Справа № 700/604/21
Провадження № 2/700/297/21
02 листопада 2021 року Лисянський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді: Пічкура С.Д.,
за участю секретаря судового засідання: Сідено Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в смт Лисянка у порядку позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», Лисянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню і в обґрунтування своїх вимог зазначив, що у травні 2021 року від Лисянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) дізнався про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованості по кредиту та процентах на підставі виконавчого напису нотаріуса -Гуревічова О.М. від 24 січня 2020 року №4864 за кредитним договором боргу у сумі 55304,26 грн. Позивач вважає, що виконавчий напис є незаконним, оскільки сума відсотків нарахована незаконно та сплив строк позовної давності , тому просить визнати зазначений виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 5000 грн.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, в позовній заяві просили про розгляд справи без їх участі.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, звернувся до суду із заявою у якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги визнає в частині визнання виконавчого напису виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревчовим О.М. зареєстрованого за №4864 від 24 січня 2020 року таким що не підлягає виконанню та стягненню судового збору за подання позовної заяви в розмірі 454 грн. та за подання заяви про забезпечення позов у розмірі 227 грн.
Представник відповідача Лисянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрайонного управління Міністерства юстиції (м.Київ) в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином.
Відповідно до вимог ч.3 ст.200 ЦПК України, при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 206 цього ж Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 24.01.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. був вчинений виконавчий напис за № 4864 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за кредитним договором №008-2131-281013 від 28.10.2013 р. Згідно виконавчого напису нотаріуса стягнуто заборгованість за кредитним договором №008-2131-281013 від 28.10.2013 р. за період з 08.02.2018 року по 23.01.2020 року в сумі 55304,26 грн.
Постановою Лисянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.08.2021 року було відкрито виконавче провадження № 66391458 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.
Відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.
Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Частиною 1 статті 87 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України частина 2 статті 87 Закону України "Про нотаріат".
Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу II "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999. Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувана про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21. 11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України ” від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про знесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 в редакції від 29.11.2001р.
Пунктом 1 зазначеного Переліку в редакції від 29.11.2001р. передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Також, підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 "Вчинення виконавчих написів" розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (в редакції чинній станом на 20.02.2017 - дату вчинення спірного виконавчого напису) встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів (підпункт 5.2. пункту 5 глави 16 Порядку № 296/5 від 22.02.2012).
Отже, станом на дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса чинне законодавство передбачало можливість вчинення виконавчого напису лише за умови подання оригіналу договору чи його дублікату, що має силу оригіналу. Вчинення виконавчого напису на підставі копій договорів чинним законодавством не передбачалось.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Тобто Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року було дозволено вчиняти виконавчі написи на звичайних кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі, а не тільки на нотаріально посвідчених договорах, як це було до того.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк 'Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Альфа-банк", про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови.
Оскільки Постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року є нечинною з моменту її прийняття, тому вчинення виконавчих написів на звичайних кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі, станом на 28.02.2018р., тобто на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису не посвідченому нотаріально кредитному договорі, що укладений між позивачем та відповідачем, взагалі не було передбачено законодавством.
Вказаний вище висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 910/13233/17 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2017р. до закінчення касаційного розгляду зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р.
Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017р. касаційні скарги Кабінету Міністрів України та публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у даній справі - без змін.
Таким чином, вчинення виконавчих написів на звичайних кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі, станом на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису, не передбачено законодавством, так як Постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року є нечинною з моменту її прийняття.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на Відповідно до частин першої - шостоїстатті 137 ЦК Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третійстатті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження№ 14-382цс19).
Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
На підтвердження понесених витрати, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, позивачка надала договір від 02.09.2021 р. про надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім'я ОСОБА_2 , квитанцію № 20 від 07.09.2021, яка свідчить про сплату позивачем послуг адвоката в сумі 5000,00 грн.
Зважаючи на конкретні обставини справи, принцип змагальності сторін та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність та розумність їх розміру, враховуючи складність справи та фінансовий стан її учасників, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку, що з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору то вони компенсуються за рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст .ст. 141, 280-284, 289 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», -
Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», Лисянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис за № 4864 від 24.01.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за кредитним договором у сумі 55304,26 грн.таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» ( код ЄДРПОУ 35017877, місцезнаходження: 08200, м.Ірпінь, Київської області вул. Стельмаха, 9 А кв.203) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: Черкаська область, Звенигородський район, с.Ріпки, РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. Д. Пічкур