ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 листопада 2021 року Справа № 918/302/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021
(ухвалене о 16:09 год. у м. Рівне, повний текст складено 09.07.2021)
та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021
(ухвалене о 11:50 год. у м. Рівне)
у справі № 918/302/21 (суддя Романюк Р.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер"
про встановлення земельного сервітуту
за участю представників сторін:
від позивача - Гуменюк І.П.;
від відповідача - не з'явився.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" в якому просив встановити земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею - 0,5750 га, кадастровий номер: 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області (згідно технічної документації) та визнати укладеним договір про встановлення земельного стосовно земельної ділянки площею - 0,5750 га, кадастровий номер: 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області (згідно технічної документації).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.12.2012 між позивачем та відповідачем було укладено Договір № Л/ПЧ-7/002 про встановлення земельного сервітуту, предметом якого договору є земельний сервітут, який встановлюється стосовно земельної ділянки площею 0,5750 га, кадастровий номер: 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою. 14.11.2020 за зверненням представника позивача, приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу здійснено реєстрацію припинення земельного сервітуту, згідно договору № Л/ПЧ-7/002.
Позивач зазначає, що оскільки правовідносини відповідно до Договору припинилися, під'їзні колії знаходяться у смузі відведення залізниці без укладеного договору, а відповідно і без здійснення оплати.
10.03.2021 позивачем направлено 3 проекти договорів про встановлення земельного сервітуту, а 04.04.2021 позивачем отримано від відповідача лист щодо результату розгляду пропозиції укласти договір, в якому не заперечує проти укладання договору про встановлення земельного сервітуту, однак вважає неприйнятим, визначені позивачем умови договору, які покладені в основу проекту, а саме вважає необґрунтованою ціну договору.
Позивач вважає, що відповідач своїми діями позбавляє позивача правової визначеності (встановлення чітких прав та обов'язків сторін), і враховуючи юридичну нерозривну взаємопов'язаність позивача та відповідача (адже колії відповідача розташовані на земельній ділянці, яка перебуває на праві постійного користування у позивача), відмова відповідача визначити взаємні права та обов'язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту - і є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі № 918/302/21 було відмолено у позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" про встановлення земельного сервітуту.
При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що правом на звернення до суду, в силу ст. 15 ЦК України та ст. 4 ГПК України, за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд вказав, що згідно положень, визначених главою 32 ЦК України, право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (постійного користувача) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.
Однак, в цьому випадку до суду звернувся власник земельної ділянки (особа які земельна ділянка належить на праві постійного користування) з позовом про встановлення земельного сервітуту для відповідача у справі, при цьому останній заперечує проти встановлення такого сервітуту, тобто позивачем фактично заявлено позов в інтересах іншої особи, права та інтереси якої останній не уповноважений захищати.
Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі № 918/302/21, скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким позов задоволити, з таких підстав.
Посилаючись на обставини вказані в позовній заяві та встановлені судом першої інстанції зазначає, що оскільки правовідносини відповідно до Договору № Л/ПЧ-7/002 про встановлення земельного сервітуту припинилися, а під'їзні колії знаходяться у смузі відведення залізниці без укладеного договору, відповідно і без здійснення оплати, 10.03.2021 позивачем із супровідним листом направлено 3 проекти договорів про становлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,5750 га (відповідно до технічної документації). Однак відповідач не підписав запропонований проект договору.
Дії відповідача, пов'язані з відмовою у встановленні земельного сервітуту, призводять до того, що відповідач, маючи на праві власності об'єкт нерухомості, фактично використовує земельну ділянку без оформлення права на таке користування в установленому законодавством порядку, чим порушуються права позивача, а встановлення сервітуту визначеним позивачем способом - є найменш обтяжливим.
В цьому випадку має місце волевиявлення позивача на укладення договору та неналежним чином вмотивована відмова зі сторони відповідача з подальшим затягуванням процедури погодження розбіжностей та забезпечення оформлення договору, а також поведінка відповідача, яка не відповідає у своїй послідовності загальним положенням законодавства про порядок укладення господарських договорів.
Такими своїми діями відповідач позбавляє позивача правової визначеності і враховуючи юридичну нерозривну взаємопов'язаність позивача та відповідача, відмова відповідача визначити взаємні права та обов'язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту і є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
За наведеного позивач вважає, що при ухваленні рішення в цій справі порушив норми матеріального і процесуального права, а саме рішення ухвалено без з'ясування суттєвих обставин справи, які стосуються предмету спору, без дійсних обставин справи, підтверджених належними і допустимими доказами та необґрунтовані судом нормами права, що регулюють спірні правовідносини, а висновки суду є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і характеру спірних правовідносин.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та суперечать чинному законодавству України, з таких підстав.
Посилаючись на додаткові угоди до Договору № Л/ПЧ-7/002 про встановлення земельного сервітуту зазначає, що сторони фактично продовжили дію договору на невизначений строк, підтвердивши при цьому свої зобов'язання за ним. Правом, передбаченим розділом 8 Договору сервітуту, на дострокове розірвання договору, жодна із сторін не скористалась. Жодного письмового повідомлення про дострокове розірвання договору ТОВ "Волинь-шифер" у встановленому порядку не отримувало.
Вказує що саме АТ "Укрзалізниця" ініціювала державну реєстрацію припинення сервітуту, а через кілька місяців звернулась до суду про встановлення сервітуту щодо цієї ж земельної ділянки.
Законодавством України не передбачено обов'язку укласти будь-який договір у разі недосягнення сторонами згоди щодо його істотних умов.
Позивач та відповідач вели переговори щодо можливого переукладення договору сервітуту в майбутньому, однак не дійшли згоди щодо усіх істотних умов, що жодним чином не зобов'язує відповідача укласти договір на умовах, які він вважає несправедливими та необґрунтованими.
Вказує, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як право вимоги встановлення земельного сервітуту у даному випадку належить ТОВ "Волинь-Шифер".
Позивачем не доведено наявність у нього будь-якого порушеного права, яке б підлягало захисту шляхом встановлення на користь відповідача особистого земельного сервітуту, не доведено порушення судом першої інстанції будь- яких норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, відповідач просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі №918/302/21 - без змін.
Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі №918/302/21 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" 56 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції здійснюючи розподіл вказаних витрат вказав, що відповідачем було підтверджено належними та допустимими доказами обсяг та вартість понесених витрат на професійну правничу допомогу. У свою чергу їх співмірність та відповідність критеріям розумності не спростовано доводами позивача викладеними у клопотанні про зменшення таких витрат, а тому суд дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ "Волинь - Шифер" про ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача на користь відповідача у справі 56 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач не погодився із додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі №918/302/21, а тому звернувся також із апеляційною скаргою на таке рішення, за змістом якої просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в стягнені витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначає таке.
Заявлені відповідачем витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу витрат.
Стягнена сума витрат на професійну правничу допомогу суперечить принципу співмірності, є необґрунтованою та непропорційною з ціною позову.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, що на здійснення правового аналізу, пошук актуальної судової практики та на підготовку відзиву на позовну заяву, адвокатом витрачено шість години часу, а загалом 14 годин часу.
Підготовче засідання тривало не більше 10 хв. у якому вирішувалися процесуальні питання.
Виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, що обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, яка не вимагала значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання доказів; наявність іншої подібної справи у господарському суді Рівненської області №918/303/21, за якою адвокат здійснює представництво інтересів ТОВ "Волинь-Шифер" за позовом АТ "Українська залізниця" з аналогічним предметом спору, вартість витрат на правничу допомогу є завищеною.
Відзив на позовну заяву, заперечення, письмові пояснення у справі №918/302/21 є ідентичними у справі №918/303/21.
Отже, твердження про те, що адвокатом витрачено 6 годин для написання відзиву, є безпідставним, крім того судова практика не містить значну кількість постанов з ідентичним предметом спору.
Враховуючи викладене, вважає вищевказане додаткове рішення суду необґрунтованим, ухваленим судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" подало до суду апеляційної інстанції відзив на вказану апеляційну скаргу, відповідно до якої просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії Львівська залізниця - залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі №918/302/21 - без змін.
Суд першої інстанції встановивши, що відповідачем подані всі необхідні докази на підтвердження понесення судових витрат, а обставини, передбачені частинами 6-9 ст. 129 ГПК України відсутні, дійшов правильного висновку про наявність підстав для покладення витрат на правову допомогу на позивача.
Твердження позивача про те, що стягнуті судові витрати (з огляду на фінансовий стан) будуть для нього надмірним тягарем - є безпідставними та не підтвердженими жодними доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо неспіврозмірності вартості такого виду правової допомоги з фактичною тривалістю судових засідань у справі спростовуються наявними матеріалами справи
Стверджуючи про неспівмірність судових витрат, скаржник не звернув увагу на те, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
За наведеного, вважає додаткове рішення Господарського суду Рівненської області законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі належних та допустимих доказів, а наведені доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 01.11.2021 представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційних скаргах, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржених судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі №918/302/21 слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити. Також, просила додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі №918/302/21 скасувати і ухвалити нове про відмову в стягненні з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача не з'явився в судове засідання суду апеляційної інстанції, однак подав заяву, відповідно до якої просив суд, серед іншого, здійснювати розгляд апеляційних скарг без його участі.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що представник відповідача просить проводити розгляд апеляційних скарг позивача без його участі, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені судових рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі № 918/302/21 слід відмовити, а вказане рішення залишити без змін. В той же час, апеляційна скарга на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі № 918/302/21 підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції слід змінити з врахуванням такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" є постійним користувачем земельної ділянки площею 12,1169 га, яка розташована на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області. Кадастровий номер земельної ділянки 56 226 101 00:00:003:0034.
Вказане підтверджується Державним актом на право постійного користування серії ЯЯ № 272684 (т. 1, а. с. 15)
06.12.2012 між ДП ТГО "Львівська залізниця (сторона 1) та ТОВ "Волинь - Шифер" (сторона 2) укладено Договір № Л/ПЧ-7/002 про встановлення земельного сервітуту (далі - Договір; т. 1, а. с. 23-27) за умовами якого, земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею - 0,5750 га, кадастровий номер: 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області, згідно технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки (згідно договору про встановлення земельного сервітуту) в сервітутне (обмежене) користування ТОВ "Волинь-Шифер" на території Здолбунівської міської ради, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток 2).
Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Договору за цим Договором сторона 1 надає стороні 2, право земельного сервітуту на земельну ділянку згідно з пунктами 1.1. та 2.2. цього Договору на постійній основі. Сторони цим погодились, що обсяг сервітутних прав сторони 2 включає право на: реконструкцію, проїзд, експлуатацію, обслуговування, ремонт під'їзної залізничної колії ТОВ "Волинь-Шифер", а також право входу і виходу в будь-який час, по, вздовж, упоперек та над землями під сервітутом.
В п. 3.1. Договору сторони домовилися, що сторона 2 платить стороні 1 плату за користування сервітутом у грошовій формі в розмірі - 758 грн 25 коп., (в місяць - сімсот п'ятдесят вісім грн. двадцять п'ять коп.), в тому числі ПДВ - 126 грн 38 коп. (сто двадцять шість грн тридцять вісім коп.) щомісячно згідно розрахунку плати за земельний сервітут (додаток №1).
Оплата в розмірі 100 % вартості плати за користування земельним сервітутом здійснюється шляхом перерахування стороною 2 коштів на поточний рахунок сторони 1 на підставі акту виконаних робіт згідно з виставленим рахунком щомісячно до 15 числа місяця наступним за розрахунковим. Сторона 1 має право на зміну вартості користування сервітутом у разі зміни таких ціноутворюючих факторів, як розмір податків і зборів, мінімальної зарплати, індексу інформації, про що інформує сторону 2 письмово (п. п. 3.2., 3.3. Договору).
Згідно з п. 4.1. Договору цей Договір набирає чинності від дати державної реєстрації цього Договору у територіальних органах Держземагенства за місцем знаходження земельної ділянки (надалі - "Дата набрання чинності") та діє на строк, дії договору на експлуатацію під'їзної залізничної колії.
Відповідно до п. п. 8.1., 8.3. Договору цей договір підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України. Зміна умов договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою сторін. Зміна умов договору і дострокове розірвання оформляється додатковою угодою до цього договору і підлягає державній реєстрації. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору чи його розірвання спір вирішується в судовому порядку. Сторони мають право внести зміни до цього Договору в будь-який час за умови, що такі зміни буде вчинено у письмовій формі за підписами обох Сторін.
Згідно витягу від 31.01.2014 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 15.11.2013 здійснено державну реєстрацію, підстава виникнення іншого речового права - договір про встановлення земельного сервітуту, виданий 06.12.2012 (т. 1, а. с. 29-30).
Додатковою угодою від 19.04.2017 до Договору про встановлення земельного сервітуту від 31.01.2014 № Л/ПЧ-7/002 (т. 1, а. с. 31-32), зареєстрованого в Реєстраційній службі Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області, а саме, п. 2 - п. 4. якої сторони погодили:
"2. У тексті Договору повне найменування Державне територіально - об'єднання "Львівська залізниця" та скорочене найменування ДТГО "Львівська залізниця", замінити відповідно на повне найменування публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" та скорочене найменування ПАТ "Укрзалізниця".
3. Розділ Договору "Плата за користування сервітутом та порядок розрахунків" викласти у наступній редакції: Сторони домовились, що Сторона 2 платить Стороні 1 плату за користування сервітутом згідно щорічного протоколу договірної ціни". "Оплата в розмірі 100% річної плати за користування земельним сервітутом, а саме в розмірі - 4 195 грн 73 коп. в тому числі ПДВ - 699 грн 29 коп. за місяць здійснюється шляхом перерахування Сервітуарієм коштів на поточний рахунок землекористувача до 15 числа місяця за розрахунковим після державної реєстрації. Плата за сервітут 100 % перераховується на розрахунковий рахунок Землекористувача. Одержувач коштів підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця", ПАТ "Укрзалізниця", код одержувача 40081195 філія 087, банк одержувача РОУ АТ "ОЩАДБАНК" МФО 333368, р/р 26009311988007.
4. Пункт Договору "Набрання чинності договором, Строк дії договору" викласти у наступній редакції: "Цей договір діє з 19.04.2017 по 19.04.2018 включно"."
Відповідно до протоколу погодження договірної ціни від 19.04.2017 сторонами досягнуто погодження договірної ціни до Договору про встановлення земельного сервітуту від 31.01.2014 №Л/ПЧ-7/002, на площу 0,5750 га. Договірна ціна складає 50 348 грн 76 коп., у тому числі 20% ПДВ 8 391 грн 46 коп. (т. 1, а. с. 33).
Додатковою угодою від 21.05.2018 до Договору № Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014 про встановлення земельного сервітуту, сторони, на підставі пункту 8.3 Договору № Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014, уклали цю додаткову угоду про таке:
" 2. Розділ Договору "Плата за користування сервітутом та порядок розрахунків" викласти у наступній редакції: Плата за сервітут 100 % перераховується на поточний рахунок Землекористувача. Одержувач коштів Виробничий підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця", ПАТ "Укрзалізниця", код одержувача 40081195, банк одержувача ЛФ АТ "ОЩАДБАНК", МФО 325796, п/р 26003307472004.
3. Всі інші умови додаткової угоди до договору № Л/ПЧ-7/002 від 31 січня 2014 року залишаються без змін і Сторони підтверджують по них свої зобов'язання.
4. Ця додаткова угода набирає чинності з дати державної реєстрації, а в частині розрахунків з 01.04.2018.".
Позивач вказує, що оскільки правовідносини по Договору про встановлення земельного сервітуту від 31.01.2014 № Л/ПЧ-7/002 припинилися, а під'їзні колії відповідача знаходяться у смузі відведення залізниці, без укладеного договору, а відповідно і без здійснення оплати, 10.03.2021 позивач із супровідним листом направлено 3 проекти договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,5750 га (т. 1, а. с. 38-45).
За змістом листа № 30/03 від 30.03.2021 відповідач повідомив позивача про незгоду із ціною договору та вказав, що вважає Договір про встановлення земельного сервітуту від 31.01.2014 № Л/ПЧ-7/002 таким, що не припинив свою дію (т. 1, а. с. 46).
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею - 0,5750 га, кадастровий номер: 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області (згідно технічної документації), строком на п'ять років, оплата сервітуту - 19 707 грн 78 коп. в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під'їзної залізничної колії ТОВ "Волинь - Шифер" за рішенням суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як вказано вище, предметом спору в цій справі є вимога позивача про встановлення земельного сервітуту.
Статтею 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 ЗК України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Кодексу.
За змістом ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об'єкта енергетичної інфраструктури, іншого об'єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об'єкта при переході права власності на нього. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина перша статті 404 ЦК України).
З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Вказана правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 у подібних відносинах і колегія суддів вважає, що вона є обов'язковою для врахування під час розгляду справи № 914/427/20.
Проаналізувавши встановлені вище обставини справи, апеляційний господарський суд констатує, що позивач звертаючись до суду із позовом в цій справі вимагає, як власник земельної ділянки встановити земельний сервітут для відповідача, а останній, в свою чергу, заперечує проти встановлення такого сервітуту.
Тобто позивачем фактично заявлено позов в інтересах іншої особи, права та інтереси якої він не уповноважений захищати.
В той же час, стаття 4 ГПК України гарантує право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ГПК).
Частина 1 ст. 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №902/104/20.
Суд першої інстанції вірно вказав, що згідно положень, визначених главою 32 ЦК України, право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (постійного користувача) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.
Однак, враховуючи, що в цьому випадку до суду звернувся власник земельної ділянки (особа які земельна ділянка належить на праві постійного користування) з позовом про встановлення земельного сервітуту для відповідача, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обрав спосіб захисту, який є неналежним, неефективним та таким, що не відповідає його змісту та системі права.
Тому, а наведених обставин позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею - 0,5750 га, кадастровий номер: 5622610100:00:003:0034 не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі №918/302/21 не підтверджуються встановленими обставинами справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі № 918/302/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на вказане судове рішення - без задоволення.
Щодо апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі № 918/302/21, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Судом звертає увагу на те, що додаткове судове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.
Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Поруч з вказаним, суд зазначає, що відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу було додано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (т. 4, а. с. 152), що спростовує протилежні доводи позивача.
Також, суд вважає за необхідне вказати, що частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 910/16223/18.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.
Представником позивача подано до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого, остання не погоджується із сумою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 56 000 грн, вважає вартість витрат завищеними і тому просить суд відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 56 000 грн (т. 2, а. с. 33-35) .
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи правова допомога Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" надавалася Адвокатським об'єднанням "Новіков і Партнери".
Зокрема, 15.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" Замовник) та Адвокатським об'єднанням "Новіков і Партнери" (Виконавець) було укладено Договір № 15/12-20 про надання правової (правничої) допомоги (далі - Договір № 15/12-20; т. 2, а. с. 7-10).
Згідно п. 1.1. Договору № 15/12-20 Замовник доручає, а Виконавець протягом дії даного Договору приймає на себе зобов'язання надати Замовнику за винагороду правову (правничу) допомогу з питань, що цікавлять Замовника.
Конкретні питання, щодо яких надається правнича допомога, погоджуються Сторонами письмово та зазначаються в Протоколах погодження договірної ціни, які є невід'ємною частиною даного Договору. Обсяг та зміст правничої допомоги, визначені даним Договором та погоджені в Протоколах, надаються в наступних формах: надання усних та письмових консультацій, роз'яснень з юридичних питань, довідок по законодавству, складання документів правового характеру, здійснення представництва інтересів Замовника в усіх установах, організаціях, підприємствах всіх форм власності, підпорядкування та організаційно-правових форм, в усіх державних органах, включаючи судові установи України всіх рівнів та юрисдикцій (п. 1.2, 1.2. Договору № 15/12-20).
Згідно п. 3.1. та п. 3.2. Договору № 15/12-20, розмір винагороди (гонорару) Виконавця за надання правничої допомоги згідно з даним Договором визначається у Протоколах погодження договірної ціни, які є невід ємними додатками до даного Договору, та може бути розрахований, виходячи із розцінок Виконавця (вартість однієї години правничої допомоги, щомісячна фіксована оплата систематичної правничої допомоги, фіксована оплата за окремий замовлений вид правничої допомоги чи інше) та/або кількості витраченого часу. Оплата правничої допомоги проводиться шляхом перерахування Замовником коштів на рахунок Виконавця.
Пунктом 3.4. Договору № 15/12-20 передбачено, що підставою для оплати правничої допомоги є підписаний або схвалений Сторонами в порядку, передбаченому п. 3.5. даного Договору, Акт прийому наданої правничої допомоги та Рахунок, наданий Замовнику Виконавцем. Замовник зобов'язаний оплатити Рахунок, наданий Виконавцем, не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту надання Виконавцем Рахунку. В Протоколах погодження договірної ціни Сторони можуть узгодити інший порядок оплати правничої допомоги, в тому числі шляхом передоплати.
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом року. Якщо одна із Сторін має наміри не продовжувати дію даного Договору на подальше, вона повинна не пізніше одного місяця до закінчення дії даного Договору попередити про це письмово іншу Сторону. Якщо жодна із сторін не має таких намірів, Договір пролонгується на наступний період, що дорівнює раніше встановленому Сторонами терміну дії Договору. (п.7.1. Договору № 15/12-20).
Додатком № 1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.12.2020 №15/12-20 від 15.12.2020 (т. 2, а. с. 11-12) Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" (Замовник) та від Виконавця - керуючий партнер Адвокатського об'єднання "Новіков і Партнери" Чабан Дмитро Федорович передбачили перелік повноважень, які з метою виконання Договору Замовник надає Виконавцю (в особі усіх юристів/адвокатів - партнерів та/або співробітників Виконавця, які можуть діяти разом чи кожен окремо), серед яких: підписувати власноручним підписом та подавати позови, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з протоколом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, отримувати копії запису фіксування судового засідання технічними засобами, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення (постанови) і ухвали суду, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, визнати позов повністю або частково, змінити предмет або підставу позову, пред'явити зустрічний позов, укласти мирову угоду на будь-якій стадії розгляду справи, одержувати виконавчі документи, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом; виконувати інші дії, передбачені законодавством України в інтересах Замовника, а саме: вести справи Клієнта в судах загальної юрисдикції (загальних, господарських, адміністративни
Відповідно до протоколу № 2 погодження договірної ціни до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.12.2020 № 15/12-20 від 26.04.2021, правнича допомога, яка надається Виконавцем включає: представництво інтересів Замовника в Господарському суді Рівненської області у зв'язку із розглядом справи 918/302/21 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" про встановлення земельного сервітуту , та виконання пов'язаних із таким представництвом дій: ознайомлення із матеріалами справи, правовий аналіз наданих Замовником документів, зібрання необхідних доказів у справі, підготовка всіх необхідних процесуальних документів (відзиву, заперечення на відповідь на відзив, письмових пояснень, заяв,
клопотань тощо) та інших документів, складання яких с необхідним для належного виконання умов Договору.(п. 1.1. Протоколу № 2)
Відповідно до п. п. 2.1-2.3 Протоколу № 2 від 26.04.2021 сторони домовились, що розмір Виконавця за надання правничої допомоги відповідно до п. 1.1. Протоколу становить: 4 000 грн без ПДВ за одну годину надання правничої допомоги юристами/адвокатами - партнерами та/або співробітниками Виконавця. Розмір винагороди Виконавця за участь адвоката - співробітника Виконавця у одному судовому засіданні дорівнює одній годині надання правничої допомоги та становить 4 000 грн. Сума винагороди Виконавця, зазначена у п. 2.1. даного Протоколу, розраховується відповідно до вартості однієї години та загальної кількості часу витраченого Виконавцем у зв'язку з наданням правничої допомоги відповідно до даного Протоколу. Загальна вартість наданої правничої допомоги зазначається Виконавцем в деталізації до Рахунку на оплату правничої допомоги, в якій зазначається зміст наданої правничої допомоги, кількість витраченого Виконавцем часу на надання правничої допомоги та вартість правничої допомоги. Замовник здійснює оплату правничої допомоги у повному обсязі після завершення надання послуг Виконавцем. Завершенням надання правничої допомоги за цим Протоколом вважається момент прийняття Господарським судом Рівненської області судового рішення, яким завершується розгляд справи у суді першої інстанції. Виконавець протягом 3 (трьох) днів з моменту завершення надання правової допомоги передає Замовнику Рахунок та деталізацію Рахунку, а також Акт прийому наданої правничої допомоги. Замовник зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Виконавцем не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту його отримання.
Із Акту № 1 прийому надання правничої допомоги від 08.07.2021 вбачається, що представник відповідача надавав правничу допомогу згідно Протоколу та Договору, загальна вартість якої становить 56 000 грн (т. 2, а. с. 14).
08.07.2021 Адвокатським об'єднанням "Новіков і Партнери" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" рахунок - фактуру № 08/07 на оплату правничої допомоги відповідно до Акту № 1 від 08.07.2021 на суму 56 000 грн (т. 2, а. с. 16).
Відповідно до платіжного доручення № 1151 від 09.07.2021 ТОВ "Волинь-Шифер" перераховано Адвокатському об'єднанню "Новіков і Партнери" 56 000 грн, призначення платежу "згідно рах. № 08/07 від 08.07.2021 оплата правничої допомоги відповідно до Акту №1 від 08.07.2021" (т. 2, а. с. 17).
За положеннями п. 4 ст. 1, ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Апеляційний суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Як зазначено вище, відповідачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 56 000 грн.
Місцевий господарський суд, врахував, що відповідачем у справі належними та допустимими доказами підтверджено обсяг та вартість понесених витрат на професійну правничу допомогу і їх співмірність та відповідність критеріям розумності не спростовано доводами позивача, викладеними у клопотанні про зменшення таких витрат та дійшов висновку про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" про ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача на користь відповідача у справі 56 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення розміру таких витрат, з таких підстав.
Зокрема, суд першої інстанції не врахував складності цієї справи, строк (тривалість) її розгляду, кількість і тривалість засідань у справі, зокрема: рішення щодо суті позовних вимог ухвалене через 2,5 місяці з моменту відкриття провадження у справі; у справі було проведено три судові засідання тривалість яких склала 7 хв., 15 хв., 01 год. 06 хв. (підтверджується протоколами судових засідань; т. 1, а. с. 158, 200, 221); станом на ухвалення рішення щодо позовних вимог, матеріали справи містилися в одному томі.
Також, відповідно до комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" на розгляді Господарського суду Рівненської області перебували дві аналогічні справи (№918/302//21 та №918/303/21) між тими самими сторонами, з аналогічних підстав та за участі того самого представника з боку відповідача (Чабан Д.Ф.), за подібним предметом спору - встановлення земельного сервітуту, лише по різних земельних ділянках.
Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви ТОВ "Волинь - Шифер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат додатком рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/303/21 від 11.08.2021 стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на користь ТОВ "Волинь - Шифер" 42 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В подальшому, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 918/303/21 вказане додаткове рішення змінено, зокрема зменшено розмір відповідних витрат до 21 000 грн.
В той же час, враховуючи що справи № 918/302/21 та № 918/303/21 є аналогічними та правові позиції відповідача були однаковими, а також оскільки у вищевказаних справах приймав участь один і той же представник позивача, колегія суддів вважає, що надання послуг адвокатом у справі № 918/303/21 не потребувало здійснення адвокатом додаткового правового аналізу, вивчення судової практики та джерел права, а підготовка ідентичних за змістом процесуальних документів не вимагала значних витрат часу представником, що у свою чергу не призводило до збільшення обсягу юридичної роботи адвоката.
Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, а тому великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Також апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження б яких адвокат витратив значний час.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч. ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 визначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху . ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача про те, що сума пред'явлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, необґрунтованою та непропорційною до ціни позову, його предмету, обставинам справи, а тому апеляційна скарга на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі № 918/302/21 підлягає частковому задоволенню.
В той же час, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" про ухвалення додаткового рішення, з огляду на обсяг фактично виконаних адвокатом робіт та часом витраченим останнім на їх надання, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, з урахуванням положень ст.126, 129 ГПК України слід задоволити часткового, стягнути позивача на користь відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 30 000 грн, як таких, що є співмірними та розумними та, відповідно, відмовити в стягненні 26 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково підтверджуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", змінити додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі № 918/302/21.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі № 918/302/21 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.07.2021 у справі № 918/302/21 - без змін.
2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі № 918/302/21 задоволити частково.
3. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі №918/302/21 змінити, виклавши його п. 1, п. 2 резолютивної частини в редакції:
"1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код 40075815) в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код 40081195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" (35700, Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, код 31729043) - 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.".
В решті додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2021 у справі № 918/302/21 залишити без змін.
4. Справу № 918/302/21 надіслати Господарському суду Рівненської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "03" листопада 2021 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.