СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18066/21
пр. № 2/759/6062/21
28 жовтня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді: П'ятничук І.В.,
при секретарі Марус А.О.,
без участі сторін,
розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, суд,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Свої вимоги мотивує тим, що 03.07.2004 року між сторонами було укладено шлюб. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, сімейне життя з відповідачем не склалося, у зв'язку з протилежними поглядами на сімейне життя, різним відношенням до сім'ї та подружніх обов'язків. В даний час сім'я остаточно припинила своє існування, спільне господарство не ведеться. Примирення не є можливим, тому посилаючись на ст.ст. 105, 110, 112 СК України просила заявлені позовні вимоги задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, до суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, з підстав викладених у матеріалах справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідача та ухвалити у справі заочне рішення за згодою позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, в той час як сторони не мають наміру зберегти шлюб.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 03.07.2004 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що зроблено актовий запис № 1091.
Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, сімейне життя позивача з відповідачем не склалося, у зв'язку з протилежними поглядами на сімейне життя, різними інтересами. Сім'я існує лише формально, подальше спільне проживання та збереження сім'ї є не доцільним.
Відповідно до ст. 1 Сімейного Кодексу України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Відповідно до ст. 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 56 Сімейного Кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 110 Сімейного Кодексу України , позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Аналізуючи та оцінюючи всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що шлюб підлягає розірванню, так як сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують лише формально, сімейно-шлюбні стосунки сторін розпались і поновлені бути не можуть, тому шлюб повинен бути розірваний.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Щодо вимог позивача про стягнення аліментів слід зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 2 Сімейного кодексу України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» за якою, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції; нормативно-правовий акт № 475/97-ВР від 17.07.1997 Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Це положення відображене і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Частиною 3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. . Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні розміру аліментів суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, тому з нього повинні стягуватися аліменти в судовому порядку, розмір яких суд визначає в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 03.08.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Також відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає доцільним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110-112, 180, 181, 182, 184, 191 Сімейного Кодексу України, ст.ст.4, 10, 12, 13, 76,81, 141, 263, 265, 273, 280-282, 354, 365 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів- задовольнити.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 липня 2004 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що зроблено актовий запис № 1091 від 03.07.2004 року - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.08.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в дохід держави, судовий збір, обов'язковий при розгляді справи про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 908 гривен 0 0 копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду міста Києва через Святошинський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В.П'ятничук