Справа № 560/3135/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
02 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Гвардійської сільської ради на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гвардійської сільської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Гвардійської сільської ради, в якому просить визнати протиправною відмову відповідача, викладену у формі листа постійної комісії з питань будівництва, архітектури, земельних відносин, охорони природи та екології від 12.03.2021 "Про розгляд технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)", зобов'язати відповідача винести на розгляду сесії та затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та передати у власність земельну ділянку площею 2,2897 га з кадастровим номером 6825087000:02:013:0019 за адресою Хмельницька область, Хмельницький район, Гвардійська сільська рада (за межами населених пунктів).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Гвардійської сільської ради, що полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 23.09.2020 про затвердження технічної документації та передачі у власність земельної ділянки.
Зобов'язано Гвардійську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2020 про затвердження технічної документації та передачі у власність земельної ділянки та прийняти рішення відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Гвардійської сільської ради.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 23.09.2020 подав до Гвардійської сільської ради заяву про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та передачу у власність земельної ділянки площею 2,2897 га з кадастровим номером 6825087000:02:013:0019 за адресою Хмельницька область, Хмельницький район, Гвардійська сільська рада (за межами населених пунктів).
Листом від 12.03.2021 №10 Гвардійська сільська рада повідомила позивача про те, що постійна комісія з питань будівництва, архітектури, земельних відносин, охорони природи та екології Гвардійської сільської ради вирішила відмовити останньому у поданні технічної документації на розгляд чергової сесії ради у зв'язку невідповідністю цієї документації вимогам чинного законодавства.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовляючи діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР (Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи щодо земельних питань передбачає прийняття рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2018 року по справі №826/8844/16.
Так, суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України (ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно із ст.1 Земельного кодексу України (ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частиною 1 ст.3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно із ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до ч.10 ст.118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Тобто, обов'язковим є прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №803/1244/16.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатами розгляду заяви відповідачем позивачу був направлений лише лист, без прийняття будь-якого рішення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява позивача відповідачем не розглянута та рішення на підставі ч.9 ст.118 ЗК України - не прийнято, що свідчить про не вирішення по суті заяви позивача та не прийняття відповідного рішення по цій заяві.
Крім того, відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою - є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто, відносяться до його виключної компетенції.
Відповідно до ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно зі ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення щодо даної заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року по справі №804/1469/17 та від 29.01.2019 по справі №824/332/17-а.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Гвардійської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.