Справа № 415/903/20
Провадження № 2/415/267/21
28 жовтня 2021 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Калмикової Ю.О.,
за участю секретаря Кравченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,
Описова частина
Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14 липня 2016 року і по 17 липня 2017 року він працював у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» машиністом тепловоза виробничого підрозділу «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
В даний час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця».
З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати позивачу заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.
Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 31879 гривень 34 копійки (за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів до виплати належить 25422 гривні 59 копійок), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки, як позивачу сказали, усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна, м. Лиман Донецької області, 84404), куди вони були здані ним особисто в жовтні 2017 року.
Добровільно сплатити позивачу заборгованість по заробітній платі боржник відмовляється.
Не сплачуючи йому заробітну плату у період з березня 2017 рожу і по теперішній час роботодавець (він же відповідач) грубо порушує вимоги чинного трудового законодавства, що спонукає позивача вжити заходів щодо судового захисту його порушених прав.
Зазначені ним обставини підтверджуються доданими до цієї заяви документами. Оригінали вказаних документів знаходяться у нього, а до цієї заяви ним додаються їх засвідчені копії.
На підставі викладеного просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 25422 (двадцять п'ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 59 (п'ятдесят дев'ять) копійок.
Надходження позовної заяви та інших заяв до суду
06.03.2020 року ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 415/903/20 було відкрито провадження у цій цивільній справі.
01.06.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що про унеможливленій виконання Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця”, в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", обов'язків передбачених чинним законодавством України, через вплив форс-мажорпих обставин (обставин непереборної сили), зазначила Торгово-промислова палата України у своєму Науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року № 126/2/21 -10.2.
Враховуючи наведене, вимоги позивача с не обгрунтованими та суперечать чинному законодавству України
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року по справам №6-364цс 16 та №6-365цс 16.
У табелі обліку використання робочого часу робляться відмітки про фактично відпрацьований працівником час. Отже, табель обліку робочого часу с первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати та інших виплат.
На виконання указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України“, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу “Луганська дирекція іадізничних перевезень“ регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, і як наслідок відсутністю доступу до первинних документів, нарахування заробітної плати було припинено з 16 березня 201 7 року.
Враховуючи наведене, на теперішній час, відповідач підтвердити інформаиію щодо фактичного виконання позивачем робіт визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості.
Щодо поведених у позовній заяві розрахунків.
Детальна інформація щодо проведен их позивачу нарахувань та виплат наведена у листі керівника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 25 травня 2020 року № 854, що додасться до цього відзиву.
Згідно з частини 5 ст. 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, а також «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. В и мети до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003» затверджена наказом Держсноживстандарту України від 07 липня 2003 року №55, положення яких поширюються на підприємства, установи, організації та їх об'єднань усіх форм власності, містять вимоги щодо оформлення документації, що створюється в результаті діяльності вказаних організацій.
В порушення вище вказаних вимог чинного законодавства України, позивач надав суду папери складені після 16 березня 2017 року невідомими особами.
Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 28 березня 2018 року по справі №408/2306/17-ц зазначив, що сам по соді факт звільнення позивача з підприємства не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої стати 94 Кодексу законів про працю України заробітна тата вшпачусться працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Щодо надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. В поповній заяві позивачем зазначено як місце проживання чи перебування АДРЕСА_1 - ненідконтрольна українській владі територія. Згідно з інформації, отриманої з офіційного сайту Укришити, смт. Фащівка відноситься до населених пунктів, де послуги поштового зв'язку тимчасово не надаються. Також, відповідно до «Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р, у цьому населеному пункті, органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження і поштовий зв'язок з яким відповідно відсутній.
На підставі викладеного, просили суд відмовити в позові ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця", судові втрати покласти на позивача та розглянути справу за відсутності представника АТ "Укрзалізниця" на підставі наявних у суду матеріалів.
Доводи особи, яка подала позов
Позовна заява мотивована тим, що у позивача наявна заборгованість по заробітній платі, яка йому не виплачується.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в прохальній частині позову просив розглянути справу за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду відзив на позовну заяву,де просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правових відносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , заповненою 23.06.2005 року, на підставі наказу №9427/ДН-ОС від 10.07.2017 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений за ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та 10.07.2017 звільнений.
Згідно з довідкою ОСОБА_1 працював машиністом тепловоза виробничого підрозділу «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 14.07.2016 по 17.07.2017р.р. Сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 по липень 2017 складає 31879,34 грн. сума до виплати з березня 2017 по липень 2017 р. складає 25422,59 грн. Відсутнє документальне підтвердження про виплати заробітної плати з березня 2017 р. по липень 2017 із структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Мотивувальна частина
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.
Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73), Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах, не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, зазначає таке.
Позивачем на підтвердження розміру нарахованої йому заробітної плати за період березень - липень 2017 року надано довідку.
Проте, представником відповідача ці відомості не спростовані.
Відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростовували зазначену заборгованість по оплаті за час простою, також не оспорюється факт перебування з позивачем у трудових відносинах.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
Враховуючи, що в період з березня по липень 2017 р. позивач виходив на своє робоче місце, його не звільнено, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за цей час. Даних, що наведені суми були виплачені позивачу, відповідачем не надано.
Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з березня по липень 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі, у відзиві на позовну заяву визнає той факт, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд виходить з наданих позивачем доказів та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі.
Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Дійсно, 16.01.2018 року ПАТ «Українська залізниця» надано Науково-правовий висновок № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), згідно з яким вина ПАТ «Українська залізниця» у невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня. У той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, втім жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості із заробітної плати.
Суд звертає увагу на те, що доказів на підтвердження внесення науково-правового висновку від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 до вищезгаданого Реєстру сертифікатів, а також того, що особи, які підписали цей висновок є уповноваженими особами в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин, відповідачем суду не надано.
Таким чином, науково-правовий висновок від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом (висновком, довідкою, підтвердженням) засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Крім того, суд зазначає, що наданий висновок є письмовою думкою певних фахівців у галузі права стосовно спірних правовідносин, висловленою за приватним замовленням відповідача, лише на підставі відомостей та документів, наданих АТ «Українська залізниця».
Відповідно до ч. 1 ст. 115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що науково-правовий висновок від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 не є належним та допустимим доказом у даній справі, у зв'язку з чим не приймається судом до уваги.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст.ст. 47, 116 КЗпП України, і не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП України), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП України) не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Отже, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь позивача за березень-липень 2017 року.
Таким чином, позивачем доведена сума заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року - 3493,28 грн., квітень 2017 року - 2762,55 грн., травень 2017 року - 2889,77 грн., червень 2017 року - 2162,78 грн., липень 2017 року 14114,21 грн., а всього складає 25422,59 грн..
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, підлягають у задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Приймаючи до уваги вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн..
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення щодо присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 274, 430 ЦПК України ст. 43 Конституції України, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73), ст.ст. 116, 117 КЗпП України, абз. 3 п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, Законом України «Про судовий збір»,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачу заробітну плату за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року в сумі 25422 (двадцять п'ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 59 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір на користь держави в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення щодо присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження за адресою: 03680 м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815.
Повний текст судового рішення складено 28.10.2021.
СУДДЯ Ю. О. КАЛМИКОВА