Справа № 632/1101/21
провадження № 2/632/449/21
іменем України
"03" листопада 2021 р. м. Первомайський
Первомайський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Библіва С.В., за участю секретаря Кузьменко М.В., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Первомайському Харківської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
04 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій вказав, що 29 липня 2019 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики.
Відповідно до умов договору позики відповідач взяв у позивача позику в розмірі 60909,00 грн. та зобов'язався її повернути до 15.03.2021 року. Частково відповідачем борг був погашений у сумі 18000,00 грн. Проте в зазначений строк грошові кошти в розмірі 42 909,00 грн. так і не були повернуті. Таким чином, беручи до уваги те, що відповідач відмовляється в добровільному порядку повертати гроші, єдиним способом захисту своїх прав позивач вбачає звернення до суду з відповідною заявою.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягає.
Відповідач до судового засідання не прибув, однак надав заяву про розгляд справи без його участі, з позовом згоден.
Враховуючи, що всі сторони до суду не прибули, суд відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів без участі сторін та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В суді встановлено, що згідно договору позики від 29.07.2019 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60909,00 грн. та зобов'язався їх повернути до 15.03.2021 року (а.с.3). Частково відповідачем борг був погашений у сумі 18000,00 грн. Проте в зазначений строк грошові кошти в розмірі 42 909,00 грн. так і не були повернуті.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із вимогами ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому частинами 1-3 ст.89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, відповідно до положень ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невиконання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При цьому, ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оцінюючи договір позики суд приймає до уваги те, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Таким чином, договір позики про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже договір позики є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Крім того, також слід зазначити, що за змістом ч.2 ст.1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р.(№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 р. (№6-50цс16).
Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 р. розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобовя'занням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
При цьому, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні висновки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, предметом доказування в спірних правовідносинах сторін є як факт існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики, де належним доказом на підтвердження факту передачі коштів є боргова розписка, так і факт повернення чи неповернення позичальником грошових коштів.
Звертаючись до суду із вказаним позовом про стягнення боргу за договором позики, позивач ОСОБА_1 посилався як на доказ підтвердження отримання відповідачем спірної суми позики на договір позики від 29.07.2019 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи, тому оцінюючи даний договір позики, суд визнає його як належний та допустимий доказ на підтвердження існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики.
За таких обставин, досліджуючи договір позики, який міститься в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що даний договір є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов'язань й відповідно свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
При цьому, згідно із вимогами ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань не виконав, позичених коштів у домовлений строк не повернув, то суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в користь позивача в сумі 908,00 грн.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 141,247, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, на підставі ст.ст.509,1046-1049 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 42909,00 грн. (сорок дві тисячі дев'ятсот дев'ять грн.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн. ( дев'ятсот вісім грн. 00 коп.).
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 .
Суддя: С. В. Библів