02 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/12429/21
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Житняк Л.О., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, в якому просить:
- визнати неправомірними дії відповідача у відмові провести перерахунок та здійснити виплату е донарахованої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2020 році;
- зобов'язати відповідача зробити перерахунок та здійснити виплату недонарахованої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2020 році в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі 6 800,00 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з часу отримання ухвали суду, зокрема, для надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали суду позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому позивач зазначає, що про порушення своїх прав дізнався після ознайомлення 22.06.2021 з текстом рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 та остаточно усвідомив після отримання відмови від відповідача 24.06.2021.
Вирішуючи питання поновлення строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд звертає увагу не таке.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 (справа №360/4485/19) наголосив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Абзацом 1 ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
А отже, день, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до ч.1 та 4 ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Відтак, суд звертає увагу позивача на те, що разова грошова допомога отримується особами щороку до 5 травня, а у разі неотримання такої грошової допомоги або отримання її у меншому розмірі особа має знати або повинна дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, що надавало такій особі право на звернення, у строк до 30 вересня, до відповідача для виплати такої допомоги у повному розмірі.
З наведеного слідує, що спірна виплата, яка є предметом розгляду даної справи є разовою, яка виплачується кожного року у термін до 05 травня, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує.
Така особа, на думку суду, має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про спірну виплату, на підставі яких нормативно-правових актів вона проведена, тощо.
Отже, з дня отримання соціальної виплати особою, вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, 30 вересня 2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року.
Крім цього, суд не приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що про порушення своїх прав позивач дізнався після ознайомлення з текстом рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки останнє опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» та знаходиться у вільному доступі.
Щодо отримання позивачем відмови відповідача у відповідь на його заяву, останнє не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через рік після отримання спірної виплати, і є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди відповідач був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів і така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності.
Відтак, позивачем не наведено жодних осбтавин, які б свідчили про неможливість реалізації своїх прав з моменту, коли позивач дізнався про порушення його прав та доказів того, що обставини пропуску позивачем строку звернення до суду не залежать від волі позивача.
У відповідності до вимог ч.1 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Наведене свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - повернути позивачу.
Копію ухвали суду та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно ст.294 КАС України може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Л.О. Житняк