28 жовтня 2021року місто Київ.
Справа 757/10638/19-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10280/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Желепа О.В.
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
секретар судового засідання: Міщенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року ( у складі судді Волошина В.О., повний текст складено 14.04.2021 року)
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації; визнання недостовірною та спростування інформації ,-
В лютому 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 6-16) до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив суд:
1) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію щодо його причетності до організації вчинення злочину 09 січня 2019р. проти ОСОБА_4 у м. Кривий Ріг, яку поширив відповідач 15 січня 2019р. на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, а саме:
«.ІНФОРМАЦІЯ_2»;
2) зобов'язати відповідача, Народного депутата України, спростувати поширену недостовірну інформацію на найближчий Погоджувальній раді депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України після набрання рішенням законної сили в даній справі, у той самий спосіб, у який вона була поширена, а саме шляхом зачитування всієї резолютивної частини судового рішення в даній справі на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України;
3) стягнути з відповідача на користь позивача 1000000,0 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження честі, гідності та ділової репутації; судовий збір в сумі 10585,0 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду за заявою, поданою представником позивача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 січня 2019р. на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України представник фракції «Батьківщина», народний депутат України відповідач ОСОБА_3 поширив щодо народного депутата України вищенаведену інформацію, звинувативши його в організації злочинних дій, а саме: замаху на вбивство депутата Центрально-міської районної у місті Кривому Розі ради від партії «Батьківщина» ОСОБА_4 . При цьому трансляція засідання Погоджувальної ради здійснювалася численними засобами масової інформації.
На думку позивача, поширена відповідачем та зазначена вище інформація відносно нього є недостовірною, образливою, такою що принижує його честь і гідність. Є звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації; визнання недостовірною інформації; зобов'язання вчинити дії - залишено без задоволення.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 28.05.2021 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вказує на те, що поширення оскаржуваної інформації є очевидним втручанням у сферу приватного життя позивача . Встановлення балансу між свободою вираження поглядів та захистом його репутації в цій справі є обов'язковою. Незважаючи на це, суд першої інстанції навіть не намагався проводити такий аналіз, що у відповідності до прецедентної практики Європейського суду вже саме по собі є порушенням статті 8 Європейської конвенції. Також, Шевченківським районним судом було проігноровано прецеденти Європейського суду у відповідності до яких класифікація висловленого твердження як факту або як оцінного судження є питанням, яке передусім належить до сфери свободи розсуду національних органів влади, зокрема національних судів (Prager and Obershlick v. Austria , п. 36). Однак, навіть у разі, коли твердження є оціночним судженням, має існувати достатня фактична база на його підтвердження, без якої воно виходитиме за рамки прийнятного (Jerusalem v. Austria, N 26958/95, п. 43,).
Зазначає, що позивачем було доведено, що відповідач не міг отримати поширену інформацію у сім'ї потерпілого. А саме, позивачем було доведено, що під час допиту потерпілий однозначно спростував зазначену заяву, повідомивши, що ні від нього, ні від членів його родини подібна інформація надходити не могла. Також ОСОБА_5 заявив, що ані він, ані його дружина не підозрюють народного депутата ОСОБА_6 у замовленні нападу, та іншому народному депутату ОСОБА_7 про це нічого сказано небуло.
В тексті апеляційної скарги посилається на рішення Європейського суду з прав людини в справі Cumpana and Mazare v. Romania, по. 33348/96 §99, справа Pedersen and Baadsgard v. Denmark n. 71, справа Von Hannover v. Germany, по. 59320/00, §67, справа Von Hannover v. Germany, по. 59320/00, §67, справа Фрессоз та Руар проти Франції (Fressoz et Roire с. France), заява № 29183/95, § 54, справа MacVicar v. United Kingdom №46311/99, п. 84.
Відзиву на апеляційну скаргу сторонами по справі подано не було.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні10 серпня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
В подальшому представник позивача в судові засідання не з'являлвся, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Відповідач в жодне з призначених апеляційним судом судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся як поштою, електронною поштою так і через сайт апеляційного суду .
У відповідності до ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 218)
Про розгляд справи 26.10.2021 року ОСОБА_2 , предстаник позивача ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 повідомлені на офіційну електронну поштову адресу ( а.с. 216-217). Відповідно до ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення її на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, в судове засідання апеляційного суду, призначене на 26 жовтня 2021 року сторони не з'явились. Про день і час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Так, як рішення суду постановлено за відсутності сторін, відповідно до ст. 268 ЦПК України датою його постановлення є дата складання повного судового рішення.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, рішення суду вказаним вимогам відповідає не в повному обсязі.
Так, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно положень ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У свою чергу, ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
У пункті 4, 15, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» вказано: „4. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Пункт 15 - при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
За обставинами даної справи апеляційним судом встанволено, що відповідач поширив недостовірну інформацію про позивача, яка порочить його честь та гідність , а також ділову репутацію, тобто наявний склад порушення, який є достатньою підставою для часткового задоволеня позову.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, на підставі стенограми засідання Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України від 15 січня 2019р., відповідачем, була зазначена наступна інформація:
«…ІНФОРМАЦІЯ_3…».
Відмовляючи у задоволені позову, суд виходив з того, що поширена інформація є оціночними судженням відповідача крім того суд зазначив, що відповідачем було зазначено, що поширена ним інформація є і в сім'ї постраждалого. Таким чином суд вважав, що відповідач зазначив джерело отриманої ним інформації.
Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У пунктах 1,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини будь яке втручання у право на свободу вираження поглядів можливе лише при дотриманні одночасно трьох умов:
таке втручання має бути передбачено законом; втручання має переслідувати законну мету;
втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним законним цілям, яке воно переслідувало;
Вперше це положенням було закріплене у рішенні Handyside v. the United Kingdom, no. 5493/72. Та згодом відображалося майже в кожному рішенні Європейського суду, яке стосується статті 10 Європейської конвенції.
Ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в даному випадку буде втручанням в право відповідача на вираження поглядів лише за умови дотримання трьох умов зазначених вище.
Стосовно вимоги, що втручання має бути передбачене законом, Європейський суд неодноразово зазначав, що вислів "передбачений законом" не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону (напр. Maestri v. Italy, no. 39748/98, §30).
Європейським судом в низці справ було проаналізовано якість українського законодавства в сфері захисту честі і гідності. Та зроблено висновок про те, що він відповідає стандартам Європейського суду (Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, §§ 48-50, та Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine, no. 16695/04, §48).
Щодо вимоги про те, що втручання має переслідувати законну мету очевидним є, факт того, що воно здійснюється з метою захисту репутації чи прав інших осіб, а саме позивача ОСОБА_8 , що передбачено частиною 2 статті 10 Європейської конвенції.
Питання того чи буде таке втручання необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним законним цілям, яке воно переслідувало потребує більш детального аналізу, зокрема:
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на свободу вираження поглядів.
В свою чергу стаття 8 Конвенції зазначає, що кожец, має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.
Європейський суд з прав людини у рішеннях Chauvy and Others v. France, no. 64915/01, §70, Hachette Filipacchi Associes v. France, no. 40454/07, § 91, та багатьох інших вказував на необхідність встановлення балансу між свободою вираження поглядів закріпленою в статті 10 та захистом репутації людей проти яких були висунуті звинувачення в аспекті захисту права на повагу до приватного життя закріплену в статі 8.
За обставинами даної справи, апеляційний суд встановив, що втручання в права відповідача на свободу вираження його поглядів є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним законним цілям, а саме захисту порушеного права позивача на повагу до честі та гідності.
У даній справі апеляційним судом встановлено, що 15 січня 2019р. на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України представник фракції «Батьківщина», народний депутат України відповідач ОСОБА_3 поширив щодо народного депутата України позивача ОСОБА_8 , інформацію, щодо можливої причетності позивача до організації злочинних дій, а саме: замаху на вбивство депутата Центрально-міської районної у місті Кривому Розі ради від партії «Батьківщина» ОСОБА_4 . При цьому трансляція засідання Погоджувальної ради здійснювалася численними засобами масової інформації. Вислів, що пролунав з вуст відповідача, свідчить про те, що така інформація є не лише в нього, а й у членів сім'ї ОСОБА_9 .
Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів щодо того, що на час поширення такого висловлювання у відповідача були якісь об'єктивні факти причетності позивача до замаху на народного депутата ОСОБА_4 .. Крім того, суду першої інстанції були надані докази про те, що ні ОСОБА_4 , ні члени його родини ніколи не підозрювали позивача, а також не повідомляли про такі підозри відповідачу у справі.
Отже з,огляду на характер поширеної відповідачем інформації, колегія суддів вважає, що в даному випадку справедливим встановлення балансу між правом відповідача на поширення про свого колегу депутата неперевіреної ним інформації, а також завідомо неправдивої інформації, щодо підозр членів родини ОСОБА_4 ,саме позивача та правом позивача на захист, буде задоволення позову та захист порушеного немайнового права позивача.
В даному випадку з урахуванням стилістики поширеної відповідачем інформації, застосованих мовних оборотів та стверджувального характеру висловів, інформація є категоричним фактичним твердженням та стосується безпосередньо особи позивача, а тому поширену інформацію не можна визнати оціночними судженнями.
Така інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про наявність у відповідача та членів родини ОСОБА_4 інформації про причетність позивача до вчинення тяжкого злочину. При цьому, відповідач не довів достовірність цієї інформації.
Отже, поширена відповідачем інформація щодо ОСОБА_8 за своїм характером є такою, що принижує його честь і гідність, а також шкодить діловій репутації, так як містить про позивача інформацію, яка не відповідає дійсності, тобто містить відомості про обставини, яких не існувало.
За характером висловлювань і вжитих словосполучень ця інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить фактичні дані про наявність у членів родини ОСОБА_9 підстав, підозрювати позивача у причетності до вчиненого замаху на життя.
Таким чином, внаслідок звинувачення ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в причетності до вчинення замаху на життя особи, позивач зазнає заплямування своєї професійної репутації та доброчесної особи.
Разом з тим, позивач просив визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка стосувалась не лише нього, а й інших осіб: помічника народного депутата ОСОБА_10 та заступника голови центральної міської районної ради в місті Кривий Ріг ОСОБА_11.
В цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як у позивача наявне право звертатись за захистом лише свого порушеного права, а вищенаведені особи не є членами родини позивача та не уповноважували останнього на звернення до суду.
Отже, встановивши факт порушення відповідачами немайнового права позивача, яке полягає в поширенні негативної недостовірної інформації, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_8
-Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 , інформацію щодо його причетності до вчинення злочину 9 січня 2019 року проти ОСОБА_4 у місті Кривий Ріг, яку поширив ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, а саме:
"ІНФОРМАЦІЯ_4 ...».
-Зобов'язати ОСОБА_3 , Народного депутата України, спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, а саме шляхом зачитування резолютивної частини судового рішення в даній справі на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позивачем при поданні позову судовий збір підлягав сплаті у розмірі 768 грн. 40 коп. та, при поданні апеляційної скарги -1152 грн.60 к, а всього - 1921грн., то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1921 грн. 00 коп. Крім того, позивачем сплачено судовий збір у надмірному розмірі, що підлягає поверненню в сумі 22500 грн.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року скасувати та постановити нове наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації; визнання недостовірною інформації, її спростування та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 , інформацію щодо його причетності до вчинення злочину 9 січня 2019 року проти ОСОБА_4 у місті Кривий Ріг, яку поширив ОСОБА_3 15 січня 2019 році на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, а саме:
"ІНФОРМАЦІЯ_4 ...».
Зобов'язати ОСОБА_3 , Народного депутата України, спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, а саме шляхом зачитування резолютивної частини судового рішення в даній справі на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1921грн. судового збору.
Повернути ОСОБА_2 надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 22500 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП - суду не відомо , місце проживання: АДРЕСА_2
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її підписання.
Постанова складена 28 жовтня 2021 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик