ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11397/20
провадження № 2/753/6740/20
"02" листопада 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , діючого в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням для зняття з реєстрації місця проживання, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , діючого в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , 2012 року народження, треті особи: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням для зняття їх з реєстрації місця проживання.
Позов мотивований тим, що позивач одноособо відповідно до Свідоцтва від 04 червня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О., володіє придбаною на торгах 02.03.2020 року квартирою АДРЕСА_1 . Згідно інформації реєстру територіальної громади м. Києва у придбаній ним квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання колишнього власника квартири ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу зміни власника квартири, а саме реєстрації його права власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. про державну реєстрацію, індексний номер: 52524861 від 04.06.2020 року, відповідач та його малолітній син, як зареєстровані мішканці квартири, у спірній квартирі не проживають, проте залишаються зареєстрованими й не вживають заходів для зняття з реєстраційного обліку, внаслідок чого він вимушений сплачувати за відповідачів, як зареєстрованих осіб, житлово-комунальні послуги, що впливає на його бюджет, та на його право власності на це житло. Дозволу на проживання відповідачів у належній йому квартирі він не надавав. Вважає, що відповідачі втратили право користування цим житловим приміщенням й за правилом захисту права власника на таке житло, він звернувся з негаторним позовом й просить усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням для зняття відповідачів з реєстрації місця проживання, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити: усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням для зняття їх з реєстрації місця проживання. Окрім того, у судовому засіданні позивач пояснив, що відповідачі у квартирі не проживають, а проживає у ній матір відповідача, яка чинить йому перешкоди користуванні житлом, внаслідок чого у квартиру він потрапити не може.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений за адресою зазначеною у позовній заяві, згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).
Відзив на позов відповідачем не наданий.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Третя особа в судове засідання повторно не з'явивилась, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).
Третя особа звернулась до суду із заявою про розгляд справи за відсутності його представника.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності відповідача та третіх осіб за погодженням позивача.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Вислухавши пояснення позивача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з"ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивач одноособо відповідно до Свідоцтва від 04 червня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О., володіє придбаною на торгах 02.03.2020 року квартирою АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру зареєстровано відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. про державну реєстрацію, індексний номер: 52524861 від 04.06.2020 року (а.с. 13, 14, 15).
Згідно інформації реєстру територіальної громади м. Києва у придбаній позивачем квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання колишнього власника квартири ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13, 12).
З часу зміни власника квартири, а саме реєстрації права власності позивача відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. про державну реєстрацію, індексний номер: 52524861 від 04.06.2020 року, відповідач та його малолітній син, як зареєстровані мішканці квартири, у спірній квартирі не проживають, проте залишаються зареєстрованими й не вживають заходів для зняття з реєстраційного обліку, внаслідок чого позивач вимушений сплачувати за відповідачів, як зареєстрованих осіб, житлово-комунальні послуги, що впливає на його бюджет, та на його право власності на це житло.
Дозволу на проживання відповідачів у належній позивачу квартирі позивач не надавав.
Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування цим житловим приміщенням, й за правилом захисту права власника на належне йому житло, він звернувся з негаторним позовом, й просить усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням для зняття відповідачів з реєстрації місця проживання.
Натомість всупереч своїм доводам позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , а фактичне проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 , що спросовує доводи позивача про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, у судовому засіданні позивач пояснив, що відповідачі у квартирі не проживають, а проживає у ній матір відповідача, яка чинить йому перешкоди користуванні житлом, внаслідок чого у квартиру він потрапити не може.
Зважаючи на встановлені спірні правовідносини, надавши оцінку обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд приходить до висновку, що позивачем не вірно обраний спосіб захосту порушеного права.
Так, позивач звернувся до суду із негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням для зняття з реєстрації місця проживання.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Вірний спосіб захисту порушеного права має будуватися на положенні статті 405 ЦПК України - як усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Такої позиції дотримується ВС, викладеної у ряді ухвал.
Так, відповідно до статті 405 ЦК України члени сім"ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім"ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім"ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника, або іншої особи, будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності статусу члена сім'ї власника цього майна, або згоди власника на проживання у житлі, втрачаючи родинний зв'язок з членом сім'ї власника, або втративши право власності на таке житло, та/або домовленості з власниокм про користування житлом, особа втрачає право на користування житлом.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири), або іншої особи на користування цим будинком/житлом та обсяг цих прав залежить від згоди власника будинку/житла на право проживання члена сім'ї, або іншої особи, та користування житлом в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Відповідно, відповідач, втративши право власності на житло, втратив право користування цим житлом, й ця обставина підлягає встановленню судовим рішенням.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права підлягає відмові у його задоволенні, зважаючи на принцип диспозитивності.
Крім того, позовна вимога спрямована для зняття з реєстрації місця проживання не обґрунтована позивачем відповідними обставинами - рішенням суду, яке є підставою для посадової особи вчинити певні дії - зняти відповідача з реєстраційного обліку.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентним (уповноваженим державою) органом, зокрема, на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або втрату права користування житловим приміщенням та ін.). Таким чином, виходячи зі змісту зазначених норм закону, прийняте рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Беручи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України й понесені позивачем витрати сплаченого судового збору покласти на позивача.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 316, 317, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», керуючись керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , діючого в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням для зняття з реєстрації місця проживання, - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.