з ПДВ.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.17), означені замовлення були отримані відповідачем 13.10.2020, що ним не заперечується.
Таким чином, з урахуванням положень п.5.2. Договору, поставка товару мала бути здійснена Постачальником не пізніше 20.10.2020р.
Разом з тим, поставка товару відбулась 23.11.2020, що підтверджується видатковими накладними №№ 370, 371, товарно-транспортними накладними №№370, 371 від 23.11.2020 (а.с.20-22, 25-27).
Отже, як стверджує позивач, станом на 23.11.2020 Постачальником було порушено визначений строк поставки на 33 календарних дні.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 09.02.2021 №294/17-02-03/Вих про сплату штрафних санкції за несвоєчасну поставку товару.
18.03.2021 позивачем отримано зустрічну претензію відповідача від 12.03.2021 №473/17/Вх, в якій зазначено про безпідставність нарахування штрафу та запропоновано провести зарахування зустрічних однорідних вимог в частині пені.
В добровільному порядку штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за договором відповідачем не сплачено, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки позивач просить стягнути з останнього 6834,58 грн. штрафних санкцій, з яких 2189,72 грн. пені та 4644,86 грн. штрафу.
Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
За приписами ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.2 Договору визначено, що поставка кожної партії Товару на склад Покупця здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту отримання Постачальником письмового замовлення Покупця.
Таким чином, враховуючи дату отримання постачальником письмових замовлень покупця (13.10.2020), строки поставки товару, встановлені у п.5.2 Договору, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 20.10.2020 включно.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з п. 5.7 Договору, датою поставки кожної партії Товару вважається дата передачі Постачальником Покупцю Товару згідно з підписаною Сторонами видатковою накладною.
Матеріалами справи, а саме видатковими накладними №№370, 371, підтверджено, що поставка товару відбулась 23.11.2020.
За наведеного суд констатує, що в даному випадку має місце порушення Постачальником визначеного Договором строку поставки товару на 33 календарних дні.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас, суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, її розмір та спосіб визначення встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ч.1 ст.216 та ч.2 ст.217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Приписами ст. 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.п.8.1, 8.2, 8.2.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
У разі порушення договірних зобов'язань, за вимогою Покупця може встановлюватись наступна відповідальність Постачальника: за не поставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару - пеня в розмірі 0,1% від вартості не поставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення більш 30 днів додатково штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Так, з урахуванням умов укладеного Договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 2189,72 грн. за період з 21.10.2020 по 22.11.2020.
Суд перевірив розрахунок пені, та констатує, що його здійснено арифметично вірно.
Щодо правомірності стягнення штрафної санкції у вигляді пені за прострочення виконання немайнового зобов'язання, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Як зазначено вище, відповідно до приписів ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Абзацом другим частини першої статті 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в частині сьомій статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом частини другої статті 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.
Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
За наведених обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2189,72 грн. пені є обґрунтованими.
Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 4644,86 грн., що складає 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару за прострочення поставки понад 30 днів.
Суд перевірив наведений позивачем розрахунок та зазначає, що штраф розраховано вірно, що відповідає умовам п.8.2.1 Договору.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 4644,86 грн. штрафу є обґрунтованими.
Надаючи оцінку доводам відповідача Приватного підприємства "Барс-Херсон" щодо неправомірності заявлених позивачем вимог, суд зауважує наступне.
Що стосується заборгованості, яка обліковувалась за позивачем за попередні поставки товару, проведені протягом червня - вересня 2020 року, то дані обставини не є предметом доказування у цій справі, оскільки предметом спору у даній справі є поставка товару за замовленнями позивача від 05.10.2020 року.
Відносно посилання відповідача на притримання товару до повного погашення позивачем заборгованості, яка виникла у зв'язку із несвоєчасною оплатою позивачем товару, поставленого протягом червня - серпня 2020 року, суд звертає увагу на наступне.
На підставі статті 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 595 ЦК України унормовано, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.
На підтвердження повідомлення позивача про притримання товару в порядку ст.594 ЦК України відповідачем ПП "Барс-Херсон" подано копію листа від 30.10.2020 №2/10 (а.с.134).
Однак, означений лист не приймається судом в якості належного доказу застосування відповідачем права притримання, оскільки: - останній датовано вже після настання строку виконання зобов'язання в частині поставки цементу позивачу; - в листі не зазначається, який саме товар притримано відповідачем, - лист не містить доказів того, що заборгованість є простроченою та розмір цієї заборгованості.
Крім того, з доданих до відзиву копій фіскального чеку та поштової накладної №7300309344153 (а.с.135) неможливо встановити, що саме було направлено позивачу. Таким чином, відповідачем не подано належних доказів направлення позивачу листа від 30.10.2020 №2/10.
Отже, доводи ПП "Барс-Херсон" про те, що ним на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України здійснено притримання товару судом відхиляються, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, вставлену ст. 595 Цивільного кодексу України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника.
Крім того, можливість притримання речі, визначена приписами ст.594 ЦК України, стосується лише речі, відносно якої існує невиконане зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування пов'язаних з нею витрат та інших збитків.
Водночас, як слідує з пояснень відповідача, в даному випадку він скористався правом притримання речі, та, як наслідок, не здійснив поставку товару (цементу) за замовленнями позивача від 05.10.2020, у зв'язку із наявною заборгованістю за поставлений позивачу товар протягом червня-серпня 2020 року, тобто за іншу річ (товар), що не узгоджується з вимогами ст.594 ЦК України.
Відтак доводи відповідача про те, що затримка поставки товару за замовленнями від 05.10.2020 була пов'язана з несплатою позивачем заборгованості за попередньо поставлений товар, не спростовують наведених вище обставин та правових висновків.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Так з відповідача на користь позивача Приватного підприємства "Барс-Херсон" підлягає стягненню 6834,58 грн. штрафних санкцій.
При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн. на підставі платіжного доручення №810 від 20.05.2021р.
З відповідача, відповідно до ст.129 ГПК України, підлягає стягненню на користь позивача 2270,00 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Барс-Херсон" (73000, м. Херсон, вул. Ярослава Мудрого, 38; код ЄДРПОУ 22740401) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (87510, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 3, код ЄДРПОУ 38727770) - 6834 (шість тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 58 коп. штрафних санкцій та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судових витрат.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді повне рішення складено і підписано 03.11.2021.
Суддя М.Б. Сулімовська