вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" жовтня 2021 р. м. Київ
Справа № 911/1540/21
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Калиновського Ю.С., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеравіа”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про стягнення 111 643,49грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеравіа” до Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” про визнання права на звільнення від сплати орендної плати, за участю представників від:
позивача - Сінькевич В.А. (довіреність від 04.01.2021 №01-22/7-56);
відповідача - Дзюбенко С.М. (довіреність від 05.01.2021 №1)
Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (далі - ДП “МА “Бориспіль”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеравіа” (далі - ТОВ “Інтеравіа”) про стягнення 111643,49грн, у тому числі: 93 262,95грн - основний борг з орендної плати за серпень 2020 року - березень 2021 року; 4341,50грн - пені, 1009,29грн - 3 % річних, 3703,45грн - втрат від інфляції, які нараховані за період з 16.09.2020 по 13.05.2021.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди №1951 від 13.03.2017 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності щодо здійснення оплати за користування об'єктом оренди у встановлений строк (т.1 а.с.1-9).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.05.2021: відкрито провадження у справі за поданим позовом, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання; залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті (т.1 а.с.68-69).
Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем - 08.06.2021, відповідачем 09.06.2021, а третьою особою - 03.06.2021, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103278457960, 0103278458311, 0103278458303 (т.1 а.с.71-73).
29.06.2021 від відповідача у строк, встановлений ч.1 ст.180 ГПК України, надійшла зустрічна позовна заява (здана для відправлення відділенню поштового зв'язку №121 м.Києва 22.06.2021). У зустрічному позові відповідач заявляє вимоги до ДП “МА “Бориспіль” та просить суд визнати за ним право на звільнення від орендної плати з ПДВ, нарахованої з 12.03.2020 по 31.05.2021 згідно з договором №1951 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 13.03.3017 (т.1 а.с.74-84).
В обґрунтування вимог зустрічного позову, ТОВ “Інтеравіа” вказує на те, що позивач безпідставно вимагає оплати орендної плати за договором за відповідний період, оскільки майно за договором передавалась з метою розміщення кас з продажу авіаквитків і така діяльність є посередницькою діяльністю щодо реалізації туристичного продукту туроператорів, у зв'язку з чим згідно постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 на період карантину його звільнено від сплати орендної плати за відповідним договором.
Ухвалою суду від 05.07.2021: зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду; об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом; вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 14:40 11.08.2021; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (т.1 а.с.199-201).
Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем 16.07.2021, а відповідачем та третьою особою - 12.07.2021, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103277534367, 0103277534375, 0103277533875 (т.1 а.с.203-205).
02.08.2021 від позивача надійшов відзив на зустрічний позов, у якому позивач просить відмовити у задоволенні вимог такого позову, вказуючи на те, що постанова Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 не передбачає звільнення від сплати орендної плати за користування майном для розміщення кас з продажу авіаквитків і така діяльність відповідача не підпадає під визначення туроператорської або турагенсткої діяльності (т.1 а.с.206-209).
11.08.2021 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу підготовчого засідання, якими: встановлено строки для подання сторонами заяв по суті та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11:30 03.09.2021 (т.1 а.с.230-232).
26.08.2021 відповідачем - ТОВ “Інтеравіа” подано відповідь на відзив, у якій відповідач відхиляє доводи позивача та вказує, що:
робота терміналу D аеропорту, де знаходиться орендоване приміщення, з 18.03.20210 по 14.06.2020 була зупинена, що унеможливило використання приміщення;
орендоване приміщення є офісом, тому оплата орендної плати має здійснюватися у 50% розмірі (т.1 а.с.234-236).
Також, 26.08.2021 відповідачем подано заяву про зміну підстав позову (т.1 а.с.243-246). Фактично у такій заяві відповідач доповнює підстави зустрічного позову. Так, відповідач вказує, що у період з 17.03.2020 по 14.06.2020 орендоване приміщення не могло використовуватись, оскільки робота терміналу зупинялась, а у подальшому мала сплачуватись лише у розмірі 50%, оскільки це офісне приміщення.
03.09.2021 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу підготовчого засідання, якими:
- прийнято заяву відповідача про зміну підстав зустрічного позову;
- встановлено позивачу строк для подання заперечень з урахуванням зміни підстав зустрічного позову, а третій особі - для подання пояснень;
- продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів;
- оголошено перерву у підготовчому засіданні до 16:00 22.09.2021 (т.1 а.с.254-255).
Приймаючи заяву про зміну підстав зустрічного позову, суд виходив з того, що це є правом відповідача, що є позивачем за зустрічним позовом, яке ним реалізовано у строк, встановлений ч.3 ст.46 ГПК України - до закінчення підготовчого засідання.
Строк підготовчого провадження судом продовжено на підставі ч.3 ст.177 ГПК України, оскільки це необхідно для забезпечення учасникам справи реалізації їх процесуальних прав та вирішенні всіх питань, визначених ч.2 ст.182 ГПК України, які необхідні для повного та об'єктивного вирішення спору.
13.09.2021 від позивача, у встановлений судом строк, надійшли заперечення на відзив з урахуванням заяви про зміну підстав позову (т.2 а.с.1-13), у яких позивач вказує, що:
- вимоги щодо сплати орендної плати стосуються періоду з серпня 2020 року по березень 2021 року, тому посилання на запровадженні обмеження у період з 17.03.2020 по 14.06.2020 не можуть бути прийняті до уваги;
- сторонами не внесено зміни до договору №1951 від 13.03.2017 щодо розміру орендної плати у зв'язку із постановою Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020;
- орендоване майно передано в оренду з метою розміщення кас з продажу авіаквитків, таким чином доводи відповідача щодо використання його для офісу не відповідають дійсності (т.2 а.с.1-13).
21.09.2021 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у даній справі в якості співвідповідача РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях. Відповідач вказує, що така особа є орендодавцем за договором №1951 від 13.03.2017, на підставі якого сплачується орендна плата та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 вирішує питання щодо зменшення орендної плати (т.1 а.с.21-22).
22.09.2021 у підготовчому засіданні постановлено ухвали, що занесені до протоколу підготовчого засідання, якими:
- відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ “Інтеравіа” про залучення до участі у даній справі за зустрічним позовом в якості співвідповідача РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях;
- закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12:30 01.10.2021 (т.2 а.с.23-25).
Відмовляючи у задоволенні клопотання ТОВ “Інтеравіа” про залучення до участі співвідповідача, суд виходив з наступного.
В силу ч.1 ст.48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
У даній справі відповідачем є саме ТОВ «Інтеравіа», яке заявило зустрічні вимоги до позивача у справі. РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях не заявляло вимог у даній справі та не є позивачем у ній.
Між тим, в силу ч.2 ст.180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Отже, у порядку, визначеному ст.180 ГПК України, заявляються вимоги у вже відкритому провадженні, які не є самостійними, а протиставлені вимогам первісного позову та розглядаються разом з такими вимогами. Поряд з цим, відповідач не позбавлений права заявити відповідні вимоги у загальному порядку - шляхом подання окремого позову.
01.10.2021 в судовому засіданні постановлено ухвалу, що занесена до протоколу судового засідання, якою оголошено перерву в судовому засіданні до 15:20 11.10.2021 (т.2 а.с.31-33).
05.10.2021 відповідачем ТОВ “Інтеравіа” подані додаткові пояснення, які стосуються судової практики щодо застосування норм постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 у подібних правовідносинах (т.2 а.с.38-40).
Позивач у справі не заперечував щодо прийняття відповідних додаткових пояснень.
Позивач під час розгляду по суті заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а у задоволенні зустрічних вимог відмовити, відповідач - підтримав зустрічні вимоги та просив їх задовольнити, відмовивши у задоволенні вимог первісного позову.
Заслухавши пояснення представників учасників, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.
13.03.2017 між РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець) та ТОВ “Інтеравіа” (орендар) укладено договір оренди №1951 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (т.1 а.с.21-28, далі - договір).
Відповідно до умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме майно - приміщення №170 площею 10,4 кв.м та приміщення №174 площею 8.2 кв.м на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. 47578), що розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт. Об'єкт оренди перебуває на балансі ДП “МА “Бориспіль” та його вартість за незалежною оцінкою станом на 29.02.2020 становить 1 779534грн без урахування ПДВ (п. 1.1 договору в редакції додаткового договору №4 від 05.06.2020 (т.1 а.с.35).
Згідно п. 1.2 договору вказане майно передається в оренду з метою розміщення кас з продажу авіаквитків.
В силу п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.
У відповідності до п. 3.1 вказаного договору в редакції додаткового договору №4 від 05.06.2021 (т.1 а.с.35), орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за перший (базовий) місяць оренди серпень 2016 року - 22 244,18грн.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 3.6 договору оренда плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у такому співвідношенні - 70% до державного бюджету, 30% - балансоутримувачу щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до п.п. 3.7, 3.8 договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавством України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов'язання включно.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, що передбачено п.3.8 договору.
Також, п.5.12 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний протягом 15 робочих днів після підписання договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, відшкодування податку на землю.
Згідно п. 10.1 вказаний договір укладено строком на 1 рік та діє з 13.03.2017 по 12.03.2018 включно.
Відповідно до акту приймання-передачі від 13.03.2017 майно, визначене вказаним договором, передано орендодавцем орендарю за погодженням з балансоутримувачем - позивачем у справі(т.1 а.с.30).
Крім того, 02.04.2018 сторонами такого договору укладено додатковий договір №1 між 02.04.2018, яким продовжено строк дії договору на один рік - до 12.03.2019. Окрім того, таким додатковим договором відповідач та третя особа домовились про те, що його положення застосовуються до відносин сторін, які виникли з 13.03.2018 (т.1 а.с.31).
Додатковим договором №2 від 21.02.2019 його сторони погодили продовжити строк дії договору на один рік - до 12.03.2020 включно та розповсюдити положення вказаного договору на відносини, які виникли з 13.03.2019 (т.1 а.с.32).
Додатковим договором №3 від 09.12.2019 відповідачем та третьою особою внесені зміни до найменування орендодавця, враховуючи його реорганізацію (т.1 а.с.33-34).
Додатковим договором №4 від 05.06.2020 сторони такого договору, окрім змін до п.п. 1.1, 3.1 договору щодо вартості майна та розміру орендної плати за базовий місяць оренди, також погодили продовжити строк дії договору на 1 рік - до 12.03.2021 та розповсюдили положення вказаного додаткового договору до відносин сторін, які виникли з 13.03.2020 (т.1 а.с.35).
Як зазначає позивач, ним виставлено відповідачу для оплати орендної плати за договором рахунки за період з серпня 2020 року по березень 2021 року (т.1 а.с.38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52), а також надані складені та підписані акти приймання-здачі виконаних робіт (т.1 а.с.39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53).
Факти отримання рахунків та актів позивачем підтверджуються реєстрами виданих/отриманих оригіналів документів за відповідний період, підписаних від імені відповідача особою, повноваження якої під час розгляду справи відповідачем не оспорювались (т.1 а.с.54-61). Заперечень щодо наявності повноважень у заявах по суті не висловлено. При цьому, відповідач зазначив, що відповідні акти підписані ним із запереченнями, які висловлені у окремих листах, адресованих позивачу та третій особі (т.1 а.с.118-167,170-183). Доказів направлення позивачу відповідних листів позивач не надав. Факти направлення листів відповідача від 17.04.2020 №01-10.1-194, 19.05.2020 №01-10.1-228, 15.06.2020 №01-10.1-256, 19.08.2020 №01-10.1-363 підтверджується копіями відповідей ДП «МА «Бориспіль» на такі листи (т.1 а.с.168-169).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що відповідач не здійснив оплату орендної плати за відповідний період.
Водночас, як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідачем 20.05.2021 сплачено позивачу як балансоутримувачу повністю орендну плати в частині, яка підлягала перерахуванню балансоутримувачу - 30% за спірний період - серпень 2020 року - березень 2021 року з посланням в призначені платежу на виставлені позивачем рахунки, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.107-114). Матеріали справи свідчать, що така оплата здійснена до надходження позову до суду - 26.05.2021 (здано до канцелярії суду) та відкриття провадження за ним у даній справі - 31.05.2021, про що позивач суд не повідомив. Поряд з цим, в судовому засіданні позивач підтвердив надходження оплати, однак, від заявлених вимог в частині стягнення 93 262,95грн основного боргу не відмовився та продовжував їх підтримувати, тому відповідні вимоги розглядались судом по суті, також зважаючи на відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки задоволення відповідних вимог позивача відповідачем мало місце до звернення до суду з позовом, а не після звернення до суду і на момент звернення до суду відповідні зобов'язання є припиненими.
У задоволенні відповідних вимог суд відмовляє, враховуючи наступне.
Укладений договорів з урахуванням змін і доповнень до нього додатковими угодами є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, що укладений відповідачем та третьою особою, є підставою для виникнення прав та обов'язків у таких осіб, а також прав у позивача, враховуючи умови такого договору, що передбачають виконання обов'язку відповідачем щодо сплати частини орендної плати на користь позивача як балансоутримувача приміщення.
Так, відповідно до ч.1 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. При цьому, як передбачено ч.2 такої статті виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Отже, позивач як особа, на користь якої сплачується частина орендної плати, має право вимагати від відповідача виконання відповідного обов'язку.
Укладений сторонами договір за своєю природою є договором оренди.
Як встановлено ч.1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, в силу ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Оскільки орендоване майно є державною власністю до спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які є спеціальними, оскільки регулюють відносин, пов'язані з передачею саме державного та комунального майна в оренду.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 1 вказаного Закону оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Як визначено ч.3 ст.18 Закону, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, що також встановлено ст.286 ГК України.
Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до ч.2 ст.286 ГК України орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.
Згідно з ч.6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Окрім того, п.14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов'язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
Також відповідним пунктом установлено, що ця норма не поширюється на суб'єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.
Заперечуючи щодо заявлених вимог в частині стягнення основного боргу з орендної плати, відповідач, хоч і виконав відповідне зобов'язання щодо сплати орендної плати в частині, яка належала до сплати позивачу як балансоутримувачу орендованого майна, однак, наполягав на безпідставності вимог позивача та звільнення від такого обов'язку, а також заперечував щодо наявності у нього такого обов'язку у відповідному обсязі.
Суд погоджується з обгрунтованістю доводів відповідача про відсутність обов'язку сплачувати балансоутримувачу орендну плату за період, у якій орендоване майно не могло бути використано з метою, визначеною у договорі - роботи каси з продажу авіаквитків внаслідок запровадження карантинних заборон та обмежень в силу ч.6 ст.762 ЦК України та у відповідності з п.14 Прикінцевих положень ЦК України.
Однак, у даній справі позивач не вимагає від відповідача оплати орендної плати за період з 18.03.2020 по 14.06.2020 - у період, коли робота терміналу «D» аеропорту «Бориспіль», де розміщене орендоване приміщення, була зупинена, що унеможливило використання майна з метою, для якої таке майно передавалось в оренду. Так, як вбачається з листа ДП «МА «Бориспіль» від 09.06.2020 №01-22-219 вирішено відновити роботу терміналу «D» з 14.06.2020.
Поряд з цим, звертаючись до суду з зустрічним позовом відповідач просив визнати за ним право на звільнення від орендної плати з ПДВ, нарахованої з 12.03.2020 по 31.05.2021 згідно з договором №1951 від 13.03.2017.
Розглядаючи такі вимоги, суд не встановив порушення суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу відповідача з огляду на таке.
Так, на території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” з 12.03.2020 до 03.04.2020 запроваджено карантин, дія якого неодноразово продовжувалась.
В силу постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 31.12.2021 на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626), 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» (далі - постанова №611), установлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786, здійснюється у розмірі:
- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
У відповідності до п. 2 вказаної постанови, орендодавцям державного майна постановлено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
Отже, зважаючи на п.2 такої постанови, її норми мають зворотну силу у часі і розповсюджують свою дію на відносини, які існували до її прийняття.
Зокрема, в силу п.3 додатку №1 до такої постанови до орендарів які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном, віднесені орендарі, які орендують приміщення з метою здійснення туроператорської та турагентської діяльності.
Разом, з тим, суд не може погодитись з твердженням відповідача про те, що в силу відповідної норми, він звільнений від сплати на користь позивача як балансоутримувача орендованого майна орендної плати.
Так, приміщення передано в оренду за вищевказаним договором відповідачу для розміщення каси з продажу авіаквитів, а не для туроператорської або турагентської діяльності. При цьому, діяльність ТОВ «Інтеравіа» з продажу квитків, переоформленню проїзної та супутньої документації не може вважатись турагенською діяльністю, як помилково вважає відповідач, з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 Закону України «Про туризм» туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.
При цьому, згідно ч. 1 вказаного Закону:
туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);
супутні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;
характерні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам.
Поряд з цим, приміщення передано в оренду не для здійснення комплексу відповідних послуг, які створюють туристичний продукт, а лише для роботи каси з продажу авіаквитків. Отже, саме в орендованому приміщенні відповідач не здійснює турагентську діяльність. Також, відповідач не є туроператором.
Згідно додатку №2 до постанови №611 для орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення, зокрема, офісних приміщень в аеропортах, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків.
На відповідну обставину посилається відповідач, стверджуючи про те, що нарахування орендної плати за договором мало здійснюватись у спірний період у розмірі 50%.
Однак, такі твердження хибні, оскільки за договором орендоване майно не передавалось для розміщення офісу. При цьому, посилання відповідача на те, що відповідно до абзацу 7 п.8 розділу 1 Авіаційних правил України «Правила сертифікації суб'єктів, що надають агентські послуги з продажу повітряних перевезень» (далі - Авіаціні правила), затверджених наказом Державіаслужби від 15.03.2018 №231, приміщення, в якому здійснюється бронювання та продаж повітряних перевезень має назву «офіс з продажу», не можуть бути взяті до уваги.
Так, вищевказаним пунктом розділу 1 Авіаційних правил дано визначення термін «офіс з продажу», який застосовується саме у відповідному нормативному акті, отже, надане тлумачення не розкриває терміну «офісне приміщення», яке вжите у додатках до постанови №611.
Проте, суд не вважає повністю обгрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача орендованої плати за спірний період (серпень 2020 року - березень 2021 року) в частині, що підлягає сплаті орендарю у заявленому розмірі - 93262,95грн з наступних підстав.
Згідно додатку №3 до постанови №611 до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків, віднесені орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів, зокрема, торговельних об'єктів.
Оскільки приміщення за договором оренди передавалось під розміщення каси з продажу авіаквитків, тобто з метою продажу у відповідному приміщенні послуги з авіаперевезення та супутніх послуг, зважаючи на відповідні положення щодо нарахування орендної плати на період карантину у розмірі 25% у випадку використання орендованого приміщення для розміщення торговельного об'єкту, орендна плата відповідачу мала нараховуватись у розмірі 25% від визначеної у договорі.
Посилання позивача на те, що зміна розміру орендної плати потребує внесення змін до договору безпідставні, оскільки постанова №611 містить імперативний припис уповноваженого органу для орендодавців щодо нарахування орендної плати за оренду державного майна у меншому розмірі, ніж узгоджено у договорі та не потребує обов'язкового внесення змін до договору.
Так, в силу ст.1 Закону України «Про управління об'єктами державної власностиі», управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до пп. «п» п.18 ч.2 ст.5 такого Закону до повноважень Кабінету Міністрів України належить визначення порядку передачі майна в оренду.
Однак, судом встановлено, що відповідач здійснив сплату орендної плати у повному обсязі до відкриття провадження у справі та подання позову позивачем. При цьому, право відповідача на сплату орендної плату у розмірі, визначеному постановою №611, порушено позивачем не було, оскільки вчинення відповідної дії - сплата орендної плату у повному розмірі залежало виключно від волі відповідача, хоча відповідач міг утриматись від відповідної дії. Отже, становище, у якому опинився відповідач повністю залежало від нього у даному випадку. Таким чином, його суб'єктивне матеріальне право, визначене постановою №611, щодо оплати орендної плати у розмірі 25% відповідачем не порушено.
Також слід зазначити, що обраний відповідачем спосіб захисту - адресована суду вимога щодо звільнення його від сплати орендної плати, так само і встановлення, що орендна плата мала сплачуватись у іншому розмірі, ніж визначено договором, є невірним. Право не сплачувати орендну плату та право на сплату орендної плати у меншому розмірі визначено відповідними нормами права, які пов'язуються виникнення відповідного суб'єктивного матеріального права орендаря з наявністю певних юридичних фактів. При цьому, суд не звільняє від сплати орендної плати та не встановлює її розміру, а лише у рішенні констатує наявність сукупності юридичних фактів, з якими норми права пов'язують виникнення такого права та вживає заходів щодо поновлення відповідного права, у разі його порушення, що у даному випадку не має місця.
У випадку, якщо оплата орендної плати у повному обсязі здійснена відповідачем помилково, належним способом захисту його права отримати безпідставно набуті грошові кошти (частину сплаченої орендної плати) є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених понад 25% від частини орендної плати що підлягає сплаті балансоутримувачу - позивачу у справі (30%).
Так, в силу ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ч.2 такої статті положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Окрім того, слід зазначити, що у зустрічному позові відповідач вимагає звільнення його від орендної плати, отримувачем частини якої не є позивач. Так, п. 3.6 договору передбачено, що оренда плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні: 70% - до державного бюджету, 30% - балансоутримувачу. Отже, позивач не є належним відповідачем за вимогами зустрічного позову в частині звільнення від сплати частини орендної плати - 70%. Належним відповідачем за такою вимогою є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке не є позивачем за первісним позовом.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову ТОВ “Інтеравіа” до ДП “МА “Бориспіль” про визнання права на звільнення від сплати орендної плати, нарахованої з 12.03.2020 до 31.05.2021 згідно з договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1951 від 13.03.2017 та у задоволенні вимог первісного позову в частині стягнення орендної плати у розмірі 93262,95грн, від яких позивач не відмовився у встановленому порядку, хоча орендна плата у відповідному розмірі сплачена відповідачем до подання позову та відкриття провадження за ним у справі.
При цьому, у суду відсутні підстави для закриття провадження у даній справі в частині стягнення 93262,95грн основного боргу.
Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідна норма застосовується у разі якщо предмет спору існував, однак, з якихось причин був вичерпаний до розгляду вимог по суті. Однак, у даному випадку на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом - 26.05.2021, відповідач вже добровільно сплатив орендну плату.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 009,29грн - 3% річних та 3 703,45грн та 3703,45грн втрат від інфляції, нарахованих за період з 16.09.2020 по 13.05.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки сплата орендної плати здійснена відповідачем лише 20.05.2021 - з пропущенням строку, встановленого п.3.6 договору, у відповідача виник обов'язок на вимогу позивача, який є кредитором у відповідному зобов'язанні в частині сплати 30% орендної плати, передбаченої договором, сплатити 3% річних та втрати від інфляції.
Однак, суд вважає заявлені позивачем вимоги у відповідній частині такими, що підлягають задоволенню лише частково.
Так, розмір втрат від інфляції та 3% річних розраховані позивачем з урахуванням 30% орендної плати у розмірі, визначеному договором, без врахування положень постанови №611 - щодо нарахування орендної плати у розмірі 25% від встановленого договором розміру на період карантину.
За розрахунком суду, враховуючи розмір орендної плати та її відсоток, що підлягав сплаті відповідачем позивачу (30%), а також її зменшення до 25% відповідно до постанови №611 (складає за спірний період оренди серпень 2020 року - квітень 2021 року загальний розмір 23315,74грн), враховуючи період прострочення кожного місячного періоду сплати орендної плати, 3% річних складають - 252,32грн, а втрати від інфляції - 925,86грн. Отже, відповідні вимоги суд задовольняє у зазначеному розмірі, а у задоволенні позову в частині стягнення 756,97грн - 3% річних та 2777,59грн - втрат від інфляції - відмовляє.
Крім того, вимоги позивача про стягнення з відповідача у зв'язку з порушенням строку оплати орендної плати 4341,50грн пені, нарахованої за період з 16.09.2020 по 13.05.2021, а також 9 326,30грн штрафу підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу чч. 2, 3 вказаної статті, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено і ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Поряд з цим, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п.3.7 договору його сторонами визначено, що у разі прострочення сплати орендної плати вона стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п.3.6 співвідношенні з урахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов'язання включно.
Отже, договором погоджено нарахування пені понад строк, встановлений ч. 6 ст.232 ГК України.
Також, п.3.8 договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Таким чином, зважаючи на порушення зобов'язання в частині сплати орендної плати у встановлений договором строк, а також враховуючи, що порушення строку оплату за частиною платежів періоду мало місце більше ніж три місяці, вимоги позивача щодо стягнення пені та штрафу є мотивованими.
Разом з тим, суд не погоджується з розміром таких вимог, оскільки їх розмір визначено з урахуванням розміру орендної плати без застосування постанови №611.
За розрахунком суду, враховуючи дійсний розмір боргу з орендної плати, період прострочення та строк виконання зобов'язання з оплати орендної плати, розмір пені складає 1085,16грн, а штрафу - 2331,58грн. В частині задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3256,34грн пені, 6994,72грн штрафу, суд відмовляє.
Задовольняючи частково вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу, суд відхилив посилання відповідача на відсутність у позивача, який не стороною договору, права вимагати сплати пені та штрафу.
Як вже зазначалось у даному рішенні, договір, який укладено між відповідачем та третьої особою, передбачає виникнення у позивача права вимагати від відповідача виконання зобов'язання в частині сплати 30% орендної плати, оскільки у відповідній частині такий договір є укладеним на позивача, а, отже, і додаткового зобов'язання, у разі прострочення основного, у вигляді сплати пені та штрафу.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті первісного позову судовим збором, враховуючи його часткове задоволення, підлягають частковому відшкодування позивачу за рахунок відповідача, а саме у розмірі 93,43грн - пропорційно розміру задоволених вимог, а витрати відповідача на оплату зустрічного позову судовим збором, враховуючи відмову в задоволенні таких вимог - покладенню на відповідача (за первісним позовом).
У першій заяві по суті - зустрічному позові відповідач також вказував, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції складає 30 000грн. Однак, до закінчення судових дебатів у справі відповідач не подав заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не подав доказів їх понесення та не повідомив про неможливість їх подання з поважних причин до закінчення судових дебатів та намір їх подати після прийняття рішення у справі у встановлений законом строк. З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстав для розподілу відповідних витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеравіа” (ідентифікаційний код 33240887; 01034, м. Київ, вул. Лисенка, 4) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (ідентифікаційний код 20572069; 08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7) 252,32грн - 3% річних, 925,86грн втрат від інфляції, 1085,16грн пені, 2331,58грн штрафу, а також 93,43грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. Відмовити у задоволенні вимог первісного позову в частині стягнення 93262,95грн основного боргу, 756,97грн - 3% річних, 2777,59грн - втрат від інфляції, 3256,34грн пені, 6994,72грн штрафу.
4. Відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеравіа” до Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” про визнання права на звільнення від сплати орендної плати, нарахованої з 12.03.2020 до 31.05.2021 згідно з договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1951 від 13.03.2017.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03.11.2021.
Суддя А.Р. Ейвазова