79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" жовтня 2021 р. Справа №Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Скрипчук О.С.
Марко Р.І.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Самсон - Іф” від 30.07.2021 (вх.ЗАГС. №01-05/2622/21 від 02.08.2021)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2021 (повний текст складено 12.07.2021, суддя Михайлишин В.В.)
у справі №Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15)
за позовом: Заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі:
Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та
лікеро-горілчаної промисловості
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Самсон-ІФ”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне підприємство “Житлотехсервіс”
про визнання недійсним договору від 25.10.2012 № 36 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладеного між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ “Самсон-ІФ”; визнання за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості право співвласності на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом № 73383,
в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145
про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості
за участю представників:
прокурор: Рогожнікова Н.Б.
від апелянта: Подоляк Я.Г. - представник
від інших учасників справи: не з'явились
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2021 у справі № Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15) позов Заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Самсон-ІФ" про визнання недійсним договору від 25.10.2012 № 36 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладеного між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та Товариством з обмеженою відповідальністю "Самсон-ІФ" та визнання за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості право співвласності на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом № 73383 - задовольнено частково. Визнано недійсним договір № 36 від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладений між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та Товариством з обмеженою відповідальністю “Самсон-ІФ”. В частині визнання за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості права співвласності на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом № 73383 - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Самсон-ІФ” в дохід Державного бюджету України - 1 218, 00 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2021 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2021 справу №Б-11/45-3/270-21/145(909/560/15) розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Скрипчук О.С., Мирутенко О.Л.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 08.09.2021.
06.09.2021 на адресу суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу від Міністерства економіки України №2434-03/161 від 02.09.2021 (№01-04/6155/21 від 06.09.2021) та Окружної прокуратури м. Івано-Франківська №63-2827 вих-21 від 02.09.2021 (вх. №01-04/6160 від 06.09.2021).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 відкладено розгляд справи на 29.09.2021.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , справу №Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15) розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Скрипчук О.С., Марко Р.І.
20.09.2021 на адресу суду від скаржника надійшла відповідь на відзив Окружної прокуратури м. Івано-Франківська.
29.09.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення ТзОВ «Самсон-Іф» щодо відзиву Мінекономіки.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 розгляд справи відкладено на 20.10.2021.
В судове засідання 20.10.2021 з'явились прокурор та представник апелянта, інші учасники справи явки повноважних представників не забезпечили, хоча були належним чином та завчасно повідомлені про дату та час судового рішення, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, долученими до матеріалів справи.
Колегія суддів зазначає, що неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки явка сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, клопотання про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходили, прокурор та позивач скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників учасників справи, що не з'явились, за наявними матеріалами.
Представник апелянта в судовому засіданні просив вимоги апеляційної скарги задоволити, оскаржене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Прокурор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, присутніх в судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.
В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа №Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2003 року, станом на день розгляду апеляційної скарги провадження перебуває на стадії ліквідаційної процедури, ліквідатор - арбітражний керуючий Седлецький О.В.
У 2015 році Заступник прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства, Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ «Самсон-ІФ» про визнання недійсним договору №36 від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладеного між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТзОВ «Самсон-ІФ»; визнання за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості виключного права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом № 73383.
Справі присвоєно номер №909/560/15, провадження у справі порушено 25.05.2015.
З урахуванням заяви про доповнення позовних вимог, Заступник прокурора мотивував позовні вимоги наступним:
- Знак для товарів та послуг за свідоцтвом №733383 створений та зареєстрований за державні кошти та став державною власністю, однак, в порушення норм Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» під час укладення договору №36 від 25.10.2012 обов'язкова незалежна оцінка вартості майнових прав на знак для товарів і послуг до укладення договору не проводилась;
- відповідно до звіту про визначення вартості майнових прав на знаки для товарів і послуг від 30.11.2013, ринкова вартість майнових прав на товарний знак за Свідоцтвом №73383 складає 7 612 000 грн, що значно перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника, однак, в порушення статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розпорядник майна не надавав погодження на укладення спірного договору;
- Івано-Франківське ОДОСП входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та є йому підзвітним, однак питання укладення спірного договору, в порушення пункту 5 статті 75 Господарського кодексу України, із Міністерством не погоджувалося;
Таким чином, як стверджує Заступник прокурора, т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП, при укладенні спірного договору, вийшов за межі своєї компетенції щодо розпорядження майном, що свідчить про порушення вимог ч.2 ст. 203 та ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, договір укладено в порушення вимог статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 75 Господарського кодексу України, статті 6 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007.
Крім того, Заступник прокурора вважає, що спірний договір суперечить пункту 7 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" та призводить до порушення ділової репутації Івано-Франківського ОДОСП, оскільки створює оманливе уявлення щодо дійсного виробника продукції, зазначеної у Свідоцтві № 73383. Зазначений знак представляє продукцію Івано-Франківського ОДОСП, розташованого в місті Івано-Франківська викликає у споживача асоціацію з конкретним державним підприємством та з географічною назвою, зазначеною як місце виробництва зазначених у свідоцтві товарів та стає розрізняльним при купівлі ним продукції. Товарний знак, використаний іншим суб'єктом господарювання, розташованим в іншому регіоні України вводить споживача в оману, оскільки створить неправильні асоціації про географічне походження продукції.
В процесі розгляду справи ухвалою від 03.08.2015 Господарським судом Івано-Франківської області було призначено судову технічну експертизу документів та почеркознавчу експертизу.
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 11547/3469:
1. підписи від імені Гебури Т. М. у договорі № 36 від 25.10.2012, укладеному між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ "Самсон-ІФ" про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, розташовані у нижньому лівому куті першого аркуша документа та у рядку "т.в.о. генерального директора Т.М. Гебура" на другому аркуші документа; угоді від 25.10.2012, укладеній між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ «Самсон-ІФ» про внесення змін і доповнень до договору № 36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, розташований у рядку "т.в.о. генерального директора Т. М. Гебура" виконані пастою (пастами) для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, самим Гебурою Тарасом Михайловичем.
2. підписи від імені Сухомлин Л. О. у договорі № 36 від 25.10.2012, укладеному між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ "Самсон-ІФ" про передання майнових прав на знак для товарів і послугу співвласність, розташовані у нижньому правому куті першого аркуша документа та у рядку "Генеральний директор Л. О. Сухомлин" на другому аркуші документа; угоді від 25.10.2012, укладеній між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ "Самсон-ІФ" про внесення змін і доповнень до договору № 36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, розташований у рядку "Генеральний директор Л. О. Сухомлин" виконані пастою (пастами) для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, самою Сухомлин Любов'ю Олександрівною.
Згідно з висновком судової технічної експертизи документів № 11546/2231:
- вирішити питання "у який відносний період часу нанесені відтиски печаток Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ "Самсон-ІФ" на договір та угоду" та "чи в один час виготовлені договір та угода" не представляється можливим;
- у досліджуваних документах - договорі та угоді, підписи від імені Гебури Т. М. були виконані після нанесення друкованих текстів документів та відтисків печатки Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, а підписи від імені ОСОБА_2 були виконані після нанесення друкованих текстів документів та відтисків печатки ТОВ "Самсон-ІФ". Встановити послідовність виконання друкованих текстів і нанесення відтисків печаток Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ "Самсон-ІФ" в досліджуваних документах не представляється можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.
14.12.2016 рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/560/15 позов задоволено частково: визнано недійсним договір від 25.10.2012 №36 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, який укладений між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості і ТзОВ "Самсон-ІФ", в решті позову відмовлено.
11.04.2017 постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2016 у справі № 909/560/15 скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсним договору від 25.10.2012 № 36 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, який укладений між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості і ТзОВ «Самсон-ІФ». У скасованій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. У решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2016 залишено без змін.
07.11.2017 постановою Вищого господарського суду України рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2016 та постанову Львівського апеляційного Господарського суду від 11.04.2017 у справі №909/560/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області з огляду на те, що в порушення приписів ст. 41 ГПК України суди не вирішили питання про призначення у справі судової експертизи для роз'яснення питань, що виникли у вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, судові акти попередніх інстанцій, прийняті без призначення у справі судової експертизи.
26.12.2017 ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області, зокрема, призначено у справі судову експертизу у сфері інтелектуальної власності на вирішення якої поставлені наступні питання:
1) чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 73383 від 15.03.2007 таким, що може ввести в оману споживача щодо товару, та (або) особи, яка виготовляє товар або надає послуги?
2) чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 73383 від 15.03.2007 таким, що може ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виготовляє товар або надає послуги при використанні цього знака Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ТОВ "Самсон-ІФ" на підставі договору від 25.10.2012 №36?
3) чи може ввести споживача наявність зображення на продукції ТОВ "Самсон-ІФ" товарного знаку (свідоцтво № 73383) в оману щодо походження товару, який виробляє Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості?
За наслідками проведення експертизи відповідно до Висновку експерта №009/18 від 18.02.2019 встановлено, що знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №73383 від 15.03.2007 не є таким, що може ввести в оману споживача щодо товару та (або) особи, яка виготовляє товар або надає послуги. Знак для товарів та послуг за свідоцтвом України №73383 від 15.03.2017 не є таким, що може ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виготовляє товар або надає послуги при використанні цього знака Івано-Франківським ОДОСП та ТОВ "Самсон-ІФ" на підставі договору №36 від 25.10.2012. Щодо третього питання, то експертизою встановлено про те, що наявність зображення на продукції ТОВ "Самсон-ІФ" товарного знаку (свідоцтво №73383) не може ввести споживача в оману щодо походження товару, який виробляє Івано-Франківське ОДОСП.
16.04.2019 в процесі розгляду справи прокурором долучено до матеріалів справи висновок № 1366/2367 від 18.04.2016 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності в кримінальному провадженні №12012090010000450, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, згідно якого вартість товарного знаку за свідоцтвом № 73383 на момент реєстрації речових прав за спірним договором № 36 від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність становить 8 067 765, 00 гривень.
23.05.2019 рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/560/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Прокуратури Івано-Франківської області на користь ТОВ "Самсон-ІФ" 30888,00 грн витрат по сплаті вартості судових експертиз.
08.10.2019 постановою Західного апеляційного господарського суду у справі №909/560/15 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2019 залишено без змін, апеляційні скарги Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та Першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишено без задоволення.
10.09.2020 постановою Верховного Суду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що під час здійснення нового розгляду справи суду необхідно врахувати суть та мету стадії розпорядження майном у справі про банкрутство, предмет спірного договору та статус спірного знаку для товарів та послуг як частини майна боржника у розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
07.10.2020 ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області прийнято справу №909/560/15 до розгляду в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
Протокольною ухвалою від 10.12.2020 Господарський суд Івано-Франківської області задовольнив заяву прокурора про заміну предмету позову, таким чином позовними вимогами є визнання недійсним договору №36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність та визнання за Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості права співвласності на знак для товарів і послуг.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2020 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне підприємство «Житлотехсервіс».
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2020 замінено позивача у справі - Міністерство аграрної політики та продовольства на його правонаступника - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції заступник прокурора вказував на настання виключних обставин що змінюють предмет позову, оскільки під час касаційного розгляду справи №909/560/15 у справі про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2020 відбувся продаж цілісного майнового комплексу боржника, до якого ввійшли майнові права на знаки для товарів і послуг, в тому числі майнові права співвласника на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом №73383 (копія договору знаходиться в матеріалах господарської справи № Б-11/45-3/270-21/145).
Таким чином, покупець за договором Приватне підприємство "Житлотехсервіс" набуло право співвласності на вказаний знак в частині, яка належала Івано-Франківському обласному державному об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на момент укладення договору купівлі-продажу. За таких обставин, правовим наслідком недійсності договору № 36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, у відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу України, є перехід до позивача майнових прав на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом № 73383 в частині, що належить за даним договором відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Самсон-ІФ".
Зважаючи на вказані обставини Заступник прокурора просив визнати недійсним договір № 36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладений між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та Товариством з обмеженою відповідальністю «Самсон-ІФ» та визнати за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості право співвласності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом № 73383.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказував, що за передачу знаку для товарів та послуг за свідоцтвом №73383 у співвласність Товариство з обмеженою відповідальністю «Самсон-ІФ» сплатило Івано-Франківському обласному державному об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості 500 гривень винагороди, на підставі укладеної до договору додаткової угоди від 25.10.2012; на час укладення договору про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність не вимагалось проведення їх оцінки; знак для товарів та послуг за свідоцтвом №73383 не перебував на балансі позивача на момент укладення договору про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність; знак для товарів та послуг не відноситься до основних фондів, а тому надання згоди на його відчуження суб'єктом управління майном не вимагається.
Також відповідач вказував на неефективність захисту прав позивача, оскільки станом на 15.01.2021 Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості є визнаним банкрутом більше трьох років та перебуває у стані припинення, в матеріалах справи відсутні докази використання Торговельної марки самим Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, у своїй економічній діяльності. Натомість, відповідач наполягає, що він був і залишається єдиним суб'єктом, що претендує на реальне використання торговельної марки у господарській діяльності.
Поряд із цим, відповідач зазначав, що добросовісно дотримувався положень договору, за яким став правомірним співвласником торговельної марки. Окрім самого права інтелектуальної власності на торговельну марку, відповідач набув законного майнового інтересу, який згідно з практикою Європейського суду з прав людини також підлягає захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Тож, окрім підстав неефективності обраного способу захисту викладених вище, визнання договору недійсним призведе до обмеження права відповідача за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на мирне володіння майном.
Окрім цього відповідач доводив, що прокурор не може звертатись з позовом в межах справи про банкрутство.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про часткове задоволення позову, дійшов висновків про те, що договір №36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність не відповідає критеріям розумності та добросовісності, оскільки відчужує майнові права за значно зниженою ціною та фактично є направленим на збільшення розміру боргових зобов'язань боржника, що порушує вимоги ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України. Договір про передачу майнових правна знак для товарів і послуг у співвласність укладено керівником Івано-Франківського ОДОСП з порушенням встановленого нормами, чинного на момент його укладення, законодавства порядку відчуження майна державної власності, а також суперечить ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений керівником Івано-Франківського ОДОСП в 2012 році без погодження з розпорядником майна боржника, що в сукупності є підставою для визнання такого договору недійсним у відповідності до ч.1 ст.215, ст.234 Цивільного кодексу України.
Що стосується позовної вимоги про визнання за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості права співвласності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом №73383, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки задоволення вимоги про визнання договору про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність виключає можливість задоволення вимоги про визнання за позивачем права співвласності на знак для товарів.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що при ухваленні оскарженого рішення суд першої інстанції не виконав обов'язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2020, а саме не аналізував обставини справи в розрізі суті та з урахуванням мети стадії розпорядження майном, а виключно надав власну оцінку обставинам справи, не прив'язуючись до того, на якій стадії справа про банкрутство, які вимоги можуть бути заявлені на такій стадії та взагалі, хто може бути учасником у справі про банкрутство.
Так, скаржник наводить наступні доводи на підтвердження обґрунтованості своїх вимог:
- в оскарженому рішенні не встановлено жодних порушень з боку відповідача при укладенні спірного договору і він не має нести негативних наслідків недобросовісних дій боржника щодо попереднього непогодження договору з розпорядником майна;
- в оскарженому рішенні суд не встановив наявність в прокуратури права подання позову в рамках справи про банкрутство та наявності інтересів держави у справі про банкрутство, адже ні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ані норми Кодексу України з процедур банкрутства не відносять прокурора до учасників справи про банкрутство, які мають право ініціювати позов про визнання недійсними угод, укладених боржником на шкоду кредиторам (фраудаторних правочинів), а прокурор не вправі посилатись на «історичні» права прокуратури, так як на даний момент у прокурора відсутнє право представляти інтереси державного підприємства;
- в оскарженому рішенні суд не встановив наявність інтересу держави в рамках процедури банкрутства, хоча вважав цю обставину доведеною;
- в оскарженому рішенні суд дійшов помилкових висновків про «відчуження майна» в контексті змісту договору та порушення інтересів держави, адже внаслідок укладення договору держава не втратила можливості використовувати знак на товари і послуги відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та Цивільного кодексу України;
- в оскарженому рішенні суд допустив неправильне застосування норм матеріального права щодо необхідності оцінки знака на товари і послуги перед відчуженням, оскільки чинне на момент укладення договору законодавство не передбачало оцінки майнових прав інтелектуальної власності;
- в оскарженому рішенні суд не врахував, що здійснення прав інтелектуальної власності не підпадає під загальні правила управління об'єктами державної власності;
- в оскарженому рішенні суд допустив неправильне застосування норм матеріального права щодо процедури погодження договору з розпорядником майна в процедурі банкрутства, адже на момент його укладення майнове право не було на балансі боржника та не було оцінене, відтак не було відомо, що його вартість перевищує 1 % балансової вартості майна боржника, а розпорядник майна не має права самостійно втручатись в оперативно-господарську діяльність боржника;
- в оскарженому рішенні суд не проаналізував той факт, що відповідач є добросовісним набувачем, а майно не вибуло з володіння власника.
Таким чином, апелянт вважає, що підставами для скасування оскарженого рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Міністерство економіки України у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2021 №504 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перейменовано на Міністерство економіки України, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 №547 було внесено відповідні зміни щодо перейменування до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459, якою затверджено Положення про Міністерство економіки України, яка набрала чинності 03.06.2021.
Заперечуючи проти задоволення вимог апеляційної скарги, позивач вказує, що суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи, врахував допустимість та узгодженість доказів та зробив правильний висновок, що договір №36 від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг за свідоцтвом №73383 у співвласність не відповідає критеріям розумності та добросовісності, оскільки відчужує майнові права за значно заниженою ціною та фактично є направленим на збільшення розміру боргових зобов'язань боржника, що порушує вимоги ч.5 ст.203 ЦК України. Договір про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг за свідоцтвом №73383 у співвласність укладено керівником Івано-Франківського ОДОСП з порушенням встановленого нормами законодавства порядку відчуження майна державної власності, чинного на момент укладення договору, а також суперечить ч.2 ст.203 ЦК України, оскільки вчинений керівником Івано-Франківського ОДОСП без погодження з розпорядником майна боржника.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечив щодо доводів та аргументів скаржника, навів наступні аргументи:
- не відповідає дійсності твердження апелянта про те, що відповідач єдиний, хто зазнає негативних наслідків від рішення суду, адже недійсний правочин не спричиняє юридичних наслідків для сторін чи будь-яких інших осіб, крім тих,що пов'язані з його недійсністю;
- можливість представництва прокурором інтересів держави у справах про банкрутство, в тому числі шляхом подання позовів, підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема, висновками, викладеними у постановах від 22.05.2018 у справі №915/1112/16, від 06.08.2019 у справі №905/2409/14, від 02.10.2018 у справі №4/166«б», від 18.07.2018 у справі №Б-7/49-21/160;
- на момент звернення прокурора з позовом про визнання договору недійсним діяла попередня редакція Закону України «Про прокуратуру», підстави представництва прокурором інтересів держави в суді були визначені у ст.36-1 цього закону, а ст.23 Закону України «Про прокуратуру» у діючій редакції ще не набула чинності;
- у справі про банкрутство Івано-Франківського ОДОСП прокурор бере участь з 2006 року, при цьому провадження у справі про банкрутство з 2003 року по 2018 рік здійснювалось за старою редакцією Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до 2013 року), а відтак для з'ясування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді повинна оцінюватись за нормами Закону, які були чинними на час звернення прокурора з позовом, аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.07.2020 у справі №902/862/15, від 19.02.20.20 у справі №2-5633;
- станом на день укладення спірного договору відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» проведення оцінки відчужуваного державного майна було обов'язковим, і вказана норма не містила жодних виключень щодо об'єктів прав інтелектуальної власності;
- у відповідності до п.41.1.203 ст.14 ПК України в редакції станом на 25.10.2012 передача права на знаки для товарів і послуг є продажем результатів робіт, а продаж майна є одним із способів його відчуження, чим спростовуються доводи апелянта про те, що за умовами спірного договору не відбулося відчуження майнових прав боржника на знак для товарів і послуг;
-невідображення нематеріального активу у вигляді права на знаки для товарів і послуг та його вартості на балансі підприємства не означає відсутності обов'язку оцінку такого активу та отримання згоди органу управління (у відповідності до статуту підприємства) або розпорядника майна згідно з вимогами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на укладення правочинів щодо цього активу;
- відповідач не є добросовісним набувачем, оскільки директор ТзОВ «Самосон-Іф» Сухомлин Л.О. у 2011 році очолювала підпримєство-боржника і знала про порядок відчуження майна виключно за погодженням з розпорядником майна боржника.
Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Апелянт подав суду відповідь на відзив прокуратури та письмові пояснення щодо відзиву Мінекономіки, у яких вказував, що наведені аргументи не спростовують доводів апеляційної скарги.
Щодо доводів апелянта про неможливість прокурора ініціювати позов про визнання недійсним договору, укладеного боржником, в межах справи про банкрутство, та загалом брати участь у справі про банкрутство, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина перша статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина друга статті 2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення до суду).
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру"). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п'ятої статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру").
Для встановлення наявності підстав для представництва інтересів державив в суді прокурором слід застосовувати норми Закону, чинного на момент звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 2-5633/11, від 23.07.2020 у справі №902/862/15.
Наведеним спростовуються доводи скаржник про неможливість прокурора використовувати свої «історичні» права, що перестали існувати на момент розгляду справи.
У позовній заяві прокурор вказував, що використання торгового знаку відповідачем завдає значних збитків Івано-Франківському обласному державного об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та порушує ділову репутацію останнього, що в свою чергу є порушенням інтересів держави, також зазначав, що обставини неправомірного укладення оспорюваного договору №36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, стали відомі прокурору за результатами вивчення звернення Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до прокуратури.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Зважаючи на обставини цієї справи, а також самостійне обґрунтування прокурором у позовній заяві необхідності захисту інтересів держави у визначений спосіб, колегія суддів зазначає про наявність у прокурора повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (станом на день ухвалення рішення), Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» та Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
Слід також зауважити, що справа переглядалась неодноразово, у постанові Верховного Суду від 10.09.2020, якою було скасовано рішення судів попередніх інстанцій, справу було передано на новий розгляд для здійснення розгляду в межах справи про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. Таким чином, суд першої інстанції прийняв до свого провадження спір за позовом прокурора на виконання прямої вказівки суду касаційної інстанції, що є обов'язковим в силу вимог ч.5 ст.310 ГПК України.
Окрім цього, апеляційний суд бере до уваги доводи прокурора про те, що у справі про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості прокурор є учасником з 2006 року.
Відповідно до визначення, наведеного у ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на час порушення справи про банкрутство, учасниками провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.
Відповідно до ч.1 ст.29 ГПК України в редакції, чинній станом на день звернення до суду, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
Таким чином, у відповідності до норм Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України в редакціях, чинних станом на день звернення до суду, прокурор був наділений правом вступу в будь-яку господарську справу, і з вступом в силу нових редакцій Закону та Кодексу не втратив статусу учасника справи про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив наступні фактичні обставини спору.
Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Івано-Франківське ОДОСП) засновано на основі державної власності і входить до складу Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт"), входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України і є підзвітним йому.
Об'єднання є юридичною особою та володіє закріпленим за ним на праві господарського відання майном (пункт 4.1. статуту Об'єднання); у відповідності до пункту 4.6. статуту об'єднання може мати знаки для товарів та послуг, які реєструються у встановленому законодавством порядку; в пункті 5.1. статуту об'єднання зазначено, що його майно є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання; об'єднання не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів Об'єднання має право лише за попередньою згодою Уповноваженого органу управління на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом (пункт 5.5. Статуту); укладати мирові угоди, що передбачають відчуження об'єктів, які належать до основних фондів, об'єднання має право тільки за попередньою згодою Уповноваженого органу управління. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, у тому числі передавати майно в оренду, об'єднання має право лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським кодексом України та іншими законами України (пункт 5.5. Статуту).
Об'єднання володіє на праві власності знаком для товарів і послуг, засвідченим у відповідності до статті 157 Господарського кодексу України свідоцтвом № 73383.
25.10.2012 між Івано-Франківським ОДОСП та Товариством з обмеженою відповідальністю "Самсон-ІФ" (далі - ТОВ "Самсон-ІФ") укладено договір № 36 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, за умовами якого Івано-Франківське ОДОСП передає у спільну власність ТОВ "Самсон-ІФ", а останнє приймає у співвласність майнові права на наступний знак для товарів і послуг: свідоцтво на знак для товарів і послуг № 73383, зареєстроване 15.03.2007 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства науки і освіти у повному обсязі, на які зареєстровано Знак.
В пункті 1.2. договору сторони погодили, що співвласник (ТОВ "Самсон-ІФ") з моменту підписання цього договору отримує право самостійно позначати згаданим Знаком продукцію згідно з переліком товарів, що вказані в Свідоцтві.
Пунктом 2.2. Договору визначено обов'язок Івано-Франківського ОДОСП не передавати третім особам майнові права на Знак без згоди співвласника.
У відповідності до пункту 3.1. Договору, співвласник має право використовувати Знак у власній господарській діяльності на власний розсуд, в тому числі й щодо надання дозволу на використання Знаку (видачу ліцензій) та передачу права власності на нього іншим особам.
Надалі, 25.10.2012 між Івано-Франківським ОДОСП та ТОВ "Самсон-ІФ" укладено угоду про внесення змін і доповнень до договору № 36 від 25.10.2012, якою договір про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність доповнено пунктом 1.4. такого змісту: "винагорода, в розмірі 500 грн без ПДВ сплачується протягом 3-х років з моменту підписання цієї угоди".
Державною службою інтелектуальної власності України 09.08.2013 прийнято рішення про опублікування в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак за свідоцтвом № 73383 у співвласність ТОВ "Самсон-ІФ". Згідно з вищевказаним рішенням та випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 27.08.2013 № 14937 власниками знаку за свідоцтвом № 73383 від 15.03.2007 є Івано-Франківське ОДОСП та ТОВ "Самсон-ІФ".
23.09.2015 ТОВ "Самсон-ІФ" перерахувало на рахунок Івано-Франківського ОДОСП - 500, 00 гривень з призначенням платежу: винагорода згідно з договором № 36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг. Зазначені кошти повернуті Івано-Франківським ОДОСП ТОВ "Самсон-ІФ", з посиланням на помилковість їх перерахування; 23.10.2015 ТОВ "Самсон-ІФ" повторно перерахувало зазначену суму коштів на рахунок Івано-Франківського ОДОСП.
За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Як визначено в ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України, до відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
За приписами ч. 2 ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно положень ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Аналогічне визначення міститься в абзаці 4 статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", де зазначається, що торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Торговельні марки (знаки для товарів і послуг) у відповідності до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України та ст. ст. 420, 423, 424 Цивільного кодексу України є об'єктами прав інтелектуальної власності, які наділяють їх власників особистими немайновими та майновими правами.
Відповідно до ч. 3 ст. 424 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.
Частинами 3, 4 статті 426 Цивільного кодексу України закріплено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
За приписами ст.427 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Отже, майнові права інтелектуальної власності, на відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, можуть бути, зокрема, предметом відчуження за цивільно-правовими угодами.
При цьому, колегія суддів погоджується із зазначенням суду першої інстанції про те, що відчуженням є передача (перехід) права власності повністю або частково за волею власника від однієї особи до іншої.
Відповідно до частини 1 статті 1113 Цивільного кодексу України, договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.
Згідно з частиною 3 статті 1113 Цивільного кодексу України, умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 242 від 18.10.1999, бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті. З означеної норми з'ясовується, що права на знаки для товарів і послуг, відносяться до нематеріальних активів.
Тобто, такий нематеріальний актив як права на знаки для товарів і послуг може бути оцінений, мати певну вартість і, як наслідок, може бути включений до ліквідаційної маси боржника та реалізований (відчужений). При цьому, не відображення такого активу та його вартості на балансі підприємства не означає відсутності обов'язку оцінки такого активу та отримання згоди органу управління (у відповідності до статуту підприємства) або розпорядника майна, згідно з вимогами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на укладення правочинів щодо цього активу.
Частиною 3 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", якою встановлено випадки обов'язкового проведення оцінки майна (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), визначено, що проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадках відчуження державного майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю та у разі банкрутства.
У 2003 році щодо Івано-Франківського ОДОСП порушено провадження у справі про банкрутство за № Б-11/45-3/270-21/145. Станом на час укладення договору про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність з ТОВ "Самсон-ІФ", Івано-Франківське ОДОСП перебувало на стадії розпорядження майном, обов'язки розпорядника майна виконував Градюк О.І.
Як зазначено вище, Івано-Франківське ОДОСП є державним підприємством та на момент укладення спірного договору перебувало у процедурі банкрутства. Однак, оцінки відчуженого майна Івано-Франківського ОДОСП в порушення норми ч.3 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведено не було.
Уклавши договір про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність №36 від 25.10.2012, Івано-Франківське ОДОСП частково відчужило майнові права інтелектуальної власності, як особливий об'єкт майна, що є державною власністю.
Як свідчать матеріали справи, оспорюваний договір було укладено на позаконкурентних засадах, відтак оцінка майна була обов'язковою, а доводи скаржника про те, що поняття «майно» стосувалось лише речового майна та не охоплювало майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності базуються на довільному трактуванні норм законодавства, адже у статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в редакції, чинній на дату укладення спірного договору, майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Правове регулювання процедури банкрутства в України, яке базувалось на Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чинному на момент порушення провадження у справі про банкрутство Івано-Франківського ОДОСП, виходить з того, що метою процедури банкрутства є погашення боргів боржника, зокрема шляхом продажу належного йому майна. При цьому, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (як в редакції до 19.01.2013, так і в редакції після 19.01.2013) передбачав включення до ліквідаційної маси банкрута усіх видів майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17) відзначено, що в межах справи про банкрутство суди вправі розглядати позови про визнання недійсними угод, укладених за участю боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, що цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц було враховано і під час розгляду справи № 910/8357/18 (постанова від 28.11.2019) та, крім того, зазначено, що "суд акцентує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення".
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 зазначено, що "боржник, який вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24.07.2019, № 910/8357/18 від 28.11.2019). Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може".
Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04. 2021 у справі 908/794/19 (905/1646/17).
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що концепція «фраудаторних правочинів» невірно застосована в оскарженому рішенні, адже ознаками фраудаторності правочину є як момент укладення договору - в цьому випадку - під час процедури розпорядження майном, так і явно занижена порівняно з ринковою ціна відчуження майнового активу боржника - в цьому випадку майно було відчужено безоплатно, згодом до умов договору внесено зміни і ціна склала 500,00 грн. із умовою відстрочення платежу, в той час як ринкова вартість майна становила 7 612 000, 00 грн. Також спостерігається і мета фраудаторного правочину - не лише шкода інтересам кредиторів, а й істотне ускладенення можливості відновлення платоспроможності державного підприємства.
При цьому обсяг прав власника на використання торгового знака відпоівдно до умов оспорюваного договору значно звузився, а також є вужчим, ніж у співвласника - відповідно до п.2.2. оспорюваного договору обов'язком вланиска є не передавати третім особам майнові права на знаки без згоди співвласника, водночас відповідно до п.3.1.7 договору співвласник має необмежене право надавати дозвіл (ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі.
За змістом норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (як у редакції, чинній до 19.01.2013, так і після 19.01.2013) з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він та належне йому майно перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Відповідно частини 13 статті 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Отже, керівник Івано-Франківського ОДОСП, в 2012 році, виключно за погодженням з розпорядником майна боржника міг укласти угоду про передачу (відчуження) майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність. Водночас, згоди на укладення з ТОВ "Самсон-ІФ" договору про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність директором Івано-Франківського ОДОСП від розпорядника майна отримано не було, відповідно у керівника Івано-Франківського ОДОСП не було необхідного обсягу прав на укладення спірної угоди.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта на те, що на дату укладення договору №36 від 25.10.2012, вартості майнових прав на торговий знак, засвідчений свідоцтвом №73383, на балансі Івано-Франківського ОДОСП відображено не було, та погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відсутність відображення у балансі Івано-Франківського ОДОСП прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, не свідчить про відсутність визначеної вартості та статусу державного майна. Відповідно, вказані права підлягають оцінюванню у встановленому Законом порядку, на розпорядження ними розповсюджуються усі ті ж обмеження, що встановлені Статутом підприємства, частиною 5 статті 75 Господарського кодексу України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для розпорядження іншим майном та основними засобами підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту про визначення вартості майнових прав на знаки для товарів і послуг від 30.11.2013, ринкова вартість майнових прав на товарний знак за Свідоцтвом № 73383 складає 7 612 000, 00 гривень.
Згідно з долученим прокурором до матеріалів справи висновком № 1366/2367 від 18.04.2016 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності в кримінальному провадженні № 12012090010000450, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, згідно якого вартість товарного знаку за свідоцтвом № 73383 на момент реєстрації речових прав за спірним договором № 36 від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність становить 8 067 765, 00 гривень, що як стверджує позивач, суттєво перевищує один відсоток балансової вартості активів зазначеного підприємства саме на день укладення спірного договору, відтак укладення даного договору вимагало погодження розпорядника майна боржника та його органу управління у відповідності до частини 13 статті 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частини 5 статті 75 Господарського кодексу України, п. 9.1.3. Статуту Івано-Франківського ОДОСП, що як встановлено судом, не відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Недійсність договору як приватно - правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
За приписом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Боржник, який відчужує майно за значно заниженою ціною (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми вартості частки в майні товариства діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виконав вказівки Верховного суду, викладені у постанові від 10.09.2020 щодо дослідження та об'єктивної оцінки аргументів учасників справи та зібраних у справі доказів в їх сукупності, всебічного і повного з'ясування фактичних обставин справи з урахуванням суті та мети стадії розпорядження майном у справі про банкрутство, предмету спірного договору та статусу спірного знаку для товарів та послуг як частини майна боржника у розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір № 36 від 25.10.2012 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність не відповідає критеріям розумності та добросовісності, оскільки відчужує майнові права за значно зниженою ціною, та фактично є направленим на збільшення розміру боргових зобов'язань боржника, що порушує вимоги ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. Договір про передачу майнових правна знак для товарів і послуг у співвласність укладено керівником Івано-Франківського ОДОСП з порушенням встановленого нормами, чинного на момент його укладення, законодавства порядку відчуження майна державної власності, а також суперечить ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений керівником Івано-Франківського ОДОСП, в 2012 році, без погодження з розпорядником майна боржника, що в сукупності є підставою для визнання такого договору недійсними, у відповідності до ч.1 ст.215, ст.234 Цивільного кодексу України.
Що стосується позовної вимоги про визнання за Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості право співвласності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом № 73383, у задоволенні якої було відмовлено судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що в цій частині рішення не оскаржується, із змісту процесуальних заяв учасників апеляційного провадження випливає, що сторони погоджуються з висновками суду в цій частині.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.
Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Самсон - Іф” від 30.07.2021 (вх.ЗАГС. №01-05/2622/21 від 02.08.2021) - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2021 у справі №Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15) - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 01.11.2021.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Скрипчук О.С.
суддя Марко Р.І.