вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2021 р. Справа№ 911/162/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Київметробуд"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 24.05.2021
у справі №911/162/21 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгресс"
до Акціонерного товариства "Київметробуд" в особі
відокремленого підрозділу "Тунельний загін №4 Акціонерного
товариства "Київметробуд"
про стягнення 116 960, 94 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгресс" (надалі - ТОВ "Інгресс", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до Акціонерного товариства «Київметробуд» в особі відокремленого підрозділу «Тунельний загін №4 Акціонерного товариства «Київметробуд» (надалі - АТ «Київметробуд», відповідач, скаржник) про стягнення 116 960, 94 грн, з яких 105 194, 50 грн основного боргу, 7 587, 80 грн пені, 1 853, 84 грн 3% річних та 2 324, 80 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе грошові зобов'язання за Договором №16/003/2020 від 26.02.2020 (надалі - Договір), зокрема, у визначені Договором строки не виконав остаточного розрахунку, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.02.2021 вирішено передати матеріали господарської справи №911/162/21 для подальшого розгляду за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 105 194, 50 грн боргу, 7 541, 81 грн пені, 2 321, 86 грн інфляційних втрат, 1 845, 21 грн 3% річних, 2 100, 96 грн судового збору та 7 996, 06 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У решті позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що відповідач, як замовник за Договором підряду, прийняв виконані позивачем роботи, проте всупереч умовам Договору та чинного законодавства не здійснив остаточний розрахунок з останнім.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Відтак, судове рішення у цій справі ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції взяв до уваги документи, які складені з порушенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак не могли бути враховані при винесенні оскаржуваного рішення.
Як зазначає скаржник, Акт наданих послуг №44 від 27.04.2020 та видаткова накладна №44 від 27.04.2020 не можуть вважатися належними доказами при вирішенні даного спору, що підтверджують надання позивачем та отримання відповідачем товарів, оскільки у зазначених документах відсутнє посилання на Договір, на виконання умов якого вони складені.
Окрім того, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, із обґрунтуванням причин пропуску.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2021 апеляційну скаргу АТ "Київметробуд" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги АТ "Київметробуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №911/162/21.
07.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/162/21 з Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 апеляційну скаргу АТ "Київметробуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 3153,00 грн.
27.07.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору у розмірі 3 154, 50 грн (квитанція №12792 від 23.07.2021).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 задоволено, поновлено зазначений строк.
Відкрито апеляційне провадження у справі №911/162/21 за апеляційною скаргою АТ «Київметробуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
На підставі викладених вище правових норм, із урахуванням ціни позову у даній справі, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подання позову, розгляд апеляційної скарги АТ "Київметробуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Водночас, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено строк для подання пояснень або заперечень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Позивач, своїм правом визначеним ст. 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 26.02.2020 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладено Договір, за умовами якого підрядник зобов'язується у порядку та на умовах, передбачених Договором, виконати роботи з монтажу та налагодженню системи відеоспостереження та системи контроля та керування доступу на території будівельної дільниці 214 будівництва Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції «Сирець» на житловий масив Виноградар з електродепо (надалі - роботи).
Згідно із п. 1.2 Договору при виконанні робіт підрядник використовує матеріали та обладнання, визначені у Специфікації (Додаток №1 до Договору), яка є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджена та визначена вартість робіт в розмірі 420 777,98 грн, в т.ч. ПДВ, що відповідає сумі зазначеній в Специфікації до Договору.
У Додатку № 1 до Договору сторонами погоджений перелік матеріалів та обладнання, які необхідні для виконання робіт за Договором на загальну суму 420 777,98 грн (матеріали та обладнання - 350 777, 98 грн, роботи з монтажу та налагодження системи відеоспостереження (послуга) - 70 000, 00 грн).
Відповідно до п. 3.2 Договору оплата вартості робіт замовником здійснюється у наступному порядку:
За положеннями п. 3.2.1 Договору замовник здійснює попередню оплату в розмірі 75% від вартості робіт, визначеної у п. 3.1 Договору протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати набрання чинності Договору.
Відповідно до п. 3.2.2 Договору остаточний розрахунок за виконані належним чином роботи замовник здійснює протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що даний Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 30.04.2020, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
На виконання п. 3.2.1 Договору відповідач здійснив попередню оплату в розмірі 315 583, 48 грн в безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача 18.03.2020, що підтверджується бухгалтерською карткою рахунку 361.
Після отримання підрядником від замовника попередньої оплати, позивачем були виконані передбачені умовами Договору роботи, про що свідчить підписаний сторонами без заперечень Акт надання послуг від 27.04.2020 №44 підписаний відповідачем 18.05.2020 та видаткова накладна від 27.04.2020 №44 на закупку матеріалів та обладнання, яке визначене у Специфікації.
В подальшому, позивач в порядку п. 187.1 ст. 187, ст. 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України та на виконання п. 3.5 Договору належним чином в строк склав, заповнив та зареєстрував у ЄРПН податкові накладні, копії яких надано до позовної заяви.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить відсутність скарг або будь-яких заперечень/зауважень з боку відповідача при прийнятті роботи, матеріали справи протилежного не містять.
Однак у встановлений Договором строк відповідач не здійснив остаточного розрахунку за виконані роботи у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 105 194, 50 грн, що стало підставою для звернення до місцевого господарського суду із даним позовом.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду.
Таким чином, між сторонами у даній справі виникли правовідносини підряду, які врегульовано главою 61 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За положеннями ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки, виконання зобов'язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 ЦК України), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як підрядником за договором (зобов'язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено останнім належним чином.
Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи міститься видаткова накладна №44 від 27.04.2021 та Акт надання послуг №44 від 27.04.2020.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що зазначені документи не могли бути використані під час вирішення справи по суті, оскільки вони складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
У свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Як визначено у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
При цьому, в силу приписів ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 927/924/19, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.
Водночас, відповідачем не спростовано факту належного виконання робіт позивачем.
Наявність на видатковій накладній №44 від 27.04.2020 та акті надання послуг №44 від 27.04.2020 підпису, який засвідчений відтиском печатки відповідача, є свідченням прийняття відповідачем робіт за Договором, а відтак видаткова накладна №44 від 27.04.2020 та акт надання послуг №44 від 27.04.2020 є належними та допустимими доказами на підтвердження реальності здійснення господарської операції за Договором.
Слід зауважити і на тому, що відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 3.5 Договору позивач зобов'язується зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач, відповідно до пункту 3.5 Договору склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, які, у свою чергу, є для відповідача підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, що не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Так, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за виконані останнім роботи у розмірі 105 194, 50 грн.
Доказів протилежного відповідачем суду не надано, а отже, відповідні обставини останнім не спростовано.
Виходячи із вищенаведеного, а також умов Договору та положень ст.ст. 610, ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України відповідач вважається таким, що порушив зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 232 ГК України пеня за цим Кодексом визнається штрафною санкцією, нарахування якої, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.3 Договору при порушенні строків остаточної оплати, згідно п. 3.2.2 цього договору, підрядник має право застосувати до замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості та штрафних і фінансових санкцій, відповідачем суду надано не було.
При цьому, встановивши, що позивачем неправильно визначено період нарахування штрафних санкцій, суд першої інстанції здійснив власний перерахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, який перевірено судом апеляційної інстанції та визначено арифметично вірним.
Крім того, у оскаржуваному рішенні місцевим господарським судом вирішено, зокрема, питання про розподіл судових витрат.
Так, позивачем заявлено до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 10 000, 00 грн, на підтвердження понесення яких надано відповідні докази.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, вказані в Акті наданих послуг з правової допомоги від 28.12.2020, підписаного з адвокатом Соловей О.В., роботи виконані останнім частково, а саме не надані послуги, визначені у п. 6 вказаного Акта, що стосувались підготовки справи до розгляду та визначення орієнтовного часу участі у підготовчому та подальших засіданнях по справі, оскільки справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягають стягненню з відповідача та покладення на останнього 7 996, 06 грн.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства «Київметробуд» - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Київметробуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №911/162/21 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством «Київметробуд».
4. Матеріали справи №911/162/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 03.11.2021.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова