02 листопада 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/9040/21
Провадження № 22-ц/4815/1304/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Ковальов І.М.
Час, дата і місце проголошення рішення суду
першої інстанції (вступна і резолютивна частини):
об 11 год. 33 хв. 30 червня 2021 в м. Рівне
Дати складення повного текст: не зазначено
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення коштів за невиконання грошового зобов'язання,
У травня 2021 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ) про стягнення коштів за невиконання грошового зобов'язання. Мотивуючи свої вимоги, покликався на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року в справі №460/945/19, яким було визнано протиправним та скасовано рішення Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - РОУ ПФУ) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 №23/06-30 від 12.03.2019; зобов'язано його призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05 грудня 2018 року. Згідно з повідомленням ГУ ПФУ на виконання судового рішення проведено відповідний перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 05.12.2018, а сума невиплаченого боргу за період з 05 грудня 2018 року по 25 вересня 2019 року (до набрання судовим рішенням законної сили - 26 вересня 2019 року) становить 22 246,03 грн. Проте виплачено спірну пенсію було лише 06 квітня 2021 року, а тому позивач вважав, що має право на стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку із виплати пенсії.
З наведених спонукань просив стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти в розмірі 8 107,30 грн. за невиконання грошового зобов'язання (які складаються з: суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з грудня 2018 року по березень 2021 року в розмірі 3 648,35 грн., трьох процентів річних в розмірі 1 557,83 грн. та пені за період з 05 квітня 2020 року по 05 квітня 2021 року в розмірі 2 901,12 грн.); 7 000,00 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди та понесені судові витрати у справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 908 грн. та витрати за надану правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ГУ ПФУ на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 8 107,30 грн. за невиконання грошового зобов'язання, 1 000,00 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди та понесені судові витрати у справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн. та витрати за надану правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначав про свою незгоду із розмірами відшкодованої моральної шкоди, а також понесених витрат на правничу допомогу. Вказував, що судом залишено без уваги те, що неправомірні дії відповідача з приводу виплати пенсії на підставі рішення суду були триваючими і з приводу таких дій позивач був госпіталізований та довгий час відновлював своє здоров'я. Тому стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. є непропорційним пережитим обставинам. З приводу відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначав, що при вирішенні відповідного питання не підлягали врахуванню принципи співмірності понесених витрат до задоволених позовних вимог. Також не погодився з твердженнями суду, що справи про стягнення коштів за невиконання грошового зобов'язання не є складними, адже на складання позовної заяви, здійснення розрахунків інфляційних втрат, трьох відсотків річних і пені адвокатом витрачено значну кількість часу.
З викладених міркувань ОСОБА_1 просив змінити рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та витрат на оплату правничої допомоги та стягнути на свою користь з відповідача 7 000 грн. моральної шкоди та 5 000 грн. за надану правничу допомогу.
У поданому відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. При цьому посилався на його законність і обґрунтованість, а тому й відсутність підстав для скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Судом з'ясовано, і ці обставини сторонами визнаються і не оспорюються, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року в справі №460/945/19 визнано протиправним та скасовано рішення РОУ ПФУ про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 №23/06-30 від 12 березня 2019 року та зобов'язано його призначити позивачу пенсію відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05 грудня 2018 року (а.с. 6-9).
Постановою колегії суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року №857/6672/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року в справі №460/945/19 - без змін (а.с. 10-18). Тобто судове рішення набрало законної сили.
З повідомлення ГУ ПФУ від 23 грудня 2020 року 9623-9667/С-03/8-1700/20 вбачається, що 29 серпня 2019 року на виконання рішення суду ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а сума невиплаченого боргу за період з 05 грудня 2018 року по 25 вересня 2019 року (до набрання судовим рішенням законної сили - 26 вересня 2019 року) становить 22 246,03 грн (а.с. 19-21).
З виписки з карткового рахунку позивача видно, що вказані грошові кошти виплачено йому лише 06 квітня 2021 року (а.с. 22).
Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації права ОСОБА_1 на стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені та відшкодування моральної шкоди за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку із виплати пенсії.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами ч.1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (ст. 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у т.ч. на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (ч.1, п. 1 ч.2 ст. 19 КАС України).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми парва до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім іншого, у пункті 7 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Зміст поняття "публічно-владні управлінські функції" полягає в наявності у суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
З наведеного вбачається, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним (ст. 124 Конституції України, норми процесуального законодавства).
Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Отже, спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у т.ч. після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу і три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, адже виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Крім цього, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 зазначено, що враховуючи акцесорний характер визначених ст. 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 пред'явлено вимоги про стягнення на свою користь з ГУ ПФУ на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат і трьох процентів річних.
На обґрунтування позову посилався на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року, що набрало законної сили, яким зобов'язано відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Тому у зв'язку з характером цих правовідносин і зважаючи на зміст їхніх прав та обов'язків, суб'єктний склад, колегія суддів дійшла висновку, що справа за позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та вимогу про відшкодування моральної шкоди та стягнення пені пред'явлено в одному провадженні з позовом про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням, тому такі вимоги підлягають вирішенню також за правилами адміністративного судочинства.
Зазначені правові висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, постановах Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 638/1620/20, 28 липня 2021 року у справі № 335/5689/20, 01 липня 2021 року у справі № 335/6726/20.
Отже, ураховуючи, що зміст правовідносин сторін у справі, яка переглядається, є похідними від основного спору щодо призначення пенсії, який має публічно-правовий характер, то цей спір підвідомчий не загальному суду (цивільне судочинство), а адміністративній юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно із ч. 4 ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
Підставою для скасування судового рішення повністю з закриттям провадження у справі відповідно до ч.2 ст.377 ЦК України є порушення правил юрисдикційності спору цивільному судочинству, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 374, 377, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2021 року.
Провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню Рівненським окружним адміністративним судом Рівненської області, а Рівненський апеляційний суд за його заявою вправі передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
Н.М. Ковальчук