01 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/8682/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У на суму 21030,90 грн та визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 25.05.2021 №Ф-11836-17 У на суму 37 788,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2006 року і по теперішній час він працює за наймом і страхові внески за нього сплачує роботодавець, що підтверджується відповідною довідкою. Враховуючи наведене позивач вважає протиправним нарахування йому єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та виставлення вимоги про сплату недоїмки.
Ухвалою суду від 16.08.2021 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Одночасно, встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
Представником відповідача протягом встановленого судом строку надано відзив на позов, в якому він вказує, що на момент формування вимоги позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належав до кола платників єдиного внеску, передбачених п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464. Обов'язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 п.2 ч.1 ст.7, ч.12 ст.9 Закону №2464, не залежав від отримання ним доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану, а також перебування у трудових відносинах та сплатою за нього страхового внеску. У задоволенні позову просив відмовити. Також просить замінити відповідача у справі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач згідно даних інформаційної системи "Податковий блок" зареєстрований з 05.08.2005 в якості фізичної особи - підприємця, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. На обліку в податкових органах позивач перебуває з 12.08.2005 та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державну реєстрацію припинення позивача як фізичної особи-підприємця проведено 30.07.2021 згідно із рішенням про припинення №2000640060001004400.
Тобто, в період з 2005 року по липень 2021 року позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця.
В той же час судом встановлено, що позивач з 12.02.2008 по тепершній час працює в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що підтверджується довідкою від30.07.2021, а соціальний внесок за нього сплачує роботодавець, що знаходить своє відображення у витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.22).
Проте, відповідачем сформовано дві вимоги від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У на суму 21030,90 грн та від 25.05.2021 №Ф-11836-17 У на суму 37 788,74 (за 2017 рік в розмірі 8 448,00 грн, за 2018 рік 9 828,72 грн, за 2019 рік в сумі 11 016,72 грн, за І-ІV квартал 2020 року в сумі 8 495,30 грн), які позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
До вказаного Закону Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено п.4 ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та п.5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону).
Пункт 3 ч.1 ст.7 Закону передбачає, що для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно ч.4 ст.25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Згідно п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац 2 п.2 розділу VI Інструкції №449).
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску (абзац 3 п.3 розділу VI Інструкції №449).
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п.3 розділу VI Інструкції №449).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати положення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Іммобільяре Саффі" проти Італії", "East/West Alliance Limited" проти України". "Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії" тощо) в структурі ст.1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява №31107/96, п.58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22.09.1994, Series А №296-А, п.42, та "Куиюглу проти Болгарії", заява №48191/99, пп.49 - 62, від 10.05.2007).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства". п.50, Series А №98).
Суд наголошує на тому, що в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку.
Щодо ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідно до якої фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а тому саме з цього часу особа позбавляється і статусу платника єдиного внеску суд зазначає наступне.
Так, ініційована позивачем процедура зняття з обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності була завершена 30.07.2021, а тому позивач у розумінні чинного законодавства до цього часу був суб'єктом господарювання - платником податків і зборів та інших загальнообов'язкових платежів, у тому числі єдиного внеску. Разом з тим, в даному випадку підставою для скасування оскаржуваної вимоги є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність/відсутність у позивача відповідного статусу та обов'язку зі сплати платежів.
Також, як було встановлено вище соціальний внесок за позивача у спірний період сплачував роботодавець, що знаходить своє відображення у витягах з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Верховний Суд у справі №440/2149/19 дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
А отже, винесення ГУ ДПС у Чернігівській області вимог про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У та від 25.05.2021 №Ф-11836-17 У не відповідає меті п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», де вказано, що збір такого страхового внеску здійснюється в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки такий захист позивач вже отримує від свого роботодавця.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п.4 Розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення суми боргу.
Тобто, вимога від 25.05.2021 №Ф-11836-17 включає в себе суму недоїмки, визначену вимогою від 14.05.2019 №Ф-11836-17.
За таких обставин, в порядку п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимог ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У та від 25.05.2021 №Ф-11836-17 У.
Щодо вимоги від 25.05.2021 №Ф-11836-17 У, суд зазначає, що скасування останньої окремого окреслення рішенням суду не потребує та знаходить своє відображення у скасуванні вимоги від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У, оскільки вона включає в себе суму недоїмки, визначену вимогою від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У. З огляду на викладене, вимогу в цій частині належить задовольнити як похідну.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14.05.2019 №Ф-11836-17 У на суму 21030,90 грн та від 25.05.2021 №Ф-11836-17 У на суму 37 788,74 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РПОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича,11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).
Повне рішення суду складено 01 листопада 2021 року.
Суддя Л.О. Житняк