27.10.2021 Справа № 756/11727/20
Справа пр. № 2/756/1653/21
ун. № 756/11727/20
27 жовтня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Колесник А.В.,
розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 10 квітня 2014 року ОСОБА_3 запозичила у нього грошові кошти у сумі 100000,00 доларів США до 01 травня 2014 року.
Як стверджував позивач, кошти, отримані в борг, у сумі 100000,00 доларів США, ОСОБА_3 не повернула, безпідставно ухилившись від зобов'язань, взятих на себе за договором позики від 10 квітня 2014 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року у справі № 756/7130/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 10 квітня 2014 року у сумі 100000,00 доларів США.
Позивач стверджував, що 07 вересня 2015 року він дізнався про смерть боржника ОСОБА_3 . У межах строків, встановлених ст. 1281 ЦК України, він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Джуринської Л.В., яка завела спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , з вимогою до спадкоємців останньої.
ОСОБА_1 зазначив, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 є її син ОСОБА_2 , а тому просив суд стягнути з нього борг у сумі 100000,00 доларів США, але не більше сукупної вартості майна, одержаного спадкоємцем в спадщину після померлої ОСОБА_3 .
Відповідач відзив на позовну заяву д ОСОБА_1 до суду не подав.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, представник ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності та відсутності його довірителя, позовні вимоги - задовольнити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подав.
За таких обставин та за відсутності заперечень представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.
Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
На підтвердження факту укладення договору позики та отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей ним може бути представлено розписку про отримання в борг грошових коштів.
Ч. 4, ч. 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні факти і правовідносини. Факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року у справі № 756/7130/14-ц, залишеним без змін ухвалою від 24 березня 2016 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року встановлено, що 10 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_3 (позичальник) грошові кошти у сумі 100000,00 доларів США.
На підтвердження укладнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики та його умов, ОСОБА_3 було представлено розписку про отримання нею від позивача грошових коштів у сумі 100000,00 доларів США.
Згідно з умовами договору позики 10 квітня 2014 року позичальник зобов'язалася повернути позику у термін до 01 травня 2014 року, проте не виконала взяте на себе за договором зобов'язання, своєчасно не повернувши її.
Отже, ті обставини, що 10 квітня 2014 року ОСОБА_3 запозичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 100000,00 доларів США до 01 травня 2014 року та не повернула борг, встановлені судом, а тому доказуванню не підлягають при розгляді цієї справи.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року у справі № 756/7130/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 10 квітня 2014 року у сумі 100000,00 доларів США (т. 1, а. с. 7-10, 20-25, 127)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06 жовтня 2014 року серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 96).
Ст. 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
На випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповіту не склала, а тому спадкування після її смерті здійснювалось за законом.
За приписами ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , а тому він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері (т. 1, а. с. 93-95).
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За положеннями ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
17 жовтня 2014 року ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , звернувшись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Джуринської Л.В. з заявою про прийняття спадщини (т. 1, а. с. 92). Інших спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_3 виявлено не було (т. 1, а. с. 88-131).
До складу спадщини входять yсі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. 1218 ЦК України).
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Зобов'язання, нерозривно пов'язані з особою боржника, не можуть бути виконані іншою особою. В усіх інших випадках до спадкоємців переходять відповідні боргові зобов'язання спадкодавця незалежно від виду спадкування - за заповітом чи за законом. Борги спадкодавця - це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх.
Правовідносини, що виникли між позикодавцем та позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позичальником та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями ст. 1282 ЦК України.
Таким чином, обов'язок повернути ОСОБА_1 борг у сумі 100000,00 доларів США за договором позики від 10 квітня 2014 року входить до складу спадщини після ОСОБА_3 і повинен бути виконаний її спадкоємцем.
За положеннями ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
За змістом ч. 1 ст. 1297 ЦК України (у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора спадкодавця (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 636/2726/16-ц).
Строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника регулюються ст. 1281 ЦК України.
За приписами ст. 1281 ЦК України (у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. ч. 2 і 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.
Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що строки пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), тобто їх пропущення припиняє права кредиторів, а тому ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2018 року у справі № 205/6410/16).
Встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право (постанова Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 306/2000/16-ц).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України).
Отже, часом відкриття спадщини після померлої ОСОБА_3 є день її смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц зазначив, що шестимісячний строк для пред'явлення вимоги спадкоємцям боржника починає відлік від дня, коли кредитор дізнався або за усіма обставинами міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги.
Про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач дізнався з ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року, якою залишено без розгляду заяву представника ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у зв'язку з тим, що указана заява була подана після смерті ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 127).
Тлумачення ст. 1281 ЦК України свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (постанова Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц).
31 грудня 2015 року, тобто з дотриманням строку, встановленого ч. 2 ст. 1282 ЦК України, пред'явив вимогу до спадкоємця ОСОБА_3 , надіславши приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Джуринській Л.В. заяву-претензію (т. 1, а. с. 12-15, 123-130).
Ураховуючи наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з спадкоємця ОСОБА_3 , яким є ОСОБА_2 , на користь її кредитора заборгованість за договором позики від 10 квітня 2014 року у сумі 100000,00 доларів США.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд присуджує судовий збір у сумі 10510,00 грн з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 2-5, 10-13, 19, 81-82, 89, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) заборгованість у сумі 100000 (сто тисяч) доларів США 00 (нуль) центів.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 10510 (десять тисяч п'ятсот десять) гривень 00 (нуль) копійок в дохід держави.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Андрейчук