02 листопада 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/3677/21
Провадження № 22-ц/4815/1303/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Гордійчук І.О.
Рішення суду першої інстанції ухвалено 24 червня 2021 року
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Повний текст складено 29 червня 2021 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Протоповича Арсена Рюриковича та Головного управління державної казначейської служби України у Рівненській області на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними рішеннями службових осіб органу державної влади та відшкодування витрат,
У лютому 2021 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції (далі - УППРО ДПП), Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП), Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (далі - ГУ ДКСУ) та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними рішеннями службових осіб органу державної влади та відшкодування витрат. Мотивуючи свої вимоги, зазначав, що стосовно нього 08.12.2019 поліцейський роти №1 батальйону УППРО ДПП сержант поліції Черевач О.В. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених ч.5 ст.121, ч.1ст.126 КУпАП, а саме за порушення правил користування ременями безпеки та не пред'явлення відповідних документів на право керування таким транспортним засобом. Крім того, 08.12.2019 на позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння. Не погодившись з постановою про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених ч.5 ст.121, ч.1ст.126 КУпАП, позивач звернувся зі скаргою до УППРО ДПП, яке за результатами її розгляду 17.12.2019 постанову у справі про адміністративне правопорушення скасувало і справу надіслало на новий розгляд відповідальному поліцейському. 31.12.2019 поліцейським роти №1 батальйону №1 УПП сержантом поліції Черевачем О.В. було винесено постанову, якою притягнено позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Однак за результатами розгляду пред'явленого ОСОБА_1 адміністративного позову рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05.11.2019 у справі №569/877/20 скасовано постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення штрафу, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення вказаного правопорушення закрито. Згодом постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 13.12.2020 в справі №569/23519/19 провадження було закрито й у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки в його діях був відсутній склад адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 покликався на те, що внаслідок неправомірних дій та рішень, які полягали в прийнятті постанов про притягнення його до адміністративної відповідальності та протоколу про адміністративне правопорушення, а також необхідності доведення своєї невинуватості, йому було завдано маральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, приниженні його честі та гідності.
Тому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 56 957 грн. моральної шкоди та 2 385 грн. у відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24.06.2021 позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, 2 000 грн. на правничу допомогу та 335 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
На рішення суду позивачем через свого представника подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність і необґрунтованість. Заявник вважав, що судом першої інстанції зроблені правильні висновки, які повністю відповідають обставинам справи, повністю з'ясовані всі обставини справи, а саме рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, однак хибно визначено розмір моральної шкоди. На його переконання, визначаючи розмір моральної шкоди, суд не врахував глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля задля відновлення свого порушеного права. Стверджував, що моральна шкода у зв'язку з перенесеним стресом внаслідок неправомірних дій та рішень полягала в порушенні звичного способу життя, адже він і досі не може оговтатися. У сусідів, які стали свідками неправомірних дії поліції, виникають безпідставні сумніви щодо добропорядності позивача, він став замкнутим і змушений був звертатись до лікарів з метою відновлення свого психічного стану. Вважав, що розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
З наведених підстав просив змінити рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, а саме стягнути заподіяну моральну шкоду у розмірі 56 957 грн.
Також з підстав незаконності та необґрунтованості, які полягали у неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності встановлених обставин, невідповідності висновків обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, оскаржило рішення й ГУ ДКСУ.
На обґрунтування апеляційної скарги покликалось на ігнорування судом того, що для покладення зобов'язання з відшкодування шкоди відповідно до вимог ст. 1174 ПК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу, державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювана та причин вий зв'язок між його діями та шкодою, тобто позивач в повинен був довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди дії або бездіяльність відповідача, які є підставою для відшкодування шкоди. При цьому належних та допустимих доказів для підтвердження завданої шкоди матеріали справи не містять, а позов ґрунтується на припущеннях. До того ж, відсутні й рішення, якими визнано та підтверджено незаконність рішення посадових осіб органу державної влади. Вважає, що відсутні підстави й для стягнення витрат, пов'язаних із доведеністю позивачем незаконності накладених адміністративних стягнень та дій посадових осіб.
З викладених міркувань просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 24 червня 2021 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Відзивів на апеляційні скарги не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення.
Як з'ясовано судом, і ці обставини сторонами не заперечуються й визнаються, 08.12.2019 поліцейським роти №1 батальйону УППРО ДПП сержантом поліції Черевачем О.В. щодо ОСОБА_1 було винесено постанову серії ДПО 18 №576216 за порушення вимог ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП в якій зазначено, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом - автомобілем марки "ВАЗ - 2121", номерний знак НОМЕР_1 , не був пристебнутий ременем безпеки, а також на вимогу працівника патрульної поліції не пред'явив відповідні документи. Не погоджуючись із правомірністю винесеної постанови, він у встановленому законом порядку звернувся до УППРО ДПП.
17.12.2019 рішенням УППРО ДПП постанову серії ДПО 18 №576216 за порушення вимог ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 скасовано і справу направлено на новий розгляд та зобов'язано поліцейського роти №1 батальйону УППРО ДПП Черевача О.В. відкрити провадження відносно ОСОБА_1 та здійснити розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП від 08.12.2019.
31.12.2019 року поліцейським роти №1 батальйону УППРО ДПП сержантом поліції Черевачем О.В. щодо ОСОБА_1 була винесена постанова серії ЕАК №1924024, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05.11.2020 у справі №569/877/20, ухваленим за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1924024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн, винесену поліцейським роти №1 батальйону УППРО ДПП Черевачем О.В., а провадження у справі закрито.
Крім того, 08.12.2019 щодо ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії БД №200677, згідно з яким ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки "ВАЗ - 2121", номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме було наявне: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Як йдеться в протоколі, від проходження медичного огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння з метою встановлення наркотичного сп'яніння відмовився у присутності двох свідків.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 13.02.2020 року у справі № 569/23519/19 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: ст. 56 Конституції України; ст.ст. 1173-1176 ЦК України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).
Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, постанови, отримання пояснень та інше).
У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справ про адміністративні правопорушенні у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Тому Верховний Суд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в цивільній справі № 569/1799/16-ц вказав, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З цих мотивів відхиляються доводи ГУ ДКСУ про необхідність наявності рішень, якими б визнавалась чи підтверджувалась незаконність дій чи рішень посадових осіб органу державної влади.
Беручи до уваги тривалість провадження у справах про адміністративні правопорушення, необхідність зміни нормального життєвого стану та витрат часу на відновлення прав, а також з огляду на принципи пропорційності, виваженості, розумності і справедливості судова колегія погоджується з визначеним судом попередньої інстанції розміром відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, що склав 1 000 гривень.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за період, коли було складені протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення адміністративного стягнення, по закриття проваджень у справах про адміністративне правопорушення.
Між тим, такий розрахунок проводиться на підставі ч.3 ст. 13 Закону 266/94-ВР лише в разі перебування особи під слідством чи судом, тобто за іншої правової підстави. У даних правовідносинах шкоди позивачу заподіяно внаслідок здійснення щодо нього адміністративних проваджень, а тому спонукань для застосування при їх вирішенні положень вказаної правової норми не вбачається.
Є очевидним, що в розумінні пунктів 3, 4 ст. 3 Закону 266/94-ВР позивач має право й на відшкодування сум, сплачених у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги та інших витрат, які він поніс з метою доведення відсутності у його діях складу адміністративних правопорушень.
Ці витрати, розмір яких склав 2 000 гривень судових витрат та 335 гривень за медичні послуги (дослідження), є обґрунтованими та доведеними, а, отже, підлягають відшкодуванню державою.
За наведених обставин доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, правильності висновків суду вони не спростовують та не свідчать про застосування судом норм права, що призвело би до хибного вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (пункт 32 рішення від 27 вересня 2001 року у справі Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії"). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Протоповича Арсена Рюриковича та Головного управління державної казначейської служби України у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
Н.М. Ковальчук