02 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/14736/21
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Тупичівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тупичівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 07.07.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним рішенням гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на яку претендував позивач. Вважає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки позбавляє одного з них можливості завершити процедуру отримання у власність земельної ділянки.
Частиною 2 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Суд звертає увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
У відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 ст. 19 КАС України передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд зазначає, що характер спору у цій справі є приватноправовим, з огляду на наступні обставини.
Як зазначено позивачем у позові, 16.06.2021 він звернувся до Тупичівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на землях Тупичівської сільської ради, отримав відповідне рішення, підготовив проект та звернувся до кадастрового реєстратора для проведення реєстраційних дій. Однак реєстратором документи повернуто у зв'язку з наявністю проектів на одну і туж земельну ділянку, поданими різними особами. В подальшому позивач дізнався, що земельна ділянка за кадастровим номером 7421488400:03:000:0131 передана ОСОБА_2 . При цьому позивач зазначив, що на його думку, були відсутні підстави для реєстрації земельної ділянки за ОСОБА_2 , оскільки це позбавляє позивача можливості завершити розпочату процедуру отримання у власність земельну ділянку.
Суд зазначає, що якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Отже, позивач фактично не погоджується з реєстрацією земельної ділянки за кадастровим номером 7421488400:03:000:0131 за іншою особою - ОСОБА_2 , що має на меті отримання позивачем права власності на дану земельну ділянку.
Таким чином, підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання незаконним рішення відповідача, яке слугувало підставою для реєстрації земельної ділянки за іншою особою, що, на думку позивача, порушує його майнові права, як особи, що має першочергове право на відведення земельної ділянки, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що цей позов, з огляду на суб'єктний склад сторін, має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки наявні майнові права третьої особи на земельну ділянку щодо якої виник спір.
Отже, з урахуванням наведеного вважає, що даний спір має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на спірну земельну ділянку. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється. Участь органів державної влади та органів місцевого самоврядування як співвідповідачів (якщо позивач вважає їх винними у порушенні своїх прав) у такому спорі не змінює його приватноправового характеру.
Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 № 1306/2314/2012 та від 20.03.2019 № 910/2987/18.
Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 620/14736/21, оскільки вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а належить до юрисдикції місцевого загального суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
У відкритті провадження у справі - відмовити.
Повернути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень), сплачений відповідно до квитанції №95653 від 25.10.2021.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.
Суддя І.І. Соломко