61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
20.10.2021 Справа № 905/994/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Устимової А.М.,
за участю секретаря судового засідання Вовк М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ»
до відповідача 1: Фізичної особі-підприємця Боровика Володимира Валерійовича
відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «І-ТРЕВЕЛС»
про: зобов'язання припинити незаконні пасажирські перевезення та заборону здійснювати продаж квитків
за участю уповноважених представників сторін:
від позивача: Франковський Є.В. (адвокат на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 12.03.2019 серія ЗП №002100; договору №26/2-05 від 26.05.2021);
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача2: Денисюк Н.О., ордер 09925, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЖТ №001177 від 29.05.2020
01.06.2021 Акціонерне товариство «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ» (далів - АТ «ХПАС») звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1 Фізичної особі-підприємця Боровика Володимира Валерійовича (далі - ФОП Боровик В.В.), відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «І-ТРЕВЕЛС» (далі - ТОВ «І-ТРЕВЕЛС»), в якому просить зобов'язати відповідача 1 припинити незаконні пасажирські перевезення на міжміському міжобласному маршруті загального користування «м.Харків-м.Маріуполь», заборонити відповідачу 2 здійснювати продаж квитків на проїзд за незаконним міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м.Харків-м.Маріуполь», перевезення за яким виконуються відповідачем 1 без отримання дозвільних документів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснення відповідачем 1 пасажирських перевезень за міжміським міжобласним маршрутом загального користування «Харків - Маріуполь» без отримання дозволу на такі перевезення та продаж відповідачем 2 квитків на проїзд за вказаним маршрутом.
Процедура провадження у справі у господарському суді
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2021 для розгляду даної справи визначена суддя Устимова А.М.
Ухвалою від 07.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №905/994/21, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.07.2021 року.
Ухвалою суду від 01.07.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 13.08.2021 року.
Ухвалою від 13.08.2021відкладено підготовче засідання на 26.08.2021.
Ухвалою від 26.08.2021 відкладено підготовче засідання на 07.09.2021.
Ухвалою від 07.09.2021 відкладено підготовче засідання на 21.09.2021.
Ухвалою від 21.09.2021 закрито підготовче провадження у справі №905/994/21 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.10.2021.
Ухвалою від 13.10.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 20.10.2021 о 10:00 год.
18.10.2021 електронною поштою до суду від відповідача 2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, скріплена кваліфікованим електронним підписом.
Ухвалою від 18.10.2021 заява відповідача 2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволена.
19.10.2021 електронною поштою до суду від представника відповідача1 надійшла заява, в якій останній просить судове засідання з розгляду справи №905/994/21 по суті, призначене 20.10.2021 о 10:00, провести за відсутності відповідача1 та його представника адвоката Косенка Сергія Сергійовича; відмовити АТ «ХПАС» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд у судовому засіданні 20.10.2021 задовольнив клопотання відповідача 1 про проведення судового засідання без його участі або участі його представника.
Судом заслухано вступне слово представника позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, які зазначені у заявах по суті справи та наступних письмових поясненнях, пояснив, що порушення його права полягає в недоотриманні грошових коштів в якості автостанційного збору як від відповідача 1 безпосередньо, оскільки ним здійснюються перевезення за відсутності належного дозволу та без укладання договору з автостанцією, який є обов'язковими, так і внаслідок втрат автостанції обсягу автостанційного збору, яке витікає з зменшення пасажиропотоку перевізників, що діють на підставі дозволів та договору з автостанцією, оскільки частину пасажирів, які мають бажання їхати за маршрутом «м.Харків - м.Маріуполь», перевозить відповідач 1, щодо дій відповідача 2, позивач вказав, що їх слід розглядати у сукупності з діями відповідача 1, оскільки перевезенню передує придбання квитка на таке незаконне перевезення, яке забезпечує відповідач 2, як наслідок, діями відповідача 2 також порушуються інтереси позивача; вказав, що позивач як підприємство, що об'єднує автостанції, є монополістом на території Харківської області, впродовж маршруту автостанції інших підприємств відсутні, одночасно у місті Харкові таким монополістом не являється, існують інші автостанції, з яких у м.Харків також здійснюється перевезення за маршрутом Харків-Маріуполь, заявив в усне клопотання про подання доказів щодо розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду згідно ч.8 ст.129 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).
Представник відповідача 2 з'явився у судове засідання 20.10.2021 особисто, відеоконференція, яка передбачалась за ухвалою суду від 18.10.2021 не проведена внаслідок відсутності такої потреби. У судовому засіданні 20.10.2021 представник відповідача 2 подав суду письмові заяву про подання доказів щодо розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду згідно ч.8 ст.129 ЦК України.
Представник відповідача 2 в рамках вступного слова проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, які зазначені у заявах по суті справи та наступних письмових поясненнях, зазначив, що підприємство підтримує правову позицію відповідача 1 щодо того, що перевезення, які здійснювались останнім є нерегулярними, тому наявність будь-яких дозволів, окрім ліцензії не потрібна; відповідач 1 має належну ліцензію; вона наявна у відкритому доступі, перевірена відповідачем 2 під час укладання агентського договору, відповідач 2 не має права вимагати від відповідача1 дозвільних документів, оскільки таке право мають тільки спеціальні державні органи, які уповноважені на це законом; договір між відповідачами є рамковим, тому перелік конкретних маршрутів, за якими здійснює перевезення зазначає відповідач 1; агент не є стороною договору перевезення, надає перевізнику виключно доступ до відповідної платформи, на останній розміщує інформацію щодо перевезення, на агента покладено обов'язок формування квитка та прийняття оплати. Крім того, представник відповідача 2 вказав, що позивач не довів наявності порушеного права, не вказав норми права, якій суперечить діяльність відповідача 2, спосіб захисту, який обраний позивачем не є ефективним, оскільки у разі заборони відповідачу 2 продавати квитки, перевізник має право самостійно продавати такі квитки або укласти договір з іншим агентом, позивач не є монополістом у відповідній сфері на території м.Харкова.
Судом у судовому засіданні 20.10.2021 здійснено дослідження доказів у справі, та проведено судові дебати, під час яких уповноважені представники сторін підтвердили свої позиції, викладені у заявах по суті справи та оголошені у вступному слові. Суд зазначає, що у ході дебатів під час промови відповідача 2 останній вказав, що письмові копії електронних доказів (скріншоти з сайту busfor.ua), не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки відсутні їх оригінали або копії у вигляді електронних доказів, які б були засвідчені електронним підписом уповноваженої особи, що їх подає до суду.
Ухвалення рішення суду відбулось у нарадчій кімнаті у порядку ст.ст.219-220 ГПК України.
Позиція учасників процесу
АТ «ХПАС» в обґрунтування заявлених вимог зазначило, що обов'язковою передумовою здійснення регулярних пасажирських перевезень, серед іншого, є укладення договору з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, або отримання їх дозволу за встановленою формою, з інформації, розміщеної на сайті https://busfor.ua позивачу стало відомо, що на регулярній основі відповідачем 2 здійснюється реалізація квитків на проїзд за міжміським міжобласним маршрутом «м.Харків-м.Маріуполь» о 07 год. 30 хв. з місцем відправлення у м. Харкові - зупинка Залізничний вокзал «Південний», біля «МакДональдз», м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 57, ознайомившись з переліком затверджених маршрутів загального користування у міжобласному сполученні (https://dsht.uov.ua/nk/storinka/perelik-mizhoblasnyh-avtobusnyh-marshrutiv-zagalnogo-korystuvannya), позивачу стало відомо, що дозвіл на пасажирські перевезення за міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м. Харків - м. Маріуполь» відповідачу 1 не видавався, а відтак, здійснювані ним пасажирські перевезення є нелегальними та такими, що здійснюються всупереч чинному законодавству. Відповідач 2 в свою чергу, здійснює агентську діяльність від імені та за рахунок автобусного перевізника - відповідача 1, шляхом розміщення інформації про перевезення за посиланням https://busfor.ua/uk/agreement та продажу квитків за нелегальним маршрутом пасажирських перевезень «м.Харків-м.Маріуполь». Вказані дії з боку відповідачів, на думку позивача, порушують права та інтереси позивача, як автостанції з надання пасажирам послуг, пов'язаних з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам - послуг, пов'язаних з обов'язковим відправленням та прибуттям автобусів з автостанцій згідно з розкладом руху. Позивач вважає, що ефективним засобом захисту його порушених прав та інтересів є немайнова вимога щодо заборони здійснювати незаконні без отримання дозвільних документів пасажирські перевезення за міжміським міжобласним маршрутом загального користування «Харків-Маріуполь» відповідачу 1 та встановлення заборони відповідачу 2 на продаж квитків на такі перевезення.
Також позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача понесені при зверненні з позовом до суду судові витрати зі сплати судового збору та витрати за надання правничої допомоги.
Підставність заявлених вимог позивач нормативно обґрунтовує посиланням на статті Конституції України, Закону України «Про автомобільний транспорт», ст.ст. 20, 224, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 2, 4, 5, 80, 123,124,162 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
На підтвердження зазначених обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: витягу з Статуту АТ «ХПАС», витягів з ЄДРПОУ щодо учасників справи, скріншотів з сайту https://busfor.ua, квитка від 26.05.2021, адвокатських запитів на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті та Міністерства інфраструктури України, ТОВ «І-ТРЕВЕЛС», доказів їх направлення, скарги АТ «ХПАС» на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті та Міністерства інфраструктури України, доказів її направлення, договору про надання правничої допомоги №26/2-905 від 26.05.2021, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №002100 від 12.03.2019, а також ордер №147719.
У подальшому заявою від 01.07.2020 позивач просив приєднати до матеріалів справи належним чином засвідчені копії відповіді Міністерства інфраструктури України №6935/37/10-21 від 07.06.2021, Державної служби України з безпеки на транспорті №3795/2.2/15-21 від 04.06.2021.
У відзиві на позовну заяву ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів порушення відповідачем 1 законодавства про автомобільний транспорт, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження встановлення Державної служби України з безпеки на транспорті як спеціального органу, уповноваженого на здійснення державного контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт, порушення відповідачем 1 законодавства про автомобільний транспорт.
Позовні вимоги до відповідача 2 є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки відповідач 2 надає перевізнику посередницькі послуги з оформлення продажу квитків, дана діяльність є законною, відповідач 2 як агент не несе відповідальності за дії відповідача1; відповідач 2 не порушував прав та інтересів позивача, заявлена позовна вимога до відповідача 2 не є ефективним способом захисту.
Зокрема, відносини між відповідачами регулюються умовами агентського договору №ПК-705-БВВ-04-12-20 від 04.12.2020 та угоди №АЛ -705-БВВ-04-12-20 про надання послуг з використання комп'ютерного програмного комплексу «GillBus» від 04.12.2020, що є дійсними на час розгляду справи, на підставі яких ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» здійснює комерційне посередництво та надає ФОП Боровику В.В. послуги з оформлення продажу квитків та їх повернення, надання доступу до відповідного комп'ютерного програмного комплексу. При цьому агентський договір є рамковим та не передбачає конкретного переліку маршрутів, цю інформацію перевізник самостійно розміщує на сайті, без узгодження з ТОВ «І-ТРЕВЕЛС». Останнє вважає, що за умовами договору не має права втручатись у господарську діяльність перевізника, пов'язану з визначенням конкретних маршрутів та здійсненням перевезень, наявність ліцензії на час укладання договору у відповідача 1 відповідачем 2 перевірена, наявність інших дозвільних документів ФОП Боровик В.В. гарантував за п.8.1 договору, тому будь-які наслідки порушення такого положення договору покладаються на перевізника, ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» розраховує на добросовісність останнього.
Відповідач 2 вказує, що продавцем квитків на пасажирські перевезення та особою, яка надає послуги з перевезення, є саме відповідач1, а не відповідач 2, який на підставі агентського договору продає квитки не від свого імені, а від імені відповідача 1, в його інтересах, під контролем і за рахунок відповідача 1.
Крім того, відповідач 2 вважає, що заборона ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» здійснювати агентську діяльність в частині продажу квитків не забезпечить реальне відновлення начебто порушених прав позивача, оскільки в разі задоволення такої позовної вимоги буде припинена лише діяльність з комерційного посередництва, однак, діяльність перевізника з продажу квитків не буде обмежена і він зможе і надалі реалізовувати такі квитки самостійно або через третіх осіб.
На підтвердження висловлених заперечень відповідач 2 надав суду належним чином засвідчені копії: агентського договору №ПК-705-БВВ-04-12-20 від 04.12.2020 та угоди №АЛ-705-БВВ-04-12-20 про надання послуг з використання комп'ютерного програмного комплексу «GillBus» від 04.12.2020, договору публічної оферти, а також надав роздруківки судової практики.
В якості правового обґрунтування відповідач 2 посилається на приписи ст.ст. 295,297 ГК України, ст.15 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997.
У відповіді на відзив відповідача 2 позивач з посиланням на п.1.3., пп. 2.1.3 - 2.1.4. пункту 2.1, пп.4.2,4.5, 7.2. - 7.3 агентського договору № ПК-705-БВВ-04-12-20 від 04.12.2020, п.п. 1.2,1.3. договору публічної оферти вказує, що саме відповідач 2 здійснює продаж квитків, відносини складаються між особою, що придбала квиток та ТОВ «І-ТРЕВЕЛС». Відповідач 2 провадить всі взаєморозрахунки з Перевізником самостійно здійснює повернення квитків та залишає собі агентську винагороду і сервісний збір, в разі повернення квитка перевізник все одно сплачує агенту належну агентську винагороду, таким чином
Позивач посилається, що відповідач 2 не ставить свою діяльність із продажу квитків у залежність наявності дозвільних документів на маршрут, що суперечить п.2.4.9. агентського договору, яким відповідач 1 та відповідач 2 визначають, що перевізник зобов'язаний надати копії ліцензій, дозволів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються договору, відповідачу 2. Крім того, інформація щодо наявності дозволів є у вільному доступі за посиланням https://dsbt.gov.ua/uk/storinka/perelik-rnizhoblasnvh-avtobusnyh-marshrutiv-zagalnogo-korystuvannya. Таким чином, відповідач 2 не мав права здійснювати реалізацію квитків відповідача 1 не перевіривши наявність дозволу на здійснення перевезень за міжобласним маршрутом «м.Харків - м.Маріуполь».
Дії ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» кваліфікуються позивачем як введення в оману споживача, заборона чого прямо передбачена приписами ч.3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач вбачає в діях відповідача 2 ознаки правопорушення, що визначене ст. 151 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» - поширення інформації, що вводить в оману.
Щодо порушеного права позивач зазначає, що всі відправлення автобусів за регулярними маршрутам повинні справлятися виключно з автостанцій, а укладення договорів з перевізниками, що здійснюють перевезення можливо тільки за наявності дозволу органів виконавчої влади на обслуговування маршрутів загального користування. Відсутність дозволу у перевізника унеможливлює укладення договору між перевізником та автостанцією. В свою чергу, за надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Отже, законні перевізники, які здійснюють перевезення за спірним маршрутом та позивач, як автостанція з якої повинне здійснюватися відправлення всіх автобусів несуть збитки у вигляді недоотриманого прибутку за недоотриманий розмір автостанційного збору.
У письмових поясненнях ФОП Боровик В.В. просить відмовити АТ «ХПАС» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що позивачем не наведено належного обґрунтування своїх позовних вимог щодо незаконності господарської діяльності ФОП Боровика В.В., яка нібито завдала шкоди його правам та інтересам, та не зазначено у чому конкретно полягає така шкода. На думку останнього, господарська діяльність ФОП Боровика В.В. ніяким чином не обмежувала та не перешкоджала позивачеві надавати послуги, визначені ст.36 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивачем не доведено здійснення відповідачем 1 саме регулярних пасажирських перевезень за напрямком «Харків-Маріуполь» оскільки надані ним роздруківки з сайту https://busfor.ua запропонованими датами рейсів (11.04.2021, 15.04.2021, 29.04.2021, 30.05.2021) не відповідають встановленому паспортом маршруту щоденному графіку руху.
ФОП Боровик В.В. на підставі агентського договору від 04.12.2020 року № ПК-705-БВВ-04-І2-20, через сайт https://busfor.ua висловлював необмеженому колу замовників транспортних послуг пропозицію на укладення договору на здійснення перевезень за запропонованими ним умовами, перевезення здійснював на підставі договорів із замовниками послуг, тому вважає, що здійснює саме нерегулярні пасажирські перевезення в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Окремо зазначив, що надані позивачем роздруківки з сайту https://busfor.ua не відповідають законодавчо встановленим вимогам для подання електронних доказів згідно ст.96 ГПК України, оскільки матеріали справи не містять копій відомостей з сайту засвідчених електронно цифровим підписом позивача.
У запереченнях на відповідь на відзив висловлена позиція відповідача 2,що відповідно до ч. 1 ст. 297 ГК України та умов агентського договору, договори перевезення, укладені за допомогою ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» від імені перевізників вважаються діями саме перевізника, а не агента, так як п. 1.6. агентського договору передбачено, що квиток (тобто результат оформлення агентом договору перевезення між перевізником та пасажиром) засвідчує укладення договору перевезення між Перевізником та особою, якій надається послуга з перевезення транспортним засобом. При цьому, п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту передбачено, що «продаж квитків здійснюється власником автостанції, автомобільним перевізником, водієм чи іншим суб'єктом господарювання, уповноваженим на це автомобільним перевізником чи власником автостанції. Тобто, перевізник має право самостійно продавати квитки на здійснювані ним пасажирські перевезення, в тому числі, за допомогою агента ТОВ «І-ТРЕВЕЛС», діяльність якого жодним чином не порушує законодавство про автомобільний транспорт.
Як вбачається зі скріншотів, долучених до позову, а також з умов договору публічної оферти, споживачам надано повну інформацію, яка вимагається ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» і яка була отримана ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» від перевізника, що виключає введення споживачів в оману.
В якості доказів відповідач 2 надав суду,зокрема, роздруківки з сайту позивача та відповідача 2.
У письмових поясненнях від 16.08.2021 позивач наводить приписи ст.36 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою визначено поняття автостанція, види обов'язкових послуг, що надаються пасажирам та перевізникам автостанціями.
У заяві від 06.09.2021 відповідач 1 надав витяг з переліку здобувачів ліцензій про отримання (розширення) ліцензій на право провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, щодо яких прийнято рішення про видачу (розширення) ліцензій, згідно якого ФОП Боровик В.В. має відповідну ліцензію, номер ліцензійної справи 26849, рішення про видачу затверджене наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 07.10.2020 №375.
У письмових поясненнях від 14.09.2021 позивач посилається, що згідно п. 1.8.4 Статуту АТ «ХПАС» до складу Товариства (без права юридичної особи) входять,зокрема, відокремлені виробничі структурні підрозділи (автостанції, касові та касово-диспетчерські пункти), розташовані в м. Харкові та Харківській області. По спірному маршруту до автостанцій, що є відокремленими підрозділами позивача входять Харківська автостанція № 1 в Харківській області, Харківська автостанція № 6 в Харківській області, Чугуївська автостанція в Харківській області, Ізюмська автостанція в Харківській області. На підтвердження належності автостанцій АТ «ХПАС» в напрямку Харків-Маріуполь, за яким здійснюється продаж квитків додатково надано відповідні Положення про відокремлені виробничі структурні підрозділи та свідоцтва про атестацію.
Позивач констатує, що автостанція має право на отримання плати за послуги, які нею надаються як пасажирам, так і перевізникам. Зазначена плата стягується у вигляді плати за послуги, які автостанція надає перевізнику (вартість послуг визначається у договорі, який укладається за правилами п. 116 Правил та ст. 32 ЗУ «Про автомобільний транспорт») та автостанційного збору, який включається до вартості квитка на проїзд відповідним маршрутом. При цьому автостанційний збір сплачується також і в тому випадку, коли квиток на автобусний рейс був придбаний не безпосередньо в касі автостанції, а у перевізника чи будь-якої третьої особи. З урахуванням того, що регулярні пасажирські перевезення на міжміських маршрутах в обов'язковому порядку мають здійснюватися з відповідної автостанції, - здійснення таких перевезень в обхід імперативної норми Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізником, який не має відповідних документів на перевезення пасажирів конкретним маршрутом, поза межами автостанцій з інших місць в м. Харкові, призводить до того, що скаржник недоотримує прибуток у вигляді автостанційного збору, який надходить йому від продажу квитків на автобусні рейси та у вигляді плати за послуги, які автостанція надає перевізнику за договором.
Виклад обставин справи, встановлених судом
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «ХПАС» є юридичною особою, яку зареєстровано 14.05.1991, основним видом діяльності якої визначено КВЕД 52.21 «Допоміжне обслуговування наземного транспорту», що передбачає, зокрема, надання послуг залізничних вокзалів, автобусних станцій, перевантажувальних товарних станцій.
В якості відокремлених підрозділів АТ «ХПАС» без права юридичної особи на території м.Харкова та Харківської області діють Харківська автостанція № 1, Харківська автостанція № 6 в Харківській області, Чугуївська автостанція, Ізюмська автостанція (в межах маршруту «м.Харків-м.Маріуполь»).
За ствердженням позивача, рух автобусів в межах маршруту «м.Харків-м.Маріуполь» здійснюється з автостанцій - Харківська автостанція № 1, Харківська автостанція № 6 та через проміжні автостанції Чугуївська автостанція, Ізюмська автостанція.
ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою, дата реєстрації 10.09.2007, основним видом діяльності якої визначено 79.90 «Надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність», що, у тому числі, визначає право на продаж квитків.
Боровик Володимир Валерійович з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є фізичною особою - підприємцем, дата реєстрації 22.07.2020, основним видом діяльності визначено 49.39 «Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у», що включає, у тому числі інші, види пасажирських перевезень: послуги рейсових автобусів з перевезень на далекі відстані, чартерні рейси, екскурсійні автоперевезення та інші послуги, які надаються на нерегулярній основі, перевезення автобусами в аеропорти та з аеропортів.
Фізичній особі-підприємцю Боровику Володимиру Валерійовичу на здійснення внутрішніх перевезень пасажирів автобусами Державною інспекцією України з безпеки наземного транспорту видана ліцензія, номер ліцензійної справи 26849, рішення про видачу затверджене наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 07.10.2020 №375, що підтверджується витягом з переліку здобувачів ліцензій про отримання (розширення) ліцензій на право провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, щодо яких прийнято рішення про видачу (розширення) ліцензій з офіційного сайту Державної служби України з безпеки на транспорті.
З інформації, розміщеної на сайті https://busfor.ua позивачу стало відомо, що на регулярній основі відповідачем 2 здійснюється реалізація квитків на проїзд за міжміським міжобласним маршрутом «м.Харків-м.Маріуполь» о 07 год. 30 хв. з місцем відправлення у м.Харкові - зупинка Залізничний вокзал «Південний», біля «МакДональдз», м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 57, прибуття 15:15 місце прибуття - м.Маруполь, зупинка «Супермаркет грація» бул.Шевченко, буд. 89/105.
ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» підтверджується, що у господарській діяльності останнє використовує сайт https://busfor.ua.
04.12.2020 між ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» (далі - агент ) та Фізичною особою-підприємцем Боровиком Володимиром Валерійовичем (далі - перевізник) укладено агентський договір №ПК-705-БВВ-04-12-20, за п. 1.1 якого визначено, агент, діючи від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок перевізника надає посередницькі послуги з оформлення продажу пасажирського перевезення/квитка (послуги), на умовах отримання у 100% розмірі попередньої оплати за квиток від споживача, що придбаває квиток, та здійснює оформлення повернення невикористаного перевезення (квитка) на умовах наданих перевізником з подальшим поверненням коштів споживачеві, а перевізник сплачує винагороду за надання послуг у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Послуги, що надаються Агентом за договором, визначені у п. 1.3 - за допомогою Глобальної Дистрибутивної Системи «Програмний комплекс «GillBus - GDS» (ПК), яка належить на правах власності агенту та являє собою набір інструкцій з'єднаний з базою даних, виражених у формі, здатної для зчитування комп'ютером, які приводять його в дію для забезпечення обміном інформації. У тому числі для обліку взаєморозрахунків між користувачами, виражена в об'єктному коді; шляхом оформлення продажу/повернення відповідного квитка, що генерується у ПК із подальшим відображенням і збереженням всіх даних у ПК.
При цьому, п.1.6 договору визначено, що квиток є проїзним документом, що засвідчує укладення договору перевезення між перевізником та особою, якій надається послуга з перевезення транспортним засобом (пасажир) і надає останньому право на одержання транспортних послуг.
У відповідності до п.1.7 договору ПК не є документом, але дані, сформовані в ПК, визнаються як беззастережні й обов'язкові до використання сторонами, а також є підставою для здійснення взаєморозрахунків між сторонами та формування первинних документів, передбачених договором.
Загальна ціна договору складається із суми агентської винагороди отриманої агентом за надання послуг перевізнику протягом всього строку дії договору (п.3.1 договору).
Згідно з пп.3.2, 3.3 договору агентська винагорода за цим договором становить 15% від вартості проїзду, до якої входить вартість за тарифом, страховий платіж та податок на додану вартість. Даний вид винагороди не призводить до подорожчання вартості квитка. Агентська винагорода нараховується і виплачується перевізником за кожен реалізований агентом квиток.
Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору кошти, отримані агентом в процесі надання послуг є транзитними і являються власністю перевізника, знаходяться у агента на збереженні до моменту перерахунку на рахунок перевізника. Агент акумулює отримані в процесі виконання умов договору транзитні грошові кошти і зберігає їх на своєму банківському рахунку до повного здійснення взаєморозрахунків із перевізником.
За змістом п.4.3 договору кошти отримані у якості сервісного збору є власністю агента.
Взаєморозрахунки сторони здійснюють в національній валюті України - гривні у безготівковій формі шляхом перерахування на банківський рахунок один одного (п.4.11 договору).
Умовами п.4.7 договору на агента покладено зобов'язання протягом 3 робочих днів після закінчення останнього розрахункового періоду за попередній календарний місяць направити на електронну адресу перевізника наступний пакет документів: звіт агента про отримані кошти/продані квитки за звітний період; акт наданих послуг на агентську винагороду за звітний період, що кореспондується з обов'язком перевізника протягом 3 робочих днів від дати отримання документів, у разі відсутності зауважень, підписати документи і направити їх агенту, що передбачений п.4.8 договору.
Зобов'язання перевізника надати копії ліцензій, дозволів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються договору, вбачається з п. 2.4.9 останнього.
При цьому, згідно п. 8.1 договору визначено, що перевізник гарантує, що отримав всі необхідні дозвільні документи на виконання рейсу, квитки на які реалізує в межах договору агент.
Пунктами 14.1, 14.2 договору визначено строк дії договору: договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020. У випадку, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору, жодна із сторін не виявить бажання розірвати його, договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік. Кількість таких пролонгацій - необмежена.
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, скріплений відтисками печаток підприємств, не є розірваним, у судовому порядку недійсним не визнавався.
04.12.2020 між ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» (далі - Компанія) та Фізичною особою-підприємцем Боровиком Володимиром Валерійовичем ( далі - Користувач) укладено угоду №АЛ -705-БВВ-04-12-20 про надання послуг з використання комп'ютерного програмного комплексу «GillBus» (далі - угода), за змістом п.1.1. якої Компанія в порядку та на умовах, визначених у цій угоді, надає Користувачу дозвіл на використання програмного комплексу «GillBus - GDS», «GillBus - IDS», «GillBus - STN» та «E - Travels On - line», а Користувач в порядку та на умовах, визначених у цій угоді, здійснює плату за використання ПК.
У відповідності з п. 1.3 угоди ПК застосовується при здійсненні підприємницької діяльності та надає можливість: управляти базою даних квитків; формувати звітну документацію; генерувати форму звітності відповідно до потреб користувачів; обліковувати операції з продажу/повернення квитків; формувати розклад рейсів; вести необхідні електронні реєстри. Доступ до ПК здійснюється через вебсайт без необхідності додаткового встановлення компонентів (п.1.4 Угоди).
Згідно п. 2.1 за цією угодою Користувачу надаються права з використання ПК як комплексу програмно - технічних та комунікаційних засобів по збору, зберіганню, обробці й розподіленню оперативної інформації про рейси Перевізника (місяць, тарифи, збори, умови тарифів та зборів), у томі числі для виконання процедур бронювання та реалізації місць, призначених для перевезення. При цьому, у п. 2.2. визначено, що під використанням ПК розуміються права на: використання інформації про розклад руху, тарифи, збори, пільги та іншу інформацію, необхідну для реалізації послуг з перевезення; зміну статусу послуги перевізника (заброньовано, продано, доступно, недоступно), отримання та використання інформації про зміну статусу послуги Перевізника (заброньовано, продано, доступно, недоступно) з метою реалізації послуг з перевезення, формування статистичної інформації про статус послуги Перевізника, а також звітів з проданих перевезень.
Право на використання ПК забезпечується наданням Користувачу логіну та паролю для отримання доступу до ПК через Інтернет або відповідної інтеграції через готові класи, процедур, функцій, структур і констант (АРІ).(п.2.4.1 угоди).
Підпунктом 8.8.1. Угоди визначено, що Користувач використовує інформацію про розклад руху, тарифи, збори, пільги та іншу інформацію розташовану в системі.
Пунктом 8.4 угоди визначені функції Компанії та встановлено, що ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» розташовує, супроводжує та редагує в системі повну деталізовану інформацію про рейси Перевізника, що включає: номер рейсу, розклад руху, дата виконання перевезення, тариф, пільги, збори та інше, згідно інформації наданій перевізником (п. 8.4.1 угоди).
Крім того, п. 8.7. угоди визначено, що у випадку внесення змін у інформацію про розклад руху, нумерацію місць, тарифи, збори, пільги та іншу інформацію, Компанія зобов'язана інформувати Користувача не менш ніж за 12 годин до набрання чинності даними змінами на рейсах перевізника по телефону або електронній пошті з підтвердженням про одержання повідомлення.
Згідно п.15.1 ця Угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до кінця календарного року, в якому він укладений.
Угода підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, скріплена відтисками печаток підприємств, не є розірваною, у судовому порядку недійсною не визнавалась.
На сайті https://busfor.ua розміщений Договір публічної оферти, за умовами якого керуючись ст. 633 ЦК України, відповідач 2 ( далі - Busfor) пропонує необмеженому колу осіб (далі - Користувач) укласти вказаний договір, з метою пошуку та/або придбання квитків за допомогою сайту busfor.ua, та/або додаткових сервісів Busfor.
За договором, Busfor надає послуги з пошуку відповідного Постачальника, у відповідності до дати, часу та напрямку обраного Користувачем, формування стиковок різних Постачальників, укладення договору перевезення (шляхом продажу/придбання Квитка), оформлення квитків різних Постачальників одним замовленням, попереднього продажу квитків, бронювання місць, замовлення квитка по телефону, переоформлення квитка, пошук оптимального розкладу за запитом Користувача, сервісне обслуговування користувача, у тому числі і цілодобову підтримку Користувача Центром сервісного обслуговування, додаткові послуги за запитами Користувача, а також попередньої оплати Квитка коштами отриманими від Користувача (далі Послуги). За Послуги, що надаються, Busfor отримує винагороду, що складається із суми коштів, що входять до вартості Квитка та визначені, як Агентська винагорода (оплачується Постачальником) та Сервісний збір (оплачується Користувачем). (пп.1.1, 1.2 ) Busfor, діючи як агент, від імені, за рахунок в інтересах Постачальника, за допомогою сайту, продає автобусне пасажирське перевезення (далі Квиток), спеціальні пропозиції, знижки та надає інформацію Постачальника. Кожне придбання Квитка окремо взятого Постачальника, підпорядковується правилам та умовам саме цього Постачальника і є невід'ємною частиною Договору.(п.п. 1.3, 1.4 )
Busfor має право, зокрема, діяти від імені Постачальника, в межах повноважень визначених договірними відносинами; укласти договір перевезення між Користувачем та Постачальником, на умовах та в спосіб визначений Постачальником /п. 2.3 Договору/.
За наслідками дослідження судом скріншотів з сайту https://busfor.ua, встановлено, що на вказаному сайті розміщена інформація щодо здійснення ФОП Боровик В.В. як перевізником автобусного перевезення за маршрутом «м.Харків-м.Маріуполь». Тип рейсу визначений як регулярний. Скріншоти містять ідентичну інформацію щодо маршруту та типу рейсу з визначенням дат: 11.04.2021, 15.04.2021, 29.04.2021, 30.05.2021 та часу відправлення та прибуття, а також вказаних місць відправлення та прибуття. Вартість квитка встановлена в 500грн.
Факт здійснення перевезень у вказані дати за означеним маршрутом відповідачем 1 фза текстом письмових пояснень не оспорюється.
Заперечення відповідачів, що означені докази не є належними в розумінні ст.96 ГПК України як електронні докази за відсутності електронно - цифрового підпису особи, що їх посвідчувала, суд не приймає з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).
Здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Вищезазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.
У даному випадку скріншоти з сайту https://busfor.ua, які додані позивачем до позовної заяви, є знімками екрана комп'ютера, на якому відтворені сторінки з вказаного сайту, що містять певну інформацію, тобто, є електронними доказами в паперовій копії, які засвідчені у порядку, що передбачений для засвідчення письмових доказів. У даному випадку підстави для засвідчення таких документів з прикладанням електронно-цифрового підпису відсутні.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п'ята статті 96 ГПК України).
У процесі розгляду справи відповідачі не звертались до суду з клопотаннями про витребування у відповідної особи оригіналів електронних доказів, не висловлювали заперечень щодо невідповідності інформації, яку засвідчують скріншоти, тій інформації, яка наявна на сайті https://busfor.ua у відкритому доступі. Фактично ті факти, які засвідчують скріншоти відповідачами не оспорюються.
В тексті позовної заяви позивач повідомив суд, що оригінали письмових доказів, копії яких додано до даного позову, наявні у позивача, окрім скріншотів, що є візуальним відображенням контенту сайту відповідача2 та знаходиться у його власності, тобто під час розгляду справи відповідачі усвідомлювали цей факт.
26.05.2021 позивачем на сайті https://busfor.ua придбано квиток на проїзд за міжміським міжобласним маршрутом «м.Харків-м.Маріуполь» о 07 год. 30 хв. з місцем відправлення у м. Харкові - зупинка Залізничний вокзал «Південний», біля «МакДональдз», м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 57 до м. Маріуполь, зупинка «Супермаркет Грація», бульвар Шевченка, буд, 89/105, перевізник ФОП Боровик В.В., на підтвердження чого суду надана копія квитка.
Відправлення автобусу відповідача 1 здійснювалось з Залізничного вокзалу «Південний» (біля «МакДональдз»), що не є зупинкою для посадки та висадки пасажирів.
У письмових поясненнях відповідач 1 не спростовує посилання позивача щодо відсутності дозволу.
У листі Державної служби України з безпеки на транспорті №3795/2.2/15-21 від 04.06.2021 вказано, що Боровик Володимир Валерійович на обслуговування міжобласного маршруту загального користування м. Харків - м. Маріуполь не призначався та не отримував дозвільних документів.
Як вбачається з переліку затверджених маршрутів загального користування у міжобласному сполученні, який розміщений на офіційному вебсайті Державної інспекції України з безпеки наземного транспорту за посиланням https://dsbt.gov.ua/uk/storinka/perelik-mizhoblasnyh-avtobusnyh-marshrutiv-zagalnogo-korystuvannya встановлено, що дозвіл на пасажирські перевезення за міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м. Харків - м. Маріуполь» відповідачу 1 не видавався.
Як виходить з листа Міністерства інфраструктури України №6935/37/10-21 від 07.06.2021, останнім, як організатором перевезень, не приймались рішення щодо визнання переможцем на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі області (міжобласний маршрут) перевізника ФОП Боровика Володимира Валерійовича.
Відповідних дозвільних документів на підтвердження права на здійснення послуг з перевезення пасажирів відповідачем 1 до суду не надано.
Відповідачем 1 до матеріалів справи не додані будь-які договори про здійснення нерегулярних перевезень груп пасажирів автомобільним транспортом міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м. Харків - м. Маріуполь».
Судом встановлено, що між позивачем, як автостанцією, та відповідачем 1, як перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, договір щодо надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів не укладався.
Правова оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду
Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві, поданих запереченнях та письмових поясненнях, дослідивши надані в порядку статті 74 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв'язку, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, зважаючи на таке.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту та регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень визначені Законом України «Про автомобільний транспорт».
Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, що затверджені постановою Кабінету Міністрів N 176 від 18.02.1997 (зі змінами та доповненнями) (далі - Правила), визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними
самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснюються відповідно до цих Правил, законодавства про захист прав споживачів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.(п.4 Правил).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні. ( ст. 35 зазначеного Закону).
Регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень. При цьому, нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт. (ст. 1 Закону).
Відповідно до п. 51 Правил нерегулярні перевезення пасажирів здійснюються на підставі замовлення юридичною або фізичною особою автобуса як разові перевезення організованої групи пасажирів за визначеним маршрутом згідно з договором про замовлення транспортного засобу.
Згідно п. 53 Правил у разі здійснення нерегулярних перевезень забороняється:
-здійснення перевезень одним автомобільним перевізником або одним транспортним засобом за одним маршрутом, або між тими самими пунктами більш як два рази на тиждень;
-організація (зокрема, шляхом пропонування фізичним особам проїзду самостійно або за допомогою інших осіб чи засобів масової інформації) та здійснення перевезення за заздалегідь визначеними напрямками, надання послуг з перевезення автобусом за заздалегідь визначеним маршрутом, між визначеними кінцевими пунктами, з установленими часом відправлення, прибуття і вартістю проїзду;
- встановлення та стягнення плати за проїзд з окремих пасажирів;
-самовільне (не передбачене умовами договору) визначення початкових, проміжних і кінцевих пунктів перевезення;
-здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням.
Матеріалами справи доведено, що відповідачем 1 з певною періодичністю здійснюється перевезення пасажирів за міжміським міжобласним маршрутом «м.Харків-м.Маріуполь» о 07 год. 30 хв. з місцем відправлення у м.Харкові - зупинка Залізничний вокзал «Південний», біля «МакДональдз», м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 57, прибуття 15:15 місце прибуття - м.Маруполь, зупинка «Супермаркет грація» бул.Шевченко, буд. 89/105, а відповідачем 2 на регулярній основі здійснюється реалізація квитків на проїзд за вказаним маршрутом на підставі договорів, що укладені з перевізником.
Суд вбачає, що вказані перевезення не можуть за своєю суттю та змістом бути віднесені згідно ст. 1 Закону та п. 51 Правил до нерегулярних перевезень пасажирів, оскільки не відповідають їх ознакам, вказаним вище.
Зокрема, дослідивши інформацію, що розміщена на сайті https://busfor.ua та відображена у відповідних скріншотах, суд встановив, що пропозиція щодо здійснення перевезення невизначеному колу осіб виходила від ФОП Боровика В.В. як перевізника, а не замовників перевезення, з зазначенням певної періодичності проведення рейсів, встановлення вартості квитка, встановлення пункту початкового і кінцевих пунктів перевезення.
Суд вбачає, що безпосередньо інформація на сайті містить вказаний тип перевезення, який визначено самостійно особою, яка пропонує послуги з перевезення, як регулярний з зазначенням номеру рейсу.
Ствердження відповідача 1, що останнім здійснюються нерегулярні перевезення є недоведеним матеріалами справи, оскільки відповідачем 1 не надано суду будь-яких договорів на підтвердження здійснення таких перевезень у вказані дати.
Також судом не приймається посилання відповідача 1, що регулярним згідно затвердженого паспорту маршруту «м.Харків-м.Маріуполь» слід вважати тільки такі перевезення, які здійснюються кожного дня, оскільки згідно переліку затверджених маршрутів загального користування у міжобласному сполученні, який міститься у вільному доступі, зазначена періодичність здійснення перевезень, що для кожного перевізника є різною (по дням, щоденно, сезонно та інше) та залежить від отримання відповідного дозволу кожним перевізником окремо за наслідками проведення конкурсу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ФОП Боровиком В.В. як перевізником здійснюються регулярні пасажирські перевезення міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м.Харків-м.Маріуполь».
Положеннями ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника.
Стаття 39 Закону України »Про автомобільний транспорт» передбачає перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, а саме, обов'язковими документами, необхіднім для здійснення регулярних пасажирських перевезень, для автомобільного перевізника є ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.
Матеріалами справи підтверджено наявність у ФОП Боровика В.В. відповідної ліцензії, що підтверджує право на здійснення внутрішніх перевезень пасажирів автобусами.
Відповідно до п. 14 Правил регулярні перевезення організовують відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (організатори регулярних перевезень) згідно з програмами розвитку автомобільного транспорту на відповідній території з метою задоволення потреби населення у перевезеннях з урахуванням пропозицій громадян, підприємств, установ, організацій і автомобільних перевізників.
Забезпечення організації пасажирських перевезень відповідно до п. 16 Правил покладається на міжміському і приміському маршрутах, що виходять за межі території області (міжобласний маршрут), - на Мінінфраструктури.
Пунктом 30 Правил встановлено, що перевезення пасажирів за приміськими та міжміськими маршрутами, які виходять за межі території областей (міжобласні маршрути), здійснюється на підставі дозволу, який видається в установленому законодавством порядку.
Маршрут «м.Харків-м.Маріуполь», за яким ФОП Боровик В.В. здійснює перевезення, є міжобласним.
З огляду на наведене, для здійснення такого перевезення у відповідності до норм діючого законодавства не достатньо тільки ліцензії на здійснення внутрішніх перевезень пасажирів автобусами, у перевізника повинен ще бути й дозвіл, який надається у встановленому законом порядку уповноваженими органами.
Зокрема, згідно зі ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.
Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081 (зі змінами), визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, а також процедуру визначення автомобільного перевізника.
Процедура видачі та анулювання дозволу на перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути) передбачена Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження форми дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування, порядку його видачі та анулювання» від 07.05.2010 №279 (далі - Наказ).
Згідно п.1.1 порядок розроблений відповідно до статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» .
За умовами п. 2.1. порядку дозвіл на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування (далі - дозвіл на перевезення) видається автомобільному перевізнику, який:
а) за результатами конкурсу визнаний переможцем;
б) за результатами конкурсу посів друге місце, у разі якщо перевізник-претендент, який став переможцем конкурсу, надав письмову відмову від одержання дозволу на перевезення;
в) за результатами конкурсу посів друге місце, у разі дострокового анулювання дозволу суб'єкта господарювання, який був визнаний переможцем конкурсу;
г) є тимчасовим, у разі анулювання дозволу на перевезення за відсутності суб'єкта господарювання, який за результатами конкурсу посів друге місце, або при його письмовій відмові від отримання дозволу на перевезення;
ґ) є тимчасовим, у разі відкриття нового автобусного маршруту або нового рейсу для вивчення доцільності його функціонування;
д) є тимчасовим, у разі визнання недійсним чи скасування судом рішення конкурсного комітету;
е) є тимчасовим, у разі зупинення судом рішення конкурсного комітету.
Механізм формування, затвердження та ведення реєстру міжнародних, міжміських та приміських автобусних маршрутів загального користування, а також Єдиного електронного реєстру автобусних маршрутів визначається Порядком формування, затвердження та ведення реєстру міжнародних, міжміських та приміських автобусних маршрутів загального користування, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України №305 від 20.05.2013(далі - Порядок), що розроблений на виконання абз. 4 ст. 14 Закону України «Про автомобільний транспорт»
Відповідно до п. 1.4 Порядку ведення Єдиного електронного реєстру та забезпечення його функціонування з метою підвищення безпеки перевезень автомобільним транспортом загального користування здійснюються Державною службою України з безпеки на транспорті.
Формування та ведення Єдиного електронного реєстру полягає у реєстрації та відображенні актуального стану маршрутної мережі, внесенні до неї нових, реєстрації змін до діючих, а також виключення з неї автобусних маршрутів загального користування, що здійснюється на підставі інформації, наданої організаторами пасажирських перевезень (п.1.5 Порядку). Відомості, що містяться в Єдиному електронному реєстрі, є відкритими, загальнодоступними та оприлюднюються шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Державної служби України з безпеки на транспорті. (п. 1.6 Порядку).
Інформація до реєстру міжнародних, міжміських та приміських автобусних маршрутів загального користування вноситься організатором пасажирських перевезень на відповідному автобусному маршруті загального користування протягом трьох робочих днів з дати прийняття ним рішення (п. 2.1 Порядку) з дотриманням вимог п. 2.3 Порядку.
Таким чином, з огляду на встановлений судом факт здійснення ФОП Боровик В.В. регулярних перевезень, останній зобов'язаний був отримати відповідний дозвіл для їх здійснення, який надається за результатами відповідного конкурсу.
Дозвіл на пасажирські перевезення за міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м. Харків - м. Маріуполь» відповідачу 1 не видавався, що вбачається з листів Державної служби України з безпеки на транспорті №3795/2.2/15-21 від 04.06.2021, Міністерства інфраструктури України №6935/37/10-21 від 07.06.2021, інформація щодо наявності виданого дозволу відсутня у відкритому доступі на офіційному вебсайті Державної інспекції України з безпеки наземного транспорту за посиланням https://dsbt.gov.ua/uk/storinka/perelik-mizhoblasnyh-avtobusnyh-marshrutiv-zagalnogo-korystuvannya.
Іншого не доведено.
Як наслідок, у діяльності відповідача 1 суд вбачає порушення законодавства встановленого порядку надання послуг з перевезення пасажирів.
Посилання відповідачів, що на підтвердження факту здійснення відповідачем 1 порушень законодавства, що стосується перевезень, позивачем не надані належні докази, оскільки Державною службою України з безпеки на транспорті як спеціальним органом, уповноваженим на здійснення державного контролю за дотримання перевізниками законодавства про автомобільний транспорт, не були встановлені факти здійснення останнім регулярних перевезень за маршрутом без відповідного дозволу, до відповідальності відповідач 1 не притягувався, суд не приймає до уваги виходячи з такого.
Дійсно, згідно ч.7 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, поміж іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Згідно Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, на який покладено здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; за додержанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення пасажирів на міжобласних автобусних маршрутах тощо.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення тощо, визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006, та згідно якого відповідними органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Згідно п.12 Порядку вказаними органами проводяться рейдові перевірки додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Пунктом 15 Порядку в свою чергу передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, у тому числі, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху.
Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. (п.20 Порядку).
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5. (п.27 Порядку). За наявності в діях фізичної особи - суб'єкта господарювання ознак адміністративного правопорушення притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення. (п.30 Порядку).
Крім того, згідно п. 31 Порядку за результатами розгляду справи про порушення керівник органу державного контролю або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт.
Виходячи з викладених приписів законодавства, на Державну службу України з безпеки на транспорті покладений обов'язок по застосуванню адміністративно-господарських санкцій за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання у сфері перевезення.
Позивач намагався захистити своє право шляхом притягнення відповідача 1 до відповідальності шляхом направлення до Державної служби України з безпеки на транспорті та Міністерства інфраструктури України скарги, в якій просив зупинити (заборонити) здійснення ФОП Боровиком В.В. перевезень, що здійснюються останнім у порушення закону. Докази направлення скарги містяться в матеріалах справи. За ствердженням позивача, скарга вказаними державними органами по суті не розглянута.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч.1 ст.14 ГПК України).
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одними із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, є припинення дії, яка порушує право.
Суд вважає, що заявлена у цій справі позовна вимога щодо зобов'язання припинення незаконних перевезень, здійснюваних відповідачем 1, є формою захисту прав та охоронюваних законом інтересів у суді, безумовне право на що позивач має за приписами ст. 55 Конституції України за умови доведення факту порушення його права означеними незаконними діями.
Бездіяльність державних органів, на які законом покладений обов'язок контролю за дотриманням законодавства в сфері автомобільних перевезень не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом щодо припинення дій, які порушують закон та право останнього, та доводити обґрунтованість своїх вимог у спосіб, що обирає він самостійно.
Щодо наявності порушеного права позивача, яке підлягає захисту суд зазначає наступне.
Предметом спору в даній справі є вимога позивача до ФОП Боровика В.В. про зобов'язання припинити незаконні пасажирські перевезення на міжміському міжобласному маршруті загального користування «м.Харків - м.Маріуполь» та заборона ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» здійснювати продаж квитків на проїзд за незаконним міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м.Харків-м.Маріуполь», перевезення за яким виконуються відповідачем 1 без отримання дозвільних документів.
При цьому, на думку позивача, здійснення відповідачем 1 незаконних перевезень, продаж квитків на які здійснює відповідач 2, порушує законні права та інтереси АТ «ХПАС» внаслідок недоотримання грошових коштів в якості автостанційного збору як від відповідача 1 безпосередньо, оскільки ним здійснюються перевезення без укладання договору з автостанцією, який є обов'язковими, так і внаслідок втрат автостанції обсягу автостанційного збору, яке витікає з зменшення пасажиропотоку перевізників, що діють на підставі дозволів та договору з автостанцією, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з відповідною позовною заявою.
Статтею 36 вказаного Закону встановлено, що автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що відносини автомобільного перевізника, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів. Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.
За приписами п.1 ч.2 Правил автостанційний збір - плата за надання обов'язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка, що кореспондується з п. 5 ч. 2 Правил, згідно яких вартість квитка - сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).
Пунктом 116 Правил визначено, що за надання обов'язкових послуг, передбачених статтею 36 Закону України «Про автомобільний транспорт», з осіб, які придбавають квитки, справляється автостанційний збір, що включається до вартості квитка. Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції на підставі економічно обґрунтованого розрахунку. Розмір автостанційного збору для пасажирів, що придбавають квитки у автомобільного перевізника, водія чи іншого суб'єкта господарювання, уповноваженого на це автомобільним перевізником, встановлюється за згодою автомобільного перевізника та власника автостанції, з території якої пасажир повинен здійснити відправлення.
Перелік послуг, які надаються автостанцією автомобільному перевізникові, їх обсяги і вартість визначаються в договорі, укладеному між ними ( п. 116 Правил).
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Дослідивши наведене, виходячи з того, що пасажирські перевезення, що здійснює відповідач 1 за маршрутом «м. Харків - м. Маріуполь», здійснюються у порушення закону без відповідного дозволу та без укладання договору з позивачем як автостанцією, що відповідачем 1 не заперечується, відповідач 2 здійснює агентську діяльність щодо продажу квитків від імені та за рахунок автобусного перевізника - відповідача 1 за відсутності належних документів на підтвердження законності перевезення, наявність яких обумовлена договором між відповідачами, суд дійшов висновку, що доводи позивача про порушення його права, є не абстрактними, а містять належне обґрунтування негативного впливу дій відповідачів, які слід розглядати сукупно, на конкретне реальне законодавчо встановлене право на отримання позивачем суми автостанційного збору як від перевізників, так і у складі вартості квитка, обов'язковість сплати якого встановлена законодавчо.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта та відновлення порушених прав.
Спосіб захисту розглядається як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення мети цього захисту права.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи в їх взаємозв'язку, суд вказує, що встановленим є факт здійснення ФОП Боровиком В.В. регулярних перевезень пасажирів за міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м.Харків-м.Маріуполь» за відсутності дозволу, що є прямим порушенням Закону України «Про автомобільний транспорт», як наслідок, суд задовольняє позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача 1 припинити незаконні пасажирські перевезення на вказаному маршруті, вважаючи такий спосіб захисту ефективним, направленням на відновлення порушених прав позивача, у тому числі, в частині потенційного отримання грошових коштів у вигляді автостанційного збору в частині збільшення пасажиропотоку перевізників, що здійснюють перевезення за наявності дозволів та договору з автостанцією, а також направлений на дотримання принципу законності господарської діяльності.
Посилання на факт того, що позивач не є монополістом у наданні послуг, що притаманні автостанціям на території м.Харкова є слушним, але не виключає захисту права позивача як підприємства , яке надає такі послуги, у судовому порядку.
Щодо позовної вимоги у вигляді заборони ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» здійснювати продаж квитків на проїзд за незаконним міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м.Харків-м.Маріуполь», перевезення за яким виконуються ФОП Боровиком В.В. без отримання дозвільних документів, суд зазначає наступне.
Особливості агентської діяльності регламентуються гл.31 «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання» ГК України. У частині, не врегульованій у ГК України, до агентських відносин застосовуються відповідні положення гл. 68 ЦК України, якими регулюються відносини доручення (ч. 2 ст. 305 ГК України).
Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє ( ст.295 ГК України).
Агентські відносини виникають у разі: надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. 296
За ч. 1 ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
Правовідносини відповідачів базуються на укладеному між останніми агентському договорі №ПК-705-БВВ-04-12-20 від 04.12.2020, за умовами якого ТОВ «І-ТРЕВЕЛС», як агент, діючи від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок перевізника (ФОП Боровик В.В.) надає посередницькі послуги з оформлення продажу пасажирського перевезення/квитка (послуги), на умовах отримання у 100% розмірі попередньої оплати за квиток від споживача, що придбаває квиток, та здійснює оформлення повернення невикористаного перевезення (квитка) на умовах наданих перевізником з подальшим поверненням коштів споживачеві, а перевізник сплачує винагороду за надання послуг у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Обґрунтовуючи вимоги до відповідача 2 позивач посилається на те, що ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» своєю діяльністю з реалізації у відкритому доступі у мережі Інтернет квитків на проїзд за незаконним маршрутом пасажирських перевезень, який здійснюється за відсутності належного дозволу відповідачем 1, порушує права та інтереси позивача, як автостанції з тих же підстав, які визначав в обґрунтування вимог щодо незаконної діяльності відповідача 1, оскільки продаж квитка є складовою частиною процесу перевезення.
Заперечення відповідача 2 з цього приводу зводяться до констатації факту, що він діє на підставі агентського договору виключно за дорученням та в інтересах відповідача 1, тому продавцем квитків на пасажирські перевезення є відповідач 1, майнові наслідки від такої діяльності настають саме для останнього, а не для агента.
Дослідивши умови агентського договору в цьому сенсі, суд вказує, що дійсно ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» здійснює продаж квитків як агент, діючи від імені та в інтересах ФОП Боровик В.В., тобто, фактично агент замінює перевізника у відносинам з необмеженим колом осіб, здійснюючи дії направлені на реалізацію квитків й отримання грошових коштів за квитки, з наступною їх передачею перевізникові.
Суть дій, які позивач просить заборонити пов'язана саме з агентською діяльністю відповідача 2 з оформлення продажу квитків невизначеному колу осіб внаслідок укладання договору публічної оферти.
Одночасно, агент безумовно повинен діяти виключно з дотриманням умов агентського договору.
За п. 2.4.9 останнього на перевізника ФОП Боровика В.В. покладений імперативний обов'язок надати агенту копії ліцензій, дозволів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються договору.
При цьому, згідно п. 8.1 договору визначено, що перевізник гарантує агенту, що отримав всі необхідні дозвільні документи на виконання рейсу, квитки на які реалізує в межах договору агент.
Таким чином, здійснивши аналіз даних пунктів договору, суд дійшов висновку, що до початку виконання договору агент повинен пересвідчиться, що перевізник здійснює свою діяльність за наявності всіх без виключення дозвільних документів, як-то, ліценція та відповідні дозволи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються договору, факт чого перевізник гарантує. Перелік документів у договорі викладений не альтернативно, а послідовно, тобто, повинні бути всі означені договори, якщо їх обов'язковість при здійсненні перевезення встановлена законом.
Наявність означених пунктів у змісті договору свідчить про усвідомлення відповідачем 2 приписів законодавства щодо того, що діяльність відповідача 1 є ліцензованою та, у певних випадках, є такою, що потребує наявності дозволів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Мета агентського договору - оформлення відповідачем 2 продажу квитків на здійснення відповідачем 1 пасажирських перевезень, тому суд вважає, що обов'язок перевізника встановлений п. 2.4.9 надати агенту копії ліцензій, дозволів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, стосується всіх перевезень, продаж квитків на які пропонується агентом за вказаним договором. В цьому сенсі посилання відповідача 2, що договір є рамковим та не покладає на відповідача 1 обов'язку надавати інформацію та дозвільні документи за кожним маршрутом, є таким, що суперечить п. 2.4.9 договору, оскільки відповідні дозволи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надаються саме на перевезення за певним маршрутом.
У ТОВ «І-ТРЕВЕЛС» відсутнє кореспондуюче право вимагати надання дозволів, за умовами п. 8.1 договору в цій частині відповідач 2 обмежується гарантією, що надає відповідач 1, підтверджуючи наявність означених документів.
Встановлення сторонами за умовами агентського договору такого порядку не є підставою ототожнювати надану відповідачем 1 гарантію існування таких документів, з наявністю таких документів, обов'язковість яких встановлена законом.
Посилання відповідача 2, висловлені у судовому засіданні, що відповідачем 1 здійснюються нерегулярні перевезення, які не вимагають наявності дозволу, достатньо виключно ліцензії, яку ФОП Боровик В.В. має, спростовано висновками суду наведеними вище.
Крім того, з огляду на приписи ст. 1 Закону Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 51 Правил, що стосуються нерегулярних перевезень пасажирів, сама по собі діяльність агента з оформлення продажу квитків на перевезення, здійснення якого пропонує перевізник невизначеному колу осіб з встановленням вартості квитків, а не особа (фізична або юридична), що потребує отримання послуги з перевезення за окремим договором за маршрутом, який влаштовує цю особу, свідчить про усвідомлення агентом регулярності здійснених перевезень.
Інформація щодо наявності дозволів на певні маршрути міститься у відкритому доступі на сайті Державної служби України з безпеки на транспорті та відповідач 2 мав би використати цю інформацію, діючи сумлінно.
Таким чином, суд дійшов висновку, що агент, що вчиняв певні юридичні дії з продажу квитків на спірні перевезення, які здійснює відповідач 1 у порушення закону, від імені та в інтересах відповідача 1, був обізнаним або повинен бути з силу умов договору та закону обізнаним з тим фактом, що діяльність відповідача 1 є такою, що порушує закон в сфері перевезень, тому діяльність агенту з оформлення продажу квитків на перевезення, яке є незаконним, також є протиправною, оскільки створювала передумови для здійснення незаконної господарської діяльності відповідачем 1. Сумлінно виконуючи умови укладеного агентського договору щодо отримання дозвільних документів від відповідача 1 відповідач 2 міг не допустити продажу квитків на перевезення, яке є незаконним, та відповідно потенційно уникнути такого порушення.
Посилання відповідача 2, що обраний спосіб захисту є неефективним, оскільки продаж квитків згідно п. 115 Правил може здійснювати в тому числі перевізник особисто або через інших посередників, суд не приймає до уваги, оскільки мова йде щодо потенційної можливості у майбутньому такого продажу, яка виключається, оскільки суд задовольнив позовні вимоги щодо заборони здійснювати незаконні перевезення. На час звернення до суду відсутні підстави вважати, що будь-які особи здійснювали дії з реалізації квитків на такі перевезення.
Суд зазначає, що сторони при укладанні та виконанні договору повинні дотримуватись принципу добросовісності при здійсненні господарської діяльності.
Поняття добросовісності наведено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі №449/1154/14.
Добросовісність визначено як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Враховуючи означений принцип, особа, яка вбачає недобросовісну поведінку контрагента, не може вважатися такою, що сама дотримується принципу добросовісності, оскільки сприяє продовженню такої поведінки. Уникнення від необхідності бути обізнаним в законності або незаконності діяльності контрагента, не звільняє особу від відповідальності за свідоме сприяння вчиненню протиправної діяльності контрагента, у разі встановлення факту такої діяльності.
Аналіз практики Верховного Суду також показує, що, окрім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд повинен також керуватись аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд, враховуючи наведені положення цивільного і господарського законодавства, доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розподіл судових витрат
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що немайнові позовні вимоги щодо кожного з відповідачів суд задовольняє повністю, на останніх покладається судовий збір у розмірі 2270,00грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позовні вимоги Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ» до відповідача 1 Фізичної особі-підприємця Боровика Володимира Валерійовича, відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «І-ТРЕВЕЛС» про зобов'язання припинити незаконні пасажирські перевезення та заборону здійснювати продаж квитків - задовольнити.
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Боровика Володимира Валерійовича (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) припинити незаконні пасажирські перевезення на міжміському міжобласному маршруті загального користування «м.Харків-м.Маріуполь».
Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «І-ТРЕВЕЛС» (адреса місцезнаходження: 03056, місто Київ, вулиця Польова, будинок 21; код ЄДРПОУ: 35389109) здійснювати продаж квитків на проїзд за незаконним міжміським міжобласним маршрутом загального користування «м.Харків-м.Маріуполь», перевезення за яким виконуються Фізичною особою-підприємцем Боровиком Володимиром Валерійовичем (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) без отримання дозвільних документів.
Стягнути з Фізичної особі-підприємця Боровика Володимира Валерійовича (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ» (адреса місцезнаходження: 61001, Харківська обл., місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 22; код ЄДРПОУ: 03115293) судовий збір в розмірі 2270,00грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «І-ТРЕВЕЛС» (адреса місцезнаходження: 03056, місто Київ, вулиця Польова, будинок 21; код ЄДРПОУ: 35389109) на користь Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ» (адреса місцезнаходження: 61001, Харківська обл., місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 22; код ЄДРПОУ: 03115293) судовий збір в розмірі 2270,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 20.10.2021.
Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2021.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.М. Устимова