вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" листопада 2021 р. Справа№ 910/7097/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Алданової С.О.
Зубець Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 р.
у справі №910/7097/21 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Горілого Ігоря Валентиновича
до Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича
про стягнення 62 093,96 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
У квітні 2021 року фізична особа-підприємець Горілий Ігор Валентинович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича про стягнення 62093,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 011020 від 01.10.2020, в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару. Так, на виконання умов вказаного Договору позивач за період з 01.10.2020 по 14.11.2020 поставив відповідачу продукцію на загальну суму 133 275,09 грн, проте відповідачем було оплачено лише частину вартості поставленого товару у розмірі 75 424,03 грн, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 57 851,06 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати у розмірі 3 456,45 грн та 3% річних у розмірі 788,51 грн
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року у справі №910/7097/21 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича на користь Фізичної особи-підприємця Горілого Ігоря Валентиновича 57 851 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот п'ятдесят одна) грн 06 коп. основної заборгованості, 3 456 (три тисячі чотириста п'ятдесят шість) грн 45 коп. інфляційних втрат, 788 (сімсот вісімдесят вісім) грн 51 коп. 3% річних, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7306 (сім тисяч триста шість) грн 53 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Сергієнко Іван Петрович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також, Фізична особа-підприємець Сергієнко Іван Петрович просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року у справі №910/7097/21 посилаючись на те, що рішення суду отримано засобами поштового зв'язку 23.07.2021 року, докази чого додаються до апеляційної скарги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2021 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Алданова С.О., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 року задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року у справі №910/7097/21 та поновлено фізичній особі-підприємцю Сергієнко Івану Петровичу зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Сергієнко Івана Петровича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року у справі №910/7097/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року у справі №910/7097/21. Роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
14.09.2021р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 року у справі №910/7097/21 без змін.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено суд першої інстанції, 01.10.2020 між Фізичною особою-підприємцем Горілим Ігорем Валентиновичем (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Сергієнком Іваном Петровичем (покупець) укладено Договір поставки №011020 відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором поставити сільськогосподарську продукцію (далі - продукція) у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором прийняти та оплатити таку продукцію (п.1.1. договору).
Відповідно до п.1.2. договору асортимент, кількість та ціна продукції визначаються у порядку замовлення.
Згідно з п. 2.1. договору загальна ціна договору складається із вартості всіх партій продукції за весь період дії цього договору, що підтверджується видатковими накладними постачальника, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору покупець зобов'язаний прийняти продукцію, поставлену постачальником згідно з заявкою в асортименті, кількості, належної якості та оплатити її вартість. При виявленні невідповідності продукції її якісним та кількісним показникам негайно заявити про цю обставину представнику постачальника для складання відповідного Акта.
У п. 9.2. договору визначено, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про своє небажання продовжувати договірні відносини, договір вважається продовженим на наступний рік, на тих самих умовах.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками і діє до 31.12.2020 (п. 9.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору у період з 01.10.2020 по 14.11.2020 поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 133 275,09 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних, зокрема №650 від 01.10.2020 на суму 4 078,43 грн, №655 від 02.10.2020 на суму 3 230,03 грн, №659 від 03.10.2020 на суму 7 647,91 грн, №662 від 05.10.2020 на суму 6 032,85 грн, №670 від 06.10.2020 на суму 2 562,03 грн, №679 від 07.10.2020 на суму 1 764 грн, №682 від 08.10.2020 на суму 985,10 грн, №689 від 09.10.2020 на суму 2 697,10 грн, №691 від 10.10.2020 на суму 4 703 грн, №698 від 12.10.2020 на суму 7 662,61 грн, №706 від 13.10.2020 на суму 580 грн, №716 від 14.10.2020 на суму 5 331,78 грн, №717 від 15.10.2020 на суму 4 633,15 грн, №724 від 16.10.2020 на суму 1 566,60 грн, №730 від 17.10.2020 на суму 2 451,36 грн, №733 від 19.10.2020 на суму 6 298,09 грн, №737 від 20.10.2020 на суму 3 449,31 грн, №741 від 21.10.2020 на суму 4 551,56 грн, №745 від 22.10.2020 на суму 1 646,48 грн, №749 від 23.10.2020 на суму 5 465,17 грн, №750 від 24.10.2020 на суму 4 104,81 грн, №757 від 26.10.2020 на суму 3 805,73 грн, №760 від 27.10.2020 на суму 454,25 грн, №765 від 28.10.2020 на суму 1 324,90 грн, №766 від 29.10.2020 на суму 6 229,50 грн, №770 від 30.10.2020 на суму 1 490 грн, №772 від 31.10.2020 на суму 3 056,25 грн, №776 від 02.11.2020 на суму 6 863,15 грн, №786 від 04.11.2020 на суму 5 454,04 грн, №790 від 05.11.2020 на суму 1 274 грн, №795 від 06.11.2020 на суму 5 611,18 грн, №800 від 07.11.2020 на суму 399 грн, №808 від 09.11.2020 на суму 4 264,55 грн, №814 від 10.11.2020 на суму 1 985,93 грн, №816 від 11.11.2020 на суму 5 877,91 грн, №824 від 12.11.2020 на суму 2 221,86 грн, №834 від 14.11.2020 на суму 1 906,42 грн.
Вищезазначені видаткові накладні підписані представниками позивача та відповідача та скріплені відповідними печатками без будь-яких зауважень з боку відповідача щодо якості, кількості та строку поставки продукції.
Відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково, сплативши 75 424,03 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень, зокрема №7 від 12.10.2020 на суму 7 311,46 грн, №13 від 16.10.2020 на суму 21 688,99 грн, №27 від 20.10.2020 на суму 4 703 грн, №33 від 22.10.2020 на суму 7 662,61 грн, №35 від 26.10.2020 на суму 7 478,38 грн, №46 від 27.10.2020 на суму 2 451,36 грн, №51 від 29.10.2020 на суму 15 945,44 грн, №59 від 02.11.2020 на суму 3 922,81 грн, №70 від 05.11.2020 на суму 4 259,98 грн.
17.02.2021р. позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію, в якому останньому було повідомлено про необхідність підписання акта звіряння розрахунків між ФОП Горілий І.В. та ФОП Сергієнко І.П., також позивач повідомив про наявність заборгованості відповідача у розмірі 57 851,06 яку необхідно сплатити у найкоротші строки. Також, у вищезазначеному листі-претензії позивач повідомив про небажання продовжувати з ФОП Сергієнко І.П. договірні відносини за Договором поставки№011020 від 01.10.2020 (а.с. 41-43).
Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича 57 851,06 грн основної заборгованості, інфляційні витрати у розмірі 3 456,45 грн та 3% річних у розмірі 788,51 грн
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Пунктом 2.5. договору визначено, що зобов'язання постачальника з поставки продукції вважаються виконаними у повному обсязі з моменту фактичної передачі продукції у власність покупця та підписання видаткових накладних уповноваженими представниками сторін.
Як зазначалось вище, на виконання умов Договору поставки №011020 від 01.10.2020 року позивач поставив товар на загальну суму 133 275,09 грн, що підтверджується видатковим накладними, жодних зауважень з боку відповідача щодо якості, асортименту чи кількості поставлено товару вищезазначені видаткові накладні не містять. Крім того факт поставки продукції також підтверджується фактичними діями відповідача, зокрема частковою оплатою отриманої продукції.
Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості отриманого товару, строку його поставки, а також щодо документації, яка була додана до товару.
Частиною 1 ст. 673 Цивільного кодексу України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1,2 ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору визначено, що якість продукції, що поставляється за договором, має відповідати нормативним документам, а також супроводжуватися документами, що встановлюють їх якість. На кожну партію продукції, що є предметом поставки за цим договором, постачальник зобов'язаний надати документи, які посвідчують відповідальність продукції вимогам стандартів та/або технічним умовам (сертифікат відповідності, санітарно-епідеміологічний висновок, якісне посвідчення).
У пункті 5.2. договору сторони погодили, що у випадку виявлення невідповідності поставленої продукції відповідач зобов'язаний негайно повідомити про це представника постачальника (позивача) для складання відповідного акта.
Жодних заперечень відповідача в частині того, що приймання товару по кількості та якості відбувалося з порушенням відповідних інструкцій матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 6.1. договору розрахунок за поставлену продукцію проводиться покупцем протягом 7 календарних днів з моменту поставки, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив лише часткову оплату отриманої продукції, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 57 851,06 грн.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості в розмірі 57 851,06 грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 3 456,45 грн та 3% річних у розмірі 788,51 грн.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є похідними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 3 456,45 грн та 3% річних у розмірі 788,51 грн.
Доводи апелянта щодо підписання видаткових накладних №659 від 03.10.2020 та №814 від 10.11.2020 неуповноваженими особами колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжного доручення №13 від 16.10.2020 у графі призначення платежу зазначено: "сплата за продукти харчування, зг ВН№659 від 03/10/20 …" тобто здійснюючи розрахунок за поставлену позивачем продукцію відповідно до видаткової накладної №659 від 03.10.2020, яка від імені відповідача підписана Баглай, підтверджується що відповідач отримав вищезазначену продукцію.
Крім того, відповідачем не було долучено до матеріалів справи жодних доказів щодо звернення ФОП Сергієнко І.П. до відповідних правоохоронних органів із заявою про підробку підпису, у зв'язку з чим суд вважає, що посилання відповідача на підписання видаткових накладних №659 від 03.10.2020 та №814 від 10.11.2020 неуповноваженими особами є безпідставними та необґрунтованими.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального та матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Фізичну особу-підприємця Сергієнка Івана Петровича.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сергієнка Івана Петровича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2021 р. у справі № 910/7097/21 - без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2021 р. у справі № 910/7097/21.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2021, з зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці з 12.10.2021 по 13.10.2021 у відпустці, з 18.10.2021 по 29.10.2021 на лікарняному.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді С.О. Алданова
Л.П. Зубець