Справа № 686/20067/21
Провадження № 22-ц/4820/1578/21
02 листопада 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Купельського А.В. (суддя-доповідач),
Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2021 року про повернення заяви про забезпечення позову (суддя Салоїд Н.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРОКРЕДИТ», треті особи - приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Банадига Володимир Васильович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2021 року повернуто ОСОБА_1 його заяву про забезпечення позову.
Не погоджуючись з цією ухвалою, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить її скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вважає вказану ухвалу незаконною, такою, що порушує його права та законні інтереси.
Посилається на те, що в тексті заяви про забезпечення позову він надав обґрунтування, чому він як позивач, звільнений від сплати судового збору, а саме у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відзиву на апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду від учасників справи не надходило.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків, а саме: надати суду апеляційної інстанції докази на підтвердження укладення кредитного договору на споживчі потреби або сплатити судовий збір у розмірі 454 грн. на зазначений розрахунковий рахунок.
На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 подав суду заяву, у якій зазначив, що жодних кредитних договорів з ТОВ «ЦЕНТРОКРЕДИТ» не підписував, тому надати такий документ суду не має можливості.
Крім того, у заяві зауважує, що він не був та не є на дату укладення кредитного договору суб'єктом підприємницької діяльності чи самозайнятою особою, тому міг вступити в договірні відносини за кредитним договором лише як фізична особа.
Справа розглядається в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
В силу ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у такому випадку судове засідання не проводиться, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що у 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, просив суд визнати виконавчий напис №29213, вчинений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. 16.03.2021 щодо звернення стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором МК-77718002375 від 01.03.2018 на загальну суму 3457 грн., таким, що не підлягає виконанню (а. с. 2-9).
Того ж дня ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову (а. с. 14).
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що існує потреба у забезпеченні позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу №29213, який оскаржується в судовому порядку, оскільки якщо цього не зробити - то в подальшому на доходи позивача буде звертатись стягнення. У заяві ОСОБА_1 також обґрунтував свою позицію щодо звільнення його від сплати судового збору тим, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, та просив його звільнити від таких судових витрат.
25 серпня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд заяву про забезпечення позову повернув заявнику.
Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з того, що за загальним правилом заявник зобов'язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази. Крім того, за подання заяви про забезпечення позову заявник судового збору не сплатив.
Однак, з таким висновком не погоджується Хмельницький апеляційний суд.
Так, згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Зміст і форма заяви про забезпечення позову, а також інші вимоги до неї визначені статтею 151 ЦПК України.
Згідно із положеннями частини першої вказаної статті заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, у тому числі, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, предмет і ціну позову, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, необхідні для вирішення питання про забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору.
При цьому порядок розгляду заяви про забезпечення позову врегульований статтею 153 ЦПК України, зокрема частиною 9 якої визначено, що суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Проте, у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Тлумачення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції при пред'явленні позову, що пов'язаний з порушенням прав споживача, але й при поданні заяв про забезпечення доказів або забезпечення такого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18).
При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №643/2870/18 та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Право на справедливий судовий розгляд закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції формально підійшов до перевірки відповідності заяви про забезпечення позову вимогам частини першої статті 151 ЦПК України, не з'ясував характер спірних правовідносин та предмет позовних вимог, які заявлено позивачем, не звернув уваги на те, що заявник звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог закону (ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
За таких обставин вказана заява про забезпечення позову могла бути вирішена по суті без застосування наслідків, передбачених частиною десятою статті 153 ЦПК України, оскільки заява не містила недоліків, за яких суд повинен її повернути заявнику.
В силу п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вищевикладеного, Хмельницький апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення заяви про забезпечення позову заявнику є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2021 року скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне судове рішення складено 2 листопада 2021 року.
Судді А.В. Купельський
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк